Другий рік повномасштабного вторгнення та дев'ятий рік війни в Україні був складнішим за попередні. Частина Харківської області все ще окупована, а частина, звільнена у 2022 році, потерпає від постійних авіаційних і артилерійських обстрілів.
Утім, саме місто, що, як і раніше, малозахищене від ворожих ударів, ожило. І, якщо торік майже всі новини регіону стосувалися чергових ударів і руйнувань, то у 2023 році стали з'являтися репортажі про буденність, цікаві події та якесь відносно нормальне життя.
Звісно, обстріли все ще найголовніше у новинах. Так, 6 жовтня російські війська нанесли удар по вулиці Театральній, де розташований офіс «Агентства Телебачення “Новини”». На цій же вулиці були припарковані автівки знімальних груп кількох медіа, які мали працювати в селі Гроза, де від удару російською ракетою загинуло 59 людей.
Фото: Юлія Напольська, 6 жовтня, руйнування на вулиці Театральній
У червні 2023 року муніципальна охорона перешкоджала журналістам 5 і 24 каналу в зйомці на території Саду Шевченка, мотивуючи це тим, що знімальні групи не мають дозволу міського голови Ігоря Терехова. Про це ІМІ повідомила журналістка 5 каналу Ксенія Нечепоренко.
Великою подією в медіапросторі Харківщини у 2023 році стало отримання Радіо «Накипіло» ліцензії від Нацради на мовлення у Дворічній Куп'янського району. Місто було деокуповано у вересні 2022 року, проте російські радіостанції досі мають велике покриття в регіоні. Тож вкрай важливим є надання доступу мешканцям селища до актуальної інформації без фейків. Крім Дворічної, Радіо «Накипіло» цього року зазвучало у Близнюках та у деокупованих Балаклії та Вовчанську.
У грудні 2023 харківське медіа «Люк» відсвяткувало свій день народження і презентувало журнал «Усвідомити місто». На його сторінках спілкувалися з архітекторами, розробляли путівник містом і будували плани, як має виглядати Харків в майбутньому. Це не перший їх журнал: видатною подією стала презентація журналу «Харків, де твоє обличчя?», яку провели у театрі «Нафта». Там зібрали велику кількість медійників, містян і гостей, і 900 копій розлетілися за мить.
Фото: Медіа «Люк», день народження і презентація журналу "Усвідомити місто
"
У жовтні у Харкові пройшла презентація «Маніфесту сталого миру» від «Громадянської мережі “Опора”», яка має на меті створення спільної політики щодо забезпечення сталого миру після закінчення війни в Україні та позбавлення росії будь-якої можливості здійснити подібний акт агресії знову.
У Харкові документ презентували Андрій Андрушків, військовослужбовець ЗСУ, Костянтин Батозський, політолог, директор «Агентства Розвитку Приазов'я», Тарас Стецьків, народний депутат України п'яти скликань, Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської та Львівської бізнес-шкіл, та Євген Глібовицький, директор аналітичного центру pro.mova. «ЄрміловЦентр» зібрав у своїх стінах журналістів харківських медіа, активістів і представників «Харківського Антикорупційного Центру».
Наприкінці року наступає час підбиття підсумків і побудови планів. Власне, про це ми поговорили з харківськими медійниками.
Про минуле
Яким був для вас головний виклик у 2023 році?
«2023 рік — рік росту експертної довіри до журналістики та розширення меж її впливу. Звісно, журналістика — це завжди про владу, це інструмент впливу на ті чи інші процеси: наприклад, державні чи міські. Цей рік показав мені, що люди стали більше це розуміти», — Ліна Плуженко, журналістка медіа «Люк».
«Повернення у сферу загалом», — Роман Коробенко, журналіст Радіо «Накипіло».
«Цей рік дуже неоднозначний. З одного боку, багато громад регіону отримали змогу майже повноцінно відновлюватися та у деяких сферах навіть покращуватися. І писати про це для мене — як для котика сметанка. З іншого, Куп'янський район, Борівська громада, прикордоння — це території, які, без перебільшень, щоденно потерпають від обстрілів із різних видів зброї. І, звісно, продовжуються ракетні удари по Харкову та іншим населеним пунктах області. Люди продовжують гинути, втрачати домівки, отримувати поранення. Деякі населені пункти зруйновані настільки, що маю великі підозри, що ми вже ніколи не побачимо їх на майбутніх мапах.
Величезною проблемою залишається евакуація. Часто люди банально не хочуть виїжджати із зон бойових дій. Один дядько в Куп'янську-Вузловому, коли ми робили репортаж, мотивував відмову їхати через страх мародерів. Мовляв, усе розкрадуть. Інший чоловік боїться виїжджати, бо не знає, що його чекатиме у Харкові. Думає, що його просто залишать біля вокзалу.
Ми цим людям намагалися пояснити, що у Харкові буде житло, буде певна допомога, варто тільки зробити правильний вибір та обрати життя. Але не певен, що нас почули. Можливо, нам, журналістам, треба більше і краще працювати в напрямку висвітлення евакуації: що чекатиме людей після того, як вони виїдуть», — Олександр Манченко, журналіст видання «Слобідський край».
«На персональному рівні — вигоряння та апатія, які дуже заважає працювати; переосмислення того, наскільки я гарна журналістка, чи хочу і чи потрібно мені далі працювати в журналістиці. Це питання ще не вирішене. І це, мабуть, головний виклик для мене. На суспільному рівні — складність комунікації з владою, особливо в питаннях відновлення житла. Щодо міського рівня: неадаптивність міської ради та департаментів до умов прифронтового міста та воєнного стану», — Анна М'ясникова, журналістка медіагрупи «Накипіло».
«Рік, що минає, був набагато простішим ніж 2022-й, попри масовані обстріли й проблеми з електрикою взимку. Роботи дуже багато і нині, крім висвітлення тем, пов'язаних із фронтом, нагальними стають і соціокультурні питання. Суспільство напружене, і своєю журналістською задачею я вважала не допомагати читачам тієї напруги позбуватися, а перенаправляти в конструктив», — Аліка Піхтерева, ведуча новин Радіо «Накипіло».
«Найголовнішим викликом стала кадрова криза на ринку. Багато хто з колег поїхав із країни, ще більше переїхали у безпечніші регіони. Частина харківських медійників за ці майже 23 місяці вигоріла та пішла з професії. “Суспільне Харків”, яке не зупиняло роботу від початку повномасштабного вторгнення та додало у кількості контенту, зараз потребує більше досвідчених репортерів і редакторів. Зараз як ніколи потрібна якісна польова журналістика. Навчити випускника вишу “з нуля і до війни” займає багато часу, зараз часу на це просто немає. Унаслідок доводиться балансувати між тим, щоб якісно, оперативно, повно інформувати людей про події у регіоні та не випалити і без того перевантажену команду», — Слава Мавричев, шеф-редактор «Суспільне Харків» та східного хабу «Суспільного».
«Головний виклик — фінанси та люди. Було важливо не втратити людей, з якими давно працюю, і знайти нових у команду», — Тетяна Федоркова, журналістка MediaPort.
«Головний виклик для редакції — пошук кваліфікованих робітників. Редакція молода, колектив ще не встоявся. Тотальна депрофесіоналізація харків'ян вражає і дуже погано впливає на емоційний стан будь-якого головреда», — Юрій Ларін, головний редактор медіа «Думка».
Теперішнє
Які нагальні проблеми й потреби ви маєте?
«Налаштовування навіть не прозорої, а хоча б трохи відкритої комунікації між громадськістю та муніципалітетом. Адже у людей стало більше бажання впливати на міські процеси, у міського менеджменту — ні. Наприклад, згадаємо інвестфорум Kharkiv: Restart, присвячений відновленню Харківщини та Харкова. Місто проведення — Київ, дата оголошення — за 5 днів. Не виглядає громадоорієнтовано, правда? Або ж зустрічі представників міськради з громадськістю: якщо вони й проходять, анонсують їх ледве не за день, а час проведення завжди робочий. Усе це говорить про відсутність бажання муніципалітету залучати громадськість до міських процесів», — Ліна Плуженко, журналістка медіа «Люк».
«Небажання чиновників або їхніх пресслужб відповідати на запитання, надавати коментарі», — Роман Коробенко, журналіст Радіо «Накипіло».
«У 2023 році прийшло усвідомлення, що журналіст має бути максимально автономним у підготовці до виїзних термінових репортажів: мати свої броню, каску, аптечку, фотоапарат, автомобіль тощо. Ось, наприклад, ракетний удар по селу Гроза для всіх став несподіванкою. Медійникам довелося в терміновому порядку шукати більш-менш пристосований транспорт і забирати техніку з редакцій чи в колег. Не кожен локальний журналіст має це все у власному володінні, і багато хто не може дозволити собі такі коштовні придбання. Дякуючи колегам, у більшості випадків ці проблеми тимчасово вирішуються. Та принаймні свій якісний фотоапарат — це безумовна необхідність для мене», — Олександр Манченко, журналіст видання «Слобідський край».
«Єдине, чого мені бракує в редакції, — телефона з якісною камерою та звуком, бо мобільна журналістика й короткі формати новин дуже затребувані. І, власне, контент з якісною картинкою залучить більше аудиторії, а отже, більше людей знатимуть про злочини рф, коли ми знімаємо місця обстрілів, записуємо історії людей, які постраждали від росіян. Важливо робити невидимі злочини видимими, публічними», — Анна М'ясникова, журналістка медіагрупи «Накипіло».
«Моя нагальна проблема — російська федерація. Інших не маю. Багато роботи, але я її роблю та люблю», — Аліка Піхтерева, ведуча новин Радіо «Накипіло».
«Треба втілювати заплановані зміни: наприклад, змінюватимемо лого, впроваджуємо організаційні зміни. Навчати людей форматам, які я бачу у майбутньому на сайті. Опанувати відеоформат, бо хочемо розвивати YouTube», — Тетяна Федоркова, журналістка MediaPort.
«Дуже потрібен гідний прилад для зйомки, бо мій телефон Xiaomi відверто поганий. Завели YouTube-канал, що вже у перший місяць показав перспективність. Є відео, що набрало більше 100 тисяч переглядів. Потребуємо гранту, який би закрив хоча би одну-півтори ставки. Ще одна з головних проблема — відпочинок. Цього року був лише на ретриті, але там кілька днів працювали до 22:00 і пізніше, тож відпочинку, по факту, не було. Інших відпусток у мене в принципі немає», — Юрій Ларін, головний редактор медіа «Думка».
Майбутнє
Які проблеми у 2024 році ви хотіли б вирішити, які зміни в організації роботи з боку влади на всіх рівнях побачити?
«Хочеться подолати проблему небажання міського муніципалітету залучати громадськість до міських процесів і відсутність належної комунікації», — Ліна Плуженко, журналістка медіа «Люк».
«Працювати й розвиватися. Хотілося би подолати проблему комунікації з чиновниками та їхніми пресслужбами. Побачити зміни в роботі пресслужб, розуміння з їхнього боку, що вони мають полегшувати комунікацію, а не ставати стіною між журналістами та чиновниками, працюючи лише над відбілюванням репутації власного керівництва», — Роман Коробенко, журналіст Радіо «Накипіло».
«Хотів би більше часу присвятити репортажам з деокупованої частини Харківщини, історіям людей, які там живуть, привертати увагу до їхніх проблем. Хочеться більше працювати з військовими, не оминати їхні проблеми, бо у мене складається враження, що для певних категорій людей війна вже закінчилася.
Подоланою я хочу бачити росію. А ще хочу бачити адекватну, оперативну і зрозумілу комунікацію з органами місцевого самоврядування. Адміністрації одних громад відкриті, завжди надають необхідну журналістам інформацію, а інших за якихось причин влаштовують фарс або повністю відмовчуються. В іншому я задоволений організацією роботи журналістів на Харківщині. Дуже багато робить Kharkiv Media Hub, йому я завдячую кількома матеріалами, що вийшли за його сприяння», — Олександр Манченко, журналіст видання «Слобідський край».
«Усі мої зусилля як тилової журналістки мають спрямоватися на Перемогу. Планувати важко в умовах безперестанної турбулентності. Втім, точно слідкуватиму за актуальними темами та намагатимуся детально в них копирсатись та висвітлювати, аби в країні меншало корупції, фіксувалися та розповідалися історії героїв, закривалися важливі збори та м'яко українізувалося насильницьки русифіковане суспільство», — Аліка Піхтерева, ведуча новин Радіо «Накипіло».
«Хотілося б виробляти більше оригінального контенту, більше експериментувати з форматами. Проблеми у взаємодії з владою є лише на міському рівні. Бракує пресконференцій із необмеженим часом на питання, відкритих обговорень, якихось дискусій з осмисленням того, що місто стало іншим», — Тетяна Федоркова, журналістка MediaPort.
«У 2024 році хочу розвивати відеоконтент. Думаю, варто ще спробувати TikTok. Також бачу перспективу в судовій журналістиці та питанні контролю за процесами відновлення територій. Останні 15 років я планую подолати проблему недосипання та відсутності відпустки. Тож намагатимуся впоратись із цими питанями.
Хочеться, аби українська влада віддавала перевагу українським журналістам, а не іноземним. Назовні інформаційна війна програна в більшості країн, відставання збільшується щомісяця. Чому влада віддає перевагу іноземцям, якщо це, по факту, не дає результатів, і в доступах до джерел бортує українців, мені невідомо. Жоден іноземець не знає контекстів як українець. Жоден іноземець не здатен написати статтю краще, ніж кваліфікований український журналіст. Але “право першої ночі” завжди в іноземців. Це провалює порядок денний всередині та не приносить грошей у державу у вигляді заробітків українців», — Юрій Ларін, головний редактор медіа «Думка».
Юлія Напольська, регіональна представниця «Інституту масової інформації» в Харківській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО «Інститут масової інформації» та необов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
