Позиція редакції може не співпадати з думкою автора, висловленою у матеріалі.

Аби дізнатися, що думають про владні ініціативи депутати, громадські діячі, волонтери та люди з активною громадянською позицією, зараз можна не бігати за кожним. Достатньо у фейсбук-пошуку ввести ключове слово та зібрати думки. Так ми і зробили, готуючи матеріал про те, чому надавати українське громадянство «хорошим росіянам» — прояв Стокгольмського синдрому на державному рівні.

Уже кілька днів жваво обговорюється імовірне надання російському опозиційному журналісту Олександру Невзорову громадянства України. Про це кажуть деякі «наближені» до президента Зеленського особи, і сам Невзоров написав, що вдячний мати таку можливість. Українці ж захвату щодо цього не висловлюють. Невдоволення найчастіше зводиться до трьох причин.

• Від 2014 року на передовій воює безліч громадян інших держав, у тому числі росіян. Ці люди не перший рік марно намагаються стати громадянами України, деякі — не встигли, загинувши. Чому російський журналіст йде поза чергою?

• Невзоров багато зробив на користь російській пропагандистській машині. У 1991 році, коли країни Балтії кров’ю виборювали право на незалежність від срср, він випустив документальний фільм «Наші» про важку долю російських омонівців у протистояннях. 

• Не обійшов Невзоров журналістською увагою і російсько-чеченський конфлікт, чому присвятив документальний фільм «Пекло» і художній «Чистилище». Там він теж співчуває російським солдатам, з якими жорстоко обійшлася держава. Образ простого руського солдатіка, який, ризикуючи життям, б’ється за високі ідеали в чужій країні, знищуючи мирне населення, знайомий нам не за чутками.

Згодом Невзоров відійшов від скажених тоталітарних наративів, критикував рпц, засудив збройну агресію рф проти України ще у 2014 році. Від початку повномасштабного вторгнення він регулярно випускає на своєму каналі відео, де поливає помиями путіна та все його оточення, наприкінці нарисів каже: «Слава Украине, русский военный корабль», і далі за текстом. 

Втім, аби стати громадянином нашої країни, потрібно відповідати шести вимогам. По-перше, дотримуватись Конституції України. По-друге, не мати громадянства іншої країни або відмовитись від нього. Необхідно легально прожити п’ять років на території України без перерв. Крім цього, треба мати дозвіл на імміграцію, знати українську мову на рівні, достатньому для спілкування, і мати законний заробіток. Питань до журналіста все більше, одне з яких: «Де ви жили п'ять років?».

Декілька коментарів від публічних осіб 

Володимир Ар’єв, політик

«Тягнути до себе русскій мір, нехай і в антипутінській формі, — це самим закладати міну під майбутню залізну стіну з рф, без якої Україна матиме нові й нові трагедії». 

Таня Адамс, блогерка

«Невзоров — военный преступник в Литве и отец российской пропаганды. Зеленский дает ему гражданство за заслуги. Я лично не понимаю его заслуг. Байрактар, рации и бандажи — понимаю. 10 тысяч долларов от Ахеджаковой — понимаю. Попиздеть в ютубе — не понимаю. Сорян. Так победим, да… Забывая, прощая, надеясь на луДшее. В животном мире необучаемые выбывают из эволюционной гонки. Если вы думаете, что мы как-то пропетляем, не делая выводов из прошлого, — у меня для вас плохие новости». 

Сергій Руденко, журналіст

«Громадянство України Невзорову — гучний ляпас литовцям, нашим великим друзям і стратегічним партнерам. Два мільйони підписників Невзорова не варті того, аби псувати відносини з Вільнюсом. Бо сучасна Росія починалася в тому числі зі спроби придушення Москвою протестів у столиці Литви. Невзоров був адвокатом омону, який молотив литовців. Його фільм “Наші” оспівував “їхніх”: хто нині прийшов вбивати нас».

Сергій Висоцький, політик 

«Чи може Невзоров отримати наше громадянство в якості жесту доброї волі, враховуючи, що наразі він робить усе для руйнації путінського режиму? Теоретично так, бо він є де-факто солдатом інформаційного фронту на нашому боці. 

Але! Я готовий сприйняти таке рішення тільки після того, як наше громадянство отримають тисячі бійців фронту безпосереднього! Деякі росіяни, білоруси, чеченці, інгуші, дагестанці та навіть афганці воюють на нашому боці з 2014 року, і не можуть отримати в Україні навіть політичного притулку. Це — неправильно! Якщо давати громадянство, лише в такій послідовності. Починаючи з тих, хто б’ється пліч-о-пліч з українцями в окопах визвольної війни!». 

Микола Половий, пресвітер

«Агов! Що ви взагалі робите?! У той час, коли росіяни, які воюють за Україну, не можуть навіть на дев'ятий рік війни отримати громадянство. Якийсь Невзоров отримав громадянство України в одну мить, хоча він у минулому співпрацював з х...лом. Божої всім помочі та опіки». 

Станіслав Федорчук, політолог

«Один з героїв російсько-грузинської війни Георгій Церцвадзе, експолковник МВС, який брав участь в опорі російським окупантам в Україні, місяцями через суд отримував посвідку на право перебування. Вже маючи підписаний контракт зі Збройними силами України. Він помер, так і не отримавши довідку. Скільки таких історій про дійсно гідних іноземців, до яких досі байдуже українській владі? Не сотня і не тисяча. 

Вибачте, але до Невзорова не відчуваю нічого, крім зневаги. І в Україну я б його запросив лише для одного: видати Литві. Колишня довірена особа Путіна отримує громадянство України?!». 

Важливо зазначити, що справа не в самому журналісті Невзорові або йому подібних страждальцях путінського режиму. Українцям саме час знищити в собі синдром меншовартості та припинити шукати в росіянах союзників.

Визначимо терміни

«Хороші росіяни» — ті самі, що й звичайні, з тими самими імперськими амбіціями, тільки визнали, що так не можна з Україною. Але насправді вони думають, що можна, але трохи не так. 

Це ті, що вісім років спокійно жили в Москві, сплачували податки, коли в Україні йшла війна. 

Це ті, хто вважає, що одна людина нічого не може, тому що вони бояться.

Це ті, хто називав людей, які люблять свою Вітчизну, націоналістами та бандерівцями. 

Це ті, хто мовчав весь час, підлаштовуючись до кращих умов.

Вбиває не путін, це роблять росіяни, тисячі людей, які взяли зброю, які мовчать, які одягають на діточок військову форму та бачать лише той відрізок реальності, який їм пропонують в телевізорі.

Все ще є ті, хто каже: не все так однозначно. Українці, зрозумійте, «хороших росіян» не покажуть у телевізорі, їм не нададуть слово. Це настільки рідкісний вид, що вони сидять у своїх вітальнях за зачиненими шторами десь у Пітері та зітхають. Але їхня пасивність також призвела до цієї війни.

«Комплекс меншовартості» здавна був нав’язаний українцям нібито «великою культурою та наукою», пропагандою, разом із Пушкіним та Толстим. Штучна орієнтація на росію як на більш розвинену, сучасну в теперішні часи формується за допомоги лідерів думок, блогерів, діячів мистецтва. 

Тривалий час розмовляти українською у великих містах було не прийнято, люди вимушені були вчили російську через те, що викладання у всіх вишах, наукові зібрання були російською мовою. Більшість експертів писали російською, орієнтуючись на велику аудиторію та за звичкою. 

Росіянам не можна вірити. Вони звикли жити в країні, де все побудовано на брехні. Вони працювали на свою державу та, ймовірно, продовжують. Невже українцям зараз треба, щоб їм сказали саме звідти, що в нас війна, і що розв’язала її рф? Навпаки, зараз настав час для українських лідерів думок, музикантів, режисерів, авторів зайняти нішу, яку займали російські діячі, притому — українською мовою.