Я взагалі не знаю, як про це все розповісти. Про «це» означає — про Португалію. Дивну, незвичну, надзвичайну, таємничу, невідкриту… І вже третій день після повернення не можу написати цей текст.

Як можно простими словами передати шалене захоплення від цілої країни? Проте хочеться, щоби ви теж стали співсвідками того дива. До речі, якщо у когось виникнуть запитання або цікавість до подробиць — будь ласка, пишіть у коментарях. Я буду намагатися відповісти всім.

Ну що ж, розпочнемо. Напевно, існують якісь правила туристичного блогінгу, але я їх не знаю, і тому … Так! Давай уже, розповідай!!!

Португалія розташована на західному узбережжі Європи, і ключовим словом є саме «узбережжя». Тому що геть усе тут пов’язано з рибою та океаном. Навіть якщо ти заїжджаєш десь у центральну частину країни, якусь окрему ділянку центрального майдану буде обов'язково прикрашати мозаїка з рибками. У кожному місті ближньої океанської зони ви знайдете рибний маркет (перепрошую, ринок), де можно купити сьогоднішню свіжезловлену рибу якихось дивних розмірів, форм і кольорів. Слава Творцю, їсти можно все. Також продаються різні види креветок, мідій та равликів. Є восьминоги і кальмари. Мурени, акули та якась дивна риба, схожа на черв‘ячка. Як нашу «домашню» сметану, господині пропонують домашнє прошуто та оливкову олію. Овочі, фрукти… персики! Все є. Все, про що ти мріяв у спітнілому від спеки Харкові. 

Чому я так докладно про їжу та ринок?  Бо концепція нашої подорожі з друзями була саме така. Купуємо продукти, снідаємо дома, обідаємо та перекушуємо десь у місті, а вечеряємо — за обставинами. Якщо є настрій — готуємо, якщо сил від переїзду або переглядів цікавинок уже немає — тоді йдемо до максимально автентичного місцевого ресторану й там вечеряємо. Так було у Лісабоні, у Сетубалі, у Назаре та ще у декількох яскравих місцях. Ми не зробили цього у Порту, тому що надто втомились, та й повертатися додому треба було рано-вранці.

Ага! Ви вже побачили деякі невідомі назви португальских міст? До їхнього написання та звучання ще потрібно звикнути. Коли ми перебували в місті Авейру (це там, де «смугасті» будинки), володарка апартаментів цікавилась: звідки ми, та як триває наша подорож. Ми почали жваво пригадувати всі міста, у які завітали, а господиня дотепно коригувала кожну назву. Наприклад, ми казали: «Побували у таємному замку тамплієрів ТомАр», а жінка посміхалась і переозвучувала: «ТумАр». Або: «Ми виїжджали до вас із Сетубала», вона знов сміється і виправляє: «СтУбал». 

Португальска  мова особлива, незвична, і відрізняється від іспанської. Англійська іноді зовсім не допомагає порозумітися, тому що у невеличких містах всі розмовляють португальською, і лише видатні акторські якості допомагали нам у спілкуванні.

Звісно, вас цікавить, яке місто краще: Лісабон чи Порту? Мені важко однозначно відповісти. Це залежить від особистого смаку мандрівника. Мені дуже сподобався Порту, і сподіваюсь, це не було враження «останнє, тому краще запам’ятовується». Порту виглядає більш «португальским», морським і контрабандистським. У ньому напрочуд вдале поєднання сучасної та середньовічної архітектури. Навіть старі та занедбані будинки виглядають гарно. Порту активний та веселий, із шаленою кількістю дивовижних мостів через річку. Ми взяли годинну екскурсію за €15 і з задоволенням каталися тією рікою.

У Лісабоні ми провели багато часу, та ще й поверталися. Це місто було відновлене після 9-бального руйнівного землетрусу в XVIII-му сторіччі. Воно більш «столичне». Є лише один район у місті — Альфама, де ще залишилась середньовічна автентичність. І там бігає якийсь божевільний трамвайчик, якому вдається протискуватись вузькими вуличками Лісабону. Там намальовані на стінах цікаві мурали, і я хотів сфотографуватись біля одного з них, але ми гуляли десь о шостій ранку, щоби було меньше туристів, і там цілувалися молоді геї. Я не хотів їм заважати… 

Майже всі будинки у Португалії прикрашають кахельні плитки — азулежу. Це справжній витвір мистецтва. Якісь йолопи збивають їх вночі та продають на блошиному ринку за €20 за штуку. А ще у Лісабоні є дивовижний монастир Жеронімуш, збудований за кошти мореходів. Там усі ці славнозвісні Васко да Гами та Колумби стояли всенічну разом зі своїми командами, щоби вранці відправитись відкривати нові світи.

А які дивовижні Сінтра, Лагуш, Албуфейра, Мафра, Томар… і ще, і ще… А замок! 700-річний замок  Баталія… а Кабо да Рока…

Мабуть, треба писати ще. Тож, чекайте, далі буде!