Учасник форуму «Я— громадський журналіст» та нішеве онлайн-видання про професійне неформальне навчання «СуХаРі» днями ходили на першу ревізію навчальних курсів у Харкові. Відтепер усі освітні проекти для дорослих, які готові підписати Маніфест хорошої школи і засвідчити, що ці вісім принципів якісної освіти про них, можуть також прийняти в гості волонетрів та медійників. Після спілкування з викладачами, студентами та керівництвом та заповненням чек-лісту, на порталі вийде стаття з результатами.
Першу ревізію пустила до себе мовна школа «Професіонал». Результати опублікуємо трошки згодом, зараз поділюсь тільки їх відповідями до питання на 8-й пункт Маніфеста: «Хороші школи усвідомлюють свій вплив на суспільство». В описі пункту є строчка про «Ми нікого не дискримінуємо, посилюємо інклюзію і беремо участь у соціальних проектах. Освітні курси та школи здатні зробити світ гуманнішим, більш відповідальним та більш освіченим».
Інклюзія — це включення до суспільного життя тих людей, які зазвичай у ньому не беруть участь. Іншими словами, забезпечення людям з інвалідністю, людям похилого віку та батькам з маленькими дітьми (і список можна продовжити) рівних можливостей. У нашому випадку можливість це навчатися на курсах, а не отримати відмову «ми вибачаємося, але вам тут буде не комфортно».
Тож на питання «Наскільки у вас інклюзивні підходи?» керівник Володимир Барабаш з «Професіонала» сказав, що інклюзії у школі немає.
За його словами, вони навчають безкоштовно декількох переселенців і підтримують благодійні проекти. Однак усім іншим клієнтам з додатковими запитами, в тому числі тим, які бажають оплачувати курси, ймовірніше за все, відмовлятимуть. «У нас немає умов і можливості їх створити. Поки буде так», — констатував керівник школи.
Я вже відчуваю, що це буде на 99% ревізій, бо дитячих кімнат не те що на курсах, навіть у більшості вишів немає. А облаштувати місце для дітвори — це ж не ліфт встановити: простіше і дешевше. Про приклади українських універів читайте тут.
Адже інклюзія не починається з вартісних перебудов чи додаткових витрат на аренду. Ми розуміємо її саме так, але проблеми можуть різні: переломи кінцівок, тимчасове погіршення зору чи слуху. Іншими словами, якщо клієнтам не потрібні спеціальні методики викладання чи тьютори-асистенти, то варто обдумати, може невеличкі зміни і перелаштування для них все ж таки можна зробити?
Експерти називають це розумним пристосуванням. Більше про це тут.
Думаю, що такі настрої та думки «навіщо витрачатися?» для пристосування умов для різних людей означають певний рівень розвитку сервісу в Україні. Хоча тішить, що раніше навіть банківські термінали були рідкістю. А нині майже скрізь можна розплатитися карткою, бо зійшлися законодавчі вимоги та відносно нові потреби споживачів.
Непохитність «так буде і крапка» продовжуватиметься, допоки розумне пристосування, тобто готовність допомогти і знайти оптимальний спосіб забезпечення прав та можливостей, не візьме гору в піраміді сервісу.
Маю приклад з життя мого колеги по підготовці фестивалю «Інклюзіон» програміста Леоніда Балдіна, який пересувається на візку: «Пандуси мають бути. Але якщо їх немає, люди можуть своїми руками створити інклюзію. Коли працівники закладу згодні допомогти, то все можна вирішити тут і зараз. Ну, якщо звісно не відмовляти сходу».
Коте з ілюстрацією принципу Маніфесту хорошої школи
За інформацією правозахисників, людей з інвалідністю в містах завжди не менше 10%. Частина з них за різних причин не покидають свої домівки. Однак чим менше бар’єрів у Харкові, тим безпечніше пересуватися. Посилення доступності і зручності міста відбувається постійно, хоча і дуже повільно. А значить люди, які мало пересувалися по місту, можуть активніше долучатися до професійних спільнот чи гуртуватися за інтересами.
Справа тільки за тими, хто ці спільноти створює. Тобто забезпечує комфорт у тому числі для тих 10% потенційних клієнтів.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
