У Харківському літературному музеї можна побачити не тільки рідкісні книги 20-х років, а й речі відомих митців – людей, які творили культуру України в 20 столітті. Серед них – поет часів «розстріляного відродження» Павло Тичина. Працівники Літмузею діляться історіями експонатів, які дісталися їм у спадок від українського «кларнетиста».
Квартира за жереб
Чорнозем підвівся, і дивиться в вічі,
і кривить обличчя в кривавий свій сміх.
Поете, любити свій край не є злочин,
коли це для всіх!
П. Тичина, 1919 р.
«Це в нас речі з 15 квартири Будинку „Слово“ в Харкові, — розповідає молодший науковий співробітник Літмузею Марина Куценко і показує старий дзвоник та пенсне. — Чим вона пов’язана з Павлом Тичиною? Коли сюди заселялися в 1930 році, то ті, хто був в управлінні цього кооперативу, могли самі собі вибрати квартиру, а всі інші тягнули жереб. При чому цікаво, що квартири були різні: трикімнатні і чотирикімнатні, більші та менші. Але не існувало принципу „відоміший письменник – більша квартира“. Усі тягнули жереб. Так сталося, що Павлові Тичині випала 12 квартира на 4 поверсі 1 під’їзду. Він туди заселився».
За словами Марини Куценко, про Павла Григоровича розказували, що він був дуже витонченою, делікатною людиною, міг працювати лише в повній тиші. Звісно, любив ще пограти на музичних інструментах, почитати. Головне, щоб ніхто не заважав.
«Прямо над ним в 15 квартиру поселився Майк Йогансен – дуже колоритний чоловік, письменник, поліглот, мовознавець, спортсмен, мисливець. Мабуть, простіше буде сказати, чим він не займався, ніж займався. У цій квартирі разом із ним жили мисливські собаки. Ну й уявіть: Майк Йогансен, який ні хвилини не всидить на місці, собаки, які бігають по квартирі, а знизу Павло Григорович, якому потрібна абсолютна тиша. Для нього це було мукою. Ще й перед поселенням сюди в Тичини теж був шумний сусід – письменник, але полюбляв випити. Павло Григорович через це дуже страждав».
Тичині вдалося домовитися, щоб їх поміняли місцями. Тому поет заселився в 15 квартиру, а Йогансен у 12. Ось у цій 15 квартирі збереглися певні речі поета, які перейшли в літературний музей. Першими – дзвоник і пенсне.
Диван Тичини
«Цей диван стояв в квартирі Марії Пилинської та її чоловіка Івана Дніпровського. Павло Тичина дуже любив приходити до них у гості. Саме тому закріпилася назва „диван Тичини“. Він був закоханий в сестру господині – Олену Чілінгарову. Жінка залишила дуже теплі спогади саме про Павла Тичину. Із них можна відчути, що вона дійсно ставилася до поета з повагою, в них були приязні стосунки», — запевняє Марина Куценко.
Але якісь натяки на кохання важко вловити. Марина Куценко розповідає, що все-таки симпатія мала бути. Справа в тому, що до Івана Дніпровського всі друзі заходили одразу в кабінет. Тичина теж приходив у будинок на правах друга господаря. Але він ішов не в кабінет, а на кухню. Аргументував це тим, що там накурено, що не хоче зайвий раз турбувати Івана Даниловича. А насправді, можливо, тому що там були дві чудові господині, які на кухні пригощали його улюбленим варенням з Антонівки та запашним чаєм.
Ах, це десь весна танцює,
Розтопивши білу кригу! –
Переповнений любов’ю,
Я одкрив кохання книгу.
П. Тичина.
"Також з Оленою Чілінгаровою вони спілкувалися не лише в межах квартири, а й ходили на прогулянки. Тичина ж раніше за їхню родину приїхав у Харків, тому вже на правах місцевого жителя показував їй місто. Жінка згадувала, що їй завжди було цікаво, де знаходиться Холодна гора. Ось якось взимку водив її Тичина Мироносицьким парком. Погода була досить прохолодна. Йому не хотілося далеко йти, тому, коли вони зайшли на вулицю Гоголя, поет сказав: «Ой, ми так далеко зайшли. Це ж Холодна гора! Давайте повертатися». Потім він був настільки задоволений своїм жартом, що часто любив казати: «А ви знаєте, де в Харкові Холодна гора? Запитайте в Олени Михайлівни, вона вам розкаже», — коментує Марина Куценко.
Фортепіано і закоханий поет
“З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став —
(Мармуровим муром…)”
П. Тичина, 1917 р.
«Була одна харків’янка – Ліда Лаврінова, яка навчалася в Петербурзі в Інституті для шляхетних дівчат. Там вона познайомилася з Павлом Тичиною, — розповідає завідувач відділу науково-освітньої роботи Ольга Черемська. — Він освідчився їй у коханні, запропонував одружитися, та дівчина відмовила. Потім вони вже через кілька років побачилися в Харкові. Поет часто ходив у гості до Ліди та грав для неї романси. У них були просто дружні стосунки, але він все-таки сподівався на взаємність з її боку. Дівчина ж могла запропонувати Тичині тільки дружбу».
Будинок «Слово» — кооперативне приміщення, спеціально зведене в Харкові для митців. У 1925 році за ініціативи Сергія Пилипенка (голови спілки селянських письменників «Плуг») виникла ідея звести письменницький будинок. Його побудували у формі літери «С», там жили письменники, літературні критики, композитори, художники, актори – своєрідна «мистецька еліта». Арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового у травні 1933 року ознаменували початок хвилі репресій проти діячів української культури – «розстріляного відродження». Про будинок пішла недобра слава — було репресовано мешканців 40 квартир із 66. Згодом він отримав прізвисько «Крематорій».
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
