Музикотерапія: як вона працює? Досвід харківської дитячої лікарні

Уявіть: як звучить сонце? Жовтогарячі промінчики, дзвінкі, мов струни, виблискують і розносять довкола теплу мелодію. Бринять і зігрівають.

А яка пісня личить вашому рідному місту? Запальна, як львівський джаз, зухвала, як харківський ска-панк чи романтична, як балади під гітару на березі Азовського моря? Подумки кожен почує щось своє. І, безперечно, сколихне в собі якісь відчуття.

Вивчати вплив музики на людський мозок почали ще у 1950-х роках. Дослідження продовжуються і нині. Вчені говорять, що музика здатна послабити негативні емоції та допомогти людям знизити рівень стресу і страху.

Як усе відбувається насправді — знають юні пацієнти Харківської міської клінічної дитячої лікарні №16. Уже десять років на базі закладу психологиня Владислава Андрущенко розвиває напрям арттерапії. Творча, дружня атмосфера, яку Влада створює із запрошеними митцями та музикантами, допомагає дітям адаптуватися до раптових змін у житті. Наприкінці минулого року тамтешні стіни наповнила музика. Відтоді музикотерапія тут — регулярна практика.

Психологиня Влада Андрущенко в обіймах терапевтичних песиків Хібукі

«Для дитини перебування в лікарні — кризова ситуація. Вона жила собі життя, і враз — усе змінилося. Вона цього не хотіла. Чи почалася війна, і довелося їхати в інше місто, залишити дім, друзів, школу. Для малечі це криза, треба якось пройти шлях адаптації, призвичаїтись до нового. Через творчість це вдається легше, — говорить Владислава Андрущенко.

Щодо творчих практик у лікарні — повна свобода дій. Від традиційного малювання до сучасної хібукі-терапії, коли дитина переносить на іграшку свої переживання і говорить нібито від її імені, — тут можна все. Лікарі прислухаються до побажань дітей, зважають на їхній настрій і самопочуття. Перш ніж познайомитися з дитиною, Влада спілкується з батьками. Лише коли дитина побачить довіру між дорослими, психологиня робить перший крок назустріч.

«Коли я почала запроваджувати в нашій лікарні арттерапію, то запропонувала власне те, чим сама живу. Я з дитинства дуже люблю малювати. Коли в мене з'явилася власна дитина, стала малювати разом із нею. Зараз моїй донечці 21 рік. Вона — мультидисциплінарна художниця, має фахову освіту та продовжує власну мистецьку практику. Для моєї сім'ї мистецтво — це частина життя. І я дуже радію, коли можу цю частинку своєї буденності перенести в роботу».

Після музично-терапевтичної інтерактивної вистави «Різдвяна казочка про Віслюка» для дітей відділення онкогематології разом із професоркою університету мистецтв Юлією Ніколаєвською та скрипалем Ігорем Чернявським

Особливо малеча радіє, коли приходять різні фахівці з майстеркласами. У лікарні працює державна установа «Школа супергероїв», яка запрошувала, наприклад, викладача академії дизайну Станіслава Остроуса. Він розповідав про художню фотографію. Також постійні гості — лікарняні клоуни з проєкту «Файні носи» від громадської організації «Харківський фонд психологічних досліджень». Завжди з нетерпінням діти чекають і на клоуна «Бардюріка».

Влада показує колекцію маленьких музичних інструментів у кабінеті. Каже, що мріяла про музичну терапію в лікарні та жартує, що ніби завчасно готувалася. Зазвичай люди з мандрівок привозять магнітики, а Влада дев'ять років збирає такі інструменти. Тож коли дізналася від професорки Харківського університету мистецтв Юлії Ніколаєвської про освітній табір Art therapy force за участі експерта з музикотерапії Найджела Осборна — відразу захотіла поїхати на навчання. Хоча раніше не чула про нього.

Найджел Осборн — професор музичних і гуманітарних наук Единбурзького університету. Як соціальний педагог він 20 років працював із дітьми у зонах воєнних конфліктів. Перебуваючи в Боснії та Герцеговині в період війни (1992–1995), Осборн винайшов методики використання музики у підтримці дітей, які пережили війну. Ідеї народились у ході роботи з боснійськими дітьми під час облоги Сараєво. 

Згодом досвід Осборна почали реалізовувати в інших гарячих точках: на Кавказі, Близькому Сході, у Східній Африці, Південно-Східній Азії та Індії. Фахівець стверджує, що завдяки простим вправам дитина може експериментувати з усім спектром звуків, обираючи ті, що найбільш приємні їй. Таким чином вона здатна покращити емоційний стан і навіть позбутися фобій.

Професор Найджел Осборн і психологиня Влада Андрущенко

У таборі Art therapy force, що відбувся влітку в Хорватії, Найджел розповів психологам і музикантам з України, як музика може стати своєрідним лікувальним інструментом. Говорили про вплив звуків на ритми серця, на дихання, як це допомагає дітям, які переживають через війну, хворобу чи інші кризові ситуації. У форматі освітнього ретріту учасники, які цікавляться арттерапевтичними методиками, поділилися власними напрацюваннями. Влада розказала про ігрову терапію і творчі заходи у харківській лікарні, і що теж прагне втілювати музичі практики з підопічними. Загалом подія об'єднала понад 100 учасників віком від 5 до 67 років.

Владислава Андрущенко:

«Восени на запрошення університету мистецтв у межах проєкту Art Therapy Force Найджел приїхав до Харкова. І до нашої лікарні з ними завітав. Відтоді у нас з'явилися музичні терапевти: Тігран Сагателян, Олена Пригункова та Вероніка Івоніна. Завдяки підтримці БФ “GLOBAL 2000 дітям України”, Оленка й Тігран працюють із дітьми у відділенні онкогематології, а Вероніка — у педіатрії. Там у нас перебувають дітки, яких забрали з несприятливих сімейних умов, або котрі залишилися без батьків».

Олена Пригункова, студентка Харківського національного університету мистецтв імені Котляревського:

«Тігран грає на гітарі, а я — на скрипці. Завдяки Владі в лікарні є великий арсенал шумових інструментів. Ми зазвичай приносимо ще щось цікаве з перкусії та того, що музиканти використовують у роботі. Діти щоразу так радіють! З ними дуже комфортно. Мінімум тричі на місяць у нас проходять заняття з музикотерапії. А ще постійно проводимо концерти з викладачами нашого університету».

Заняття з музичною терапевткою Веронікою Івоніною

Тігран Сагателян і Олена Пригункова на занятті у відділенні онкогематології

Перед заняттям музиканти завжди обговорюють із Владою певний алгоритм дій, дізнаються трохи про пацієнтів. Враховують стан, в якому перебуває дитина, її інтереси, характер, і продумують сюжет взаємодії.

Олена Пригункова:

«Наші зустрічі не схожі на звичайні уроки музики. Це гра, постійна імпровізація. Наприклад, на одному із занять ми ходили у гості до Гаррі Поттера. Диригентську паличку, яку ми принесли, зблизька діти ніколи не бачили. Це їх так захопило! Кожен міг побути диригентом і спробувати керувати оркестром із присутніх у кімнаті.

Музично-терапевтичний захід «У садах Школи Хогвардс»

Бувають і більш абстрактні сюжети, як-от пошук тепла. Коли ми шукали тепло, то починали з того, що видобували його зі власного тіла: терли долоні та думали, як ще можемо зігрітися. Потім підключили бодіперкашн (напрям у музиці, що розглядає тіло як музичний інструмент — ред.). Тут вже проявляється музикотерапія. Згодом у пошуках тепла мрійливо перемістилися до Ріо-де-Жанейро. Грали музичні композиції, які асоціюються у дітей із теплом. Потім взагалі відправились у космос — ближче до сонця, і там вигадували музику планет. А наприкінці подумки повернулись у своє затишне місце, де в кожного була власна музика».

Музичні терапевти Тігран Сагателян, Олена Пригункова та психологиня Влада Андрущенко

Особливості музичних інструментів, засоби виразності (темп, динаміка, тембр, лад), вокал чи навіть власне тіло як шумовий інструмент — це все надає широкі можливості працювати зі станом людини. Дати дітям потримати в руках інструменти, аби відчути, як вони резонують, теж важливо з терапевтичної точки зору.

Олена Пригункова:

«Заняття спрямовані на зміну психологічного стану дітей. Ми слідкуємо, як вони реагують на звуки. Розуміємо: дещо може бути фізіологічно обумовлено, все ж таки дитина на лікуванні. Контролюємо це і намагаємося підлаштовувати сюжет заняття так, щоб оминати неприємні відчуття. Помітили, що дитина трохи закрилася, — питаємо, чи турбує її щось. Трапляється, що достатньо змінити конкретну мелодію або припинити грати певний звук — і все стає добре. Головне — не зупинятися на негативі, а просто йти далі за сюжетом. Тоді й дитина перестає звертати на це увагу».

Після кожного заняття відбувається супервізія. Музиканти діляться із психологинею емоціями, розповідають, які виникали труднощі під час спілкування з дитиною. На питання, скільки вони з Тіграном та Веронікою провели таких занять — Олена губиться у відповіді. Каже, від моменту знайомства з Найджелом не припиняє цю практику.

Олена Пригункова:

«Для мене як композиторки це — можливість імпровізувати, писати твори та разом із дітьми досліджувати звук із нової точки зору. Під час занять ми вигадуємо різні мелодії, пісні. Пізніше я та мої колеги можемо використовувати їх для написання повноцінних творів, яким дуже радіють діти».

Проєкт Art therapy force: переосмислення мистецтва на користь здоров'ю 

Приїзди Найджела до харківської лікарні, заняття зі студентами, а також відвідини різних локацій у Харкові, Львові та інших містах стали можливими за ініціативи Art therapy force. Команда переосмислює функцію мистецтва як способу поліпшити психоемоційне здоров'я людей. Освітній ретріт-табір, про який згадувалося, не єдиний їх проєкт.

Загалом команда фокусуюється на кількох напрямках:

• робота зі студентами творчих вишів у Харкові, Черкасах, Львові, Кропивницькому;

• KIDS`S ART-RETREAT CAMP — табір арт-відновлення для дітей з прифронтових областей. Діти займаються танцями, музикою, театром, прикладним мистецтвом та арттерапією у супроводі міжнародних фахівців;

• разом з Найджелом Осборном та дітьми військовослужбовців готують оперу про дитячі страхи;

• працюють над стратегією запровадження академічної фахової освіти арттерапевтів в Україні.

Вероніка Склярова, ініціаторка та керівниця Art therapy force:

«У травні ми плануємо спільну зустріч з представниками Міністерства культури, Мінсоцполітики, Мінреінтеграції та Мінветеранів. Наша мета — побудувати єдину стратегію дій. Зараз всі проєкти доволі хаотичні. Якісь центри відкриваються у Харкові, у Чернівцях відбувається фестиваль арттерапії, але все дуже розрізнене. Нам важливо об'єднати зусилля, зробити ревізію того, що вже зроблено, і зрозуміти, як конструктивніше рухатись далі.

Важливим моментом також є загально прийняте вживання слів у цій галузі. Ми називаємо напрямок нашої діяльності “терапія творчістю”. Широко відомий термін “терапія” — це процес лікування, який має проводитись фаховими спеціалістами. Їх у нас, на жаль, мало. Тому наступний крок — це сертифікація для таких спеціалістів, вочевидь, разом з міністерствами. Важливо, щоб це було усвідомлено і прийнято на державному рівні».

Тим часом Влада тішиться, споглядаючи результати спільної з музикантами роботи. Це усмішки, радість в очах дітей. Життя в лікарні вирує на повну.

Організатори та учасники музичної програми «Теплий концерт» до Міжнародного дня дітей, які лікуються від раку

Владислава Андрущенко:

«Пригадую вислів лікаря та священика Антонія Сурожського: “зцілитися у нове життя”. Як на мене, ці слова найкраще описують простір, який хочеться створити у лікарні. Щоб це було місце зцілення, де можна зустріти нове життя. Чимало дітей у лікарні вперше побачили живу скрипку та цимбали. І насправді класно, що зараз у них є така можливість, попри те, де вони опинились. Їхнє життя не закінчується в лікарні, а починається нове, де з'являється жива музика, нові друзі, новий досвід подолання».

Віртуальний музей спогадів, або як платформа «Свідок» збирає свідчення українців про війну