Дім, де взимку з'являються соняхи
і пахне фарбою

П’ятий поверх будинку, де в Харкові жив письменник Микола Хвильовий. У під'їзді — дерев'яні рипучі сходи, величезні вікна з видом на зимове подвір’я. У напівтемряві відчиняються широкі двері, і зі світла виринає постать жінки. До себе запрошує ілюстраторка Марічка Рубан.

Напевно, ви бачили в книгарнях чи на виставках хендмейду такі картинки: різнобарвні плямки квітів, фруктів, візерунків на листівках. Це роботи Марічки. Незважаючи на те, що майстриня — художниця за фахом, у цій техніці вона малює лише три роки. До цього займалася графічним дизайном. Акварель років десять тому не приносила гідних замовлень. Сьогодні ж вдається поєднувати улюблене із затребуваним.

Її кімната — справжня мистецька студія: простора й надихаюча. Довкола картини, недомальовані заготовки, прикрашені сумки, листівки, постери — все у стилі Марічки. Деінде на стінах помітні дитячі проби пензля. Донці художниця дає волю виражати себе де завгодно, тому до прикрашання інтер'єру маленька ілюстраторка теж доклала руки.

Навколо ніг обвивається хвостом пухнаста кішка Зося. Тваринка одразу вирішила не відходити від хазяйки та зайняла місце для інтерв'ю. Ствердне муркотіння. І почали...

Приводом для нашої бесіди стала дитяча книга «Україна в дзеркалі Японії». Художниця створила ілюстрації до видання, які показують прості символи двох народів. Це рослинні, тваринні орнаменти, зображення, пов’язані з традиціями українців та японців.

За словами авторки, книгу запропонувало оформити Міністерство інформаційної політики України до 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між Японією та Україною. Це подарунок японським дітям, який розійдеться накладом у тисячу примірників.

Говоримо за робочим столом художниці. Тут пахнуть старі фарби, «майже антикваріат», жартує Марічка, розкидані ескізи до вже готової україно-японської енциклопедії. Заплямовані баночки, десятки пензликів. А ще живий натюрморт із яблук та кімнатних квітів. Наша співрозмовниця зізнається: саме натюрморти виходить малювати швидше, бо практики було багато. Щодо інших мотивів — майстриня часто створює декілька варіантів одного сюжету.

Під час розмови Марічка неодноразово повторює: ілюстрація має бути такою, щоб «спрацювала» на аудиторію. Якщо це малюнки для дітей, то без жодного слова дитина повинна розуміти, про що йдеться, а не перепитувати в батьків.

У теплому домашньому колі під муркотіння Зосі майже забуваєш ставити «гострі питання». В Україні більшість ілюстраторів заробляють на життя дизайном в IT-індустрії. Часто — продаючи роботи за кордон. Невже творчість ще «не в топі» на батьківщині? Марічка твердо заперечує: це не 2000-ні, коли така професія не приносила нічого, крім задоволення. Зараз ілюстраторами цікавляться й вітчизняні комерційні фірми, і соціальні проекти. Але є питання цінності, яке в Україні по відношенню до мистецтва досі формується.

Повернувшись із прогулянки, до нас приєдналася донька Марічки. Майстриня пояснює: зараз у малої такий період, що вона все за нею повторює, у тому числі малюнки. Перемальовує мамині соняхи та по-доброму хизується перед гостями новим витвором. Так зосереджено змішує фарби, що й не помічає, як ми йдемо. Зося проводжає лінивим котячим поглядом. Фарба на соняхах застигає...