Це партнерський матеріал
У 2014 році Україна підписала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом та зобов‘язалася змінювати законодавство щодо охорони природи та управління відходами відповідно до вимог, які діють в ЄС.
У червні цього року уряд ухвалив рамковий Закон «Про управління відходами». Він закріпляє правильну ієрархію управління відходами: запобігання їх утворенню, підготовки відходів до повторного використання, рециклінг, відновлення відходів та утилізацію. передбачає зокрема впровадження механізму розширеної відповідальності виробника (РВВ). Щоби ця ієрархія функціонувала, закон пропонує набір інструментів, які будуть поступово впроваджуватися на практиці. Один з них — розширена відповідальність виробника. Що це за інструмент, як він функціонує у країнах Європи та як його можна реалізувати в Україні, обговорили експерти та експертки в цій сфері.
Анна Таранцова, фахівчиня з питань розширеної відповідальності виробника
«Розширена відповідальність виробника (РВВ) — це ефективний економічний та екологічний інструмент управління ресурсами. Він полягає в тому, що виробники (внутрішні та імпортери) беруть на себе відповідальність за подальший шлях товарів та упаковки після їхнього використання споживачами, тобто на етапі відходів. Мова саме про збір, сортування та додаткову обробку цих товарів і упаковки з метою повторного використання та перероблення (рециклінгу)».
«У деяких країнах цей підхід довів ефективність і працює понад 30 років. Система розширеної відповідальності здатна працювати й в Україні. Наприклад, у рамках асоціації УКРПЕК у Вишгороді вже три роки існує проєкт, який імплементує принципи РВВ. Там збирається та направляється на перероблення приблизно 50% пакування, І ці показники можуть зростати з кожним роком. Звісно, багато залежить від комунікації з населенням. Містяни активно сортують сміття».
«До війни Україна була у виграшному становищі з точки зору наявності переробних потужностей порівняно з іншими пострадянськими країнами. У законі закладено, що у перший рік запровадження системи РВВ планувалося зібрати та переробити загалом 30% відходів. Утім, я не думаю, що наразі можна оцінити, наскільки досяжні ці показники для пакувальників, враховуючи зруйновані заводи, що використовували вторинну сировину. Рубіжанський комбінат, який зараз перебуває в окупації, переробляв не лише відходи паковання, але й макулатуру. Те ж стосується зруйнованого Гостомельського склозаводу: неясно, чи підлягає він відновленню. Наскільки зменшився потенціал перероблення, мають оцінити державні органи».
«Я не вважаю, що РВВ стимулює саме до відмови від паковання. За даними ООН, багато харчових продуктів викидається через втрату товарного вигляду, псування, і якраз упаковка дає можливість доставити продукт споживачу, зберігши властивості та відповідність нормам гігієни. Водночас, РВВ сприяє впровадженню екодизайну: зменшенню ваги упаковки, кількості шарів тощо. Паковання стає легшим: багато компаній хімічної промисловості вже зменшили паковання. Замість продажу рідкого прального порошку в п‘ятилітровій пляшці продукт роблять концентрованим і продають у літровій тарі. Але є питання до комунікації зі споживачами: люди можуть обирати перший варіант нібито як більш економний, не розуміючи, що це насправді те й саме».
Юлія Маковецька, національна консультантка програми ООН з довкілля (UNEP) у рамках проєкту «Європейський Союз для довкілля»
«У нашій країні основний спосіб поводження з побутовими відходами — збирання та захоронення на полігонах змішаних відходів. Рециклінг обмежений: переробляється лише 7% відходів. Є активний неформальний сектор і система збирання через заготівельні організації, однак вони розв‘язують питання з чистим пакованням. Побутові відходи, які ми кожного дня продукуємо, складають невелику частку від загального обсягу відходів в Україні. Утім, оскільки люди кожного дня з ними стикаються, то саме вони є індикатором системи поводження з відходами. Якщо вона не працює в цьому секторі, то одразу помітні загальні проблеми».
«У прийнятому законі про управління відходами є стаття щодо РВВ. Там зазначено, що планується створити системи поводження з відходами: упаковкою та залишками від електричного та електронного обладнання, батареями та акумуляторами, відходами транспортних засобів, знятих з експлуатації, мастил, шин та текстилю. Це розповсюджені види продукції, які після використання утворюють значну кількість ресурсоцінних відходів. Тому важливо першочергово упорядкувати саме ці потоки».
«Керувати відходами виробники можуть індивідуально, але в цьому випадку вони мають збирати та відправляти на сортування саме свою продукцію, що важко відслідкувати, або об‘єднуватися та створювати організації».
«За європейським досвідом, необхідно 3–5 років, аби система РВВ почала потроху працювати, а загалом експерти говорять, що потрібно 5–7 років. У цій системі важлива частина — інформування, яке має йти від виробників (їм треба пояснювати їхню відповідальність та як працюватиме система) до споживачів.
Йоахім Куоден, керуючий директор Extended Producer Responsibility Alliance (EXPRA, Альянс розширеної відповідальності виробника)
«За останні 30 років ми достатньо вивчили процеси запровадження РВВ і можемо запропонувати певні “золоті правила”, як створити оптимальну систему та чого уникати. По-перше, необхідно забезпечити якомога більшу прозорість процесів: це чудовий інструмент, аби завоювати довіру людей. Це складно: необхідно пояснювати кожен крок та його доцільність. Проте якщо цього не робити, люди можуть бойкотувати систему. По-друге, ми не маємо ставитися по-різному до великих та маленьких компаній. Якщо у їхньої продукції однакова упаковка, то і ціна за переробку має бути однаковою.
По-третє, маємо постійно проводити інформаційні кампанії для людей різного віку. Щоби побудувати довіру, необхідно пояснювати людям важливість перероблення відходів, зокрема дітям у школах. Ще ми маємо доносити до людей: купуючи продукцію, вони мають можливість перевірити, з яких матеріалів зроблена упаковка».
«Вважаємо, що організація, яка забезпечує норми РВВ, має бути неприбутковою. Гроші повинні йти до маленьких операторів, що збирають упаковку, до сортувальників, переробників. В іншому випадку система не функціонуватиме правильно. Організації РВВ мають бути посередниками між виробниками та компаніями зі збирання та перероблення відходів. Ми маємо працювати з усіма стейкголдерами, щоби вони розуміли їхню роль у процесі та як вони можуть її посилити».
«Якщо подивитися на здобутки країн Євросоюзу в цій сфері, можна здивуватися, яке різноманіття розширеної відповідальності в них є. Різниця залежить від національної легалізації, рішень, які приймають виробники, від локальної влади. Саме представники місцевої влади здебільшого вирішують, як система збору працюватиме в конкретному районі, тож навіть у одній країні система РВВ може відрізнятися у регіонах».
«У Нідерландах створили окремі організації на кожний тип РВВ. Вони сфокусувалися на дизайні упаковки, яку можна переробляти, навіть створили спеціальний інститут, де розробляють краще паковання. А Бельгія запровадила масштабні інформаційні кампанії для телебачення та кіноіндустрії, щоби переконати людей брати участь в сортуванні. У багатьох країнах інформування починають зі шкільної освіти, щоби змінити ставлення дітей до відходів та покращення навколишнього середовища».
«Мене завжди питають: чому компанії мають підтримувати цю систему та витрачати кошти на те, що не є їхнім продуктом. Єдине, що можу відповісти: “А яка альтернатива?”. Усі країни рано чи пізно мають змінити підхід до паковання та відходів, це вже відбувається у світі. Адже кінцева ціль — побудувати найкращу систему управління відходами для людей, а не знайти дешевше рішення для виробників».
«Останні кілька років ми маємо величезну проблему, пов‘язану з онлайн-продажами. Особливо це стосується азійських компаній і великих онлайн-майданчиків. Вони зазвичай не сплачують ані податки державним установам, ані кошти в систему РВВ. У деяких країнах ми презентуємо нову систему зобов‘язань, що передбачає відповідальність онлайн-платформ за клієнтів. Наприклад, у Німеччині компанії з Азії, не зареєстровані на території країни або на майданчику онлайн-продажів, не мають права продавати продукцію. У Франції система інакша, але з тим самим ефектом. Незареєстровані компанії, які заходять на онлайн-ринок, мають платити комісію».
Анна Прокаєва, членкиня правління Громадської спілки Zero Waste Alliance Ukraine
«За 30 років ЄС довів ефективність системи РВВ у керуванні відходами. Але водночас за цей же час ми маємо безпрецендентні виклики засмічення відходами одноразових товарів та відходами паковання. Сміттєві острови ні для кого не секрет. Перероблення не є панацеєю для багатьох матеріалів. Наприклад, пластик, цикли перероблення якого в основному складають кілька разів. Далі? Його неможливо повернути у цикл виробництва. Тренд у зменшенні ваги та об'єму паковання має свої межі. Тому варто вже у перших кроках на шляху до РВВ закладати принципи ієрархії у сфері відходів, тобто запобігання появі відходів та повторне використання тари та паковання».
«Звісно, та ж депозитно-поворотна схема, для деяких країн економічно недоречна. Та ж Чеська Республіка збирає і без неї великий відсоток скляної та пластикової тари. Проте держава може спонукати виробників амбітними цілями у встановлених відсотках поверненої тари та встановленими табу (як, наприклад, Директива SUP в ЄС) на певні види одноразового паковання. За діями стоїть надмета — зберегти наші грунти, водойми, здоров'я людей придатними для повноцінного життя на довгі покоління після нас».
Проєкт «Рамковий закон «Про управління відходами»: аналіз з перспективи відповідності принципам zero waste» реалізується громадською спілкою «Український Альянс Нуль Відходів» за підтримки Break Free from Plastic i Plastic Solutions Fund.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
