Харківський останній передвоєнний рік: яким він був

Нині трохи дивно пригадувати ті часи: Україною править президент Янукович та його клан, економікою рулить недорікуватий прем'єр Азаров. Освітою незалежної держави Україна заправляє українофоб Дмитро Табачник, а Збройними силами, обороною та внутрішніми військами — громадяни російської федерації або ж її агентура. Лідерка тодішньої опозиції Юлія Тимошенко — ув'язнена, і яскрава політична боротьба точиться навколо її здоров'я таі умов перебування в колонії. 

У Харкові ж безроздільно царюють Добкін і Кернес, отримавши і місто, і область. Влада ще марить примарною євроінтеграцією, та росія вже тягне нас у Митний союз. На майдані Свободи височіє ленін, і комуністи перманентно проводять там свої шабаші на чолі з Аллою Александровською. 

І водночас — це наше місто. Місто веселої метушні й простору, місто наших квартир, студій, артпідвалів, проспектів, стадіонів, бульварчиків. Місто снігу, дощу та вітру, місто Сонця й конкурсів мокрих футболок, велопробігів, театральних вечірок і музейних ночей, фестивалів джазу і футбольних ігрищ. Харків у 2013 році, здається, позбувся лінійного виміру часу. Події накладалися пластами: військові й цивільні, молодь і чиновники, політики й активісти немов проживали один і той цікавий тривожний день. 

Тут у 2013-му працювали традиційні ярмарки та новітні, найбільші в країні базари, і маленькі сільпо, де на сніданок — саме бухло. Тут височіли куполи православних храмів, а дахи сінагоги й гострі стріхи костьолу не заважали одне одному. Тут було сто різновидів пива в пабах, і стільки ж до нього бургерів, стейків і риб, і багато балачок, і все частіше російське слово скруглялося якщо не до мови, то до суржика, чим далі від зрусифікованого центру, то вільніше. Пам'ять — чудова річ, якщо вмієш обережно розсортовувати все по поличках. Проте й архівувати — не варто, бо місто живе. 

Спробуємо пригадати наше передвоєнне життя, цікаве й насичене, тривожне й веселе водночас — на одних і тих вулицях і проспектах, у своєму та в усіх навколо серцях. 

Політично-театральний сезон

Політичне життя Харкова у 2013 року вирувало навколо перебування в місті в ув'язненні головної опозиціонерки Юлії Тимошенко. Тимошенко була засуджена до семи років позбавлення волі за зловживання владою при підписанні газових домовленостей із росією. Вся країна споглядала онлайн-шоу поневірянь екс-прем'єр-міністерки в Качанівській колонії та ЦКБ № 5 «Укрзалізниці».

Тимошенко оголосила акцію громадянської непокори, вимагала припинити відеоспостереження за нею та зняти цілодобову охорону. Вона стверджувала, що до її мийних засобів і косметичних препаратів могли бути додані отруйні речовини, декілька діб спала в душовій кімнаті. Тимошенко заявила, що на знак протесту жодного разу більше не приїде добровільно до суду, «бо це інквізиція без справедливості і честі». 

Долею Юлії Тимошенко опікувалася громадськість, її адвокат Власенко та членкині партії «Батьківщина» організовували суспільні акції, пікети, голодування. Через розголос врегульовувати проблему в Україну приїжджала спостережна місія Європарламенту, колишній президент Польщі Олександр Кваснєвський і колишній президент Європарламенту Патрік Кокс. 

У квітні опозиція мала намір провести у Харкові акцію «Вставай, Україно!», організувати ходу від центру до Апеляційного суду. Тоді мерія звернулася до суду з проханням заборонити ходу Московським проспектом, оскільки це може спровокувати транспортний колапс у місті. Суд ухвалив рішення на користь міськради.

Про всяк випадок Геннадій Кернес прийняв власні перестороги: площу Руднєва за периметром оточили порожні автобуси та тролейбуси, що заблокували під'їзд до будівлі Апеляційного суду. А на площі Рози Люксембург стояли славнозвісні «дріфтуючі» трамваї. На центральних вулицях терміново розпочалися ремонтні роботи. За словами Кернеса, влада не орієнтується на вимоги опозиціонерів, які хочуть вести акції протеста, оскільки має насамперед орієнтуватися на потреби мешканців.

Економічне й соціальне життя міста

У 2013 році в економічному житті Харківщини відбулася знакова подія. На міжнародному економічному форумі в Давосі у присутності українського президента і голландського прем'єра підписали документ, що дає старт видобутку в Харківській області сланцевого газу компанією Shell. 

Це викликало неоднозначну реакцію. Сплелося багато чинників: і боротьба влади за нові робочі місця й енергетичну незалежність, і екологічні ризики від технології гідророзриву пластів, зокрема забруднена хімікатами вода. Головним супротивником видобутку сланцевого газу був російський «Газпром, що вбачав у сланцевому газі бачать загрозу своїй монополії на газовому ринку. 

У протестах щодо видобутку сланцевого газу на Харківщині фахівці ясно бачили «руку москви». Та й росіяни не ховалися. Наприклад, російська політична партія «Альянс зелених — Народна партія» зібрала у бєлгороді 200 людей на мітинг проти розробки сланцевих газів на території України. Журналіст Денис Казанський коментував той мітинг: «Особливо вразила дама в соболях, яка виступає на захист природи. Це нелюдська міць: агітувати на екологічному мітингу в шкурках убитих звіряток».

А взагалі, 2013 рік у Харкові був часом тотальних ремонтів і дещо агресивного благоустрою. Ремонтували все і всюди: дороги, сквери, пам'ятники, будівлі… Нові станції метро ​​на Олексіївці, на Рози Люксембург перекладають рейки, біля Оперного театру й Палацу одруження перекладають плитку, по всьому місту — асфальт. Харків став суцільним великим будівництвом ще тоді.

У центрі міста викликав протести проєкт капітального ремонта фонтану «Каскад», що ліквідував звичний улюблений харківцями вид.

Нарікання екологів визвало масове спилювання дерев і насадження натомість квітників з однолітніми рослинами. Загалом 2,4 мільйона квітів висадили у Харкові у 2013 році, і думки харківців розділилися: одним людям подобалося, інші вбачали у численних тимчасових клумбах марнотратство. 

Церковне відродження

Церковне життя в Харкові переживало розквіт. На 1 липня 2013 року в Харківській області діяла 781 релігійна організація, 11 духовних управлінь, 741 релігійна громада, дев'ять монастирів, дев'ять місій, два братства та вісім духовних навчальних закладів. 

Місцева влада релігійні заходи ревно підтримувала, будувала численні культові споруди московського патріархату. Чиновники чи не наввипередки брали участь у церковних святах і заходах. Міський голова Геннадій Кернес ініціював побудову Храму Жінок-Мироносиць у сквері за Дзеркальним струменем.

Не відставав у завзятості й тодішній голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін. Він вимагав, аби молодих людей виховували не вулиця і телебачення, які не відрізняються ні терпимістю, ні толерантністю, ні духовністю. Щоб не вони були головними піднощиками снарядів для юного розуму, що зароджується, а слова церковних наставників. Давай по-новой, Міша… ну ладно. 

Взагалі за наказами президента Януковича Харків провів багато святкових ювілейних заходів до відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі. У місті декілька разів пройшли віряни хресною ходою. На головні релігійні свята присутність чиновників на святкуванні була обов'язковою. 

Спорт і місто 

Спортивне життя Харкова буяло всіма можливими фарбами. Місто урочисто й щиро відзначало річницю проведення футбольного Чемпіоната Європи, яскравого, вдалого й веселого. щасливі юрби європейців, особливо голландців, вразили харківців, і, до речі, навернули багатьох до євроінтеграції. У Харківському історичному музеї навіть відкрилася постійно діюча експозиція, присвячена Євро-2012: чемпіонат приніс місту не лише великі гроші, а й взаємні симпатії вболівальників, чудові емоції та спогади. 

Чиновники зазначали, що Євро з футболу проклало стежку для створення гарних іміджевих спортивних подій. Харків поспішав закріпити успіх і готувався у 2015-му прийняти Євробаскет, ще урочистіше та масштабніше. 

Харків пишався успіхами жінок: Еліна Світоліна виграла кілька міжнародних турнірів і стала першою ракеткою України, а шахістка Анна Ушеніна — чемпіонкою світу. 

Найгарячіші пристрасті палали навколо футболу. Місто палко любило свій «вічно бронзовий» Металліст» і незмінно підтримували його. Фанатська спільнота була однією з найактивнішою в країні, та й пересічні харківці радо дивилися футбол на стадіоні. 

Та наприкінці 2012 року відбувся конфлікт власника команди й стадіону Олександра Ярославського з мером Геннадієм Кернесом. Ярославський заявив, що змушений продати «Металіст» через тиск міської влади й покинув пост президента клубу. Новим власником став Сергій Курченко. Він пообіцяв за три роки виграти чемпіонат України, а через п'ять років — єврокубок. 

Святкування було грандіозним: у пабах і барах, на стадіоні, у двориках біля п'ятиповерхівок і на головній площі міста — раділи всі. 27 червня на площі Свободи відбулося пафосне шоу: вручення срібних медалей. Курченко та Кернес вітали містян і команду зі знаменною подією в історії клубу. Кернес навіть кинув виклик донецькому «Шахтарю», заявивши, що Харків готовий до боротьби за золото! 

Потім почалися запальні танці легіонерів «Металіста», автограф-сесія гравців і концерт за участі гурту «Танок на майдані Конго», Потапа й Насті, «Бі-2» та Софі Елліс-Бекстор. Лазерне шоу та феєрверк обіцяли майбутні перемоги.

І дійсно: у Лізі Чемпіонів харківці відіграли кілька кваліфікаційних раундів і вийшли у плей-офф. Але тут містян і команду очікувало гірке розчарування: 14 серпня УЄФА виключив «Металіст» із Ліги Чемпіонів, визнавши договірним матч між «Металістом» і «Карпатами», що відбувся аж у 2008 році.

Харківські спортсмени тим часом готувалися виступати на зимових Олімпійських іграх у сочі в 2014 році. Це насамперед біатлоністи, а також претенденти в інших дисциплінах: фігурне катання, лижні гонки, шорттрек і сноуборд. Студенти харківських вишів тоді ж готувалися волонтерити на Олімпіаді. 

Пристрасті за Шевельовим 

Ще у 2011 році топонімічна комісія вирішила встановити меморіальну дошку Юрію Шевельову, визначному філологу, автору концепту «п'ятий Харків». Дошку відкрили на будинку на вулиці Сумській, 17 у вересні. 

Та раптом розгорівся скандал: до комісії надійшла заява про співпрацю Шевельова з нацистським режимом, і що Шевельов був колабораціоністом. Міськвиконком запросив історичну довідку про філолога. Утім, Михайло Добкін чекати висновків не став і буянив у соцмережах у стилі: «Мерзотники фашистські своєму фашистському мерзотнику дошку прибили… Шевельов — зрадник, дезертир, посібник фашистів в окупованому Харкові!». Спільнота, треба визнати, очільника області теж не пожаліла та у висловах на його адресу себе не обмежувала. 

25 вересня меморіальну дошку філологу розбили невідомі. За словами Кернеса, міська влада до її поспішного демонтажу не мала відношення. Активіст Дмитро Пилипець натомість стверджував, що розбили сокирою та винесли уламки дошки троє працівників КП «Жилкомсервіс». Меморіальна дошка Шевельову на довгий час перетворилася на ідеологічну барикаду Харкова. 

Поступове роззброєння України

Якщо пробігтися тематичними новинами за 2013 рік, можна помітити однозначну тенденцію: відбулася низка подій, які послаблювали обороноздатність України, обеззброїли армію, та й взагалі вели до скорочення Збройних сил. Тепер ясно, хто, як та за чиєю настановою це робив. 

У попередні роки нерідкими були вибухи на складах і збройних арсеналах області. Під приводом наведення ладу знищувалися артилерійські снаряди. Наприклад, на арсеналі в Лозовій розчистили 220 гектарів території: вивезли й знищили 26 тисяч тонн боєприпасів методом підривів. «Територія арсеналу після проведених робіт має бути безпечною для населення», — аргументували таке рішення чиновники.

Шаленими темпами вивозилася й розпродувалася зброя. З 2007 до 2011 року Україна продала озброєнь на суму понад 2,4 мільярда доларів (це 2% світового експорту озброєнь). Україна вийшла на четверте місце у світовому рейтингу експортерів зброї. Більшість поставок була виконана зі старих радянських запасів, у тому числі — продукція харківських зброярів. 

Грандіозний розпродаж тривав. Найбільшими покупцями стрілецької зброї стали США, які отримали 90 тисяч гвинтівок та карабінів, Німеччина — 29 тисяч револьверів, пістолетів, гвинтівок та карабінів, великі партії пішли до Судану, Чаду та Канади. 

Основні поціновувачі української бронетехніки — країни Африки, Південно-Східної Азії та Ірак: 99 танків Т-72 продані до Ефіопії, 62 бронетранспортери БТР-3Е1 — до Таїланду, а 48 одиниць БТР-4 та 11 одиниць БТР-80 — до Іраку. Великим покупцем був Судан: поставлено 10 танків, ​​14 бойових машин піхоти, 11 гаубиць «Гвоздика», 80 безвідкатних гармат і 29 протитанкових гранатометів і рушниць. 

Крім стрілецької, артилерійської зброї та бронетехніки, Україна експортувала ракетне озброєння. Закупали ці системи США та Ізраїль. США закупили 137 ракет для ПЗРК, а Ізраїль — 193 ракети для ПЗРК та 120 керованих протитанкових реактивних снарядів. 

Вивозили з України й залишки ракетного палива — до росії. Це був давній проєкт, започаткований ще в 2009 році. Його фінансували гуртом: Данія, Іспанія, Німеччина, Норвегія, Польща, Угорщина, Фінляндія, Чехія, Швеція та США. У вересні 2013 року з Харківської області відправили останню партію компонента ракетного палива — меланжу, 790 тонн. До того тут зберігалося 4 800 тонн меланжу. Меланж направляли на підприємства оборонно-промислового комплексу в новгородської області росії.

А в жовтні тодішній президент Янукович підписав указ про останній призов і перехід на формування Збройних сил України на контрактній основі. Аргументи були такі: Україні ніхто не загрожує, та й рівень озброєння війська і технології, які застосовуються, досягли високого рівня. Масова армія не потрібна, необхідне лише залучення найкращих фахівців, бо техніка дуже складна.

Янукович зазначав, що на службу в Збройних силах за контрактом мають йти люди, які прагнуть служби, яких тягне до військової професії. Тобто армія — просто робота, а військові професіонали повинні забезпечити безпеку всієї держави. Набір на строкову службу, що характерно, було збережено лише у внутрішніх військах.

Фонова присутність росії 

У передвоєнний рік особливо помітно, як настирливо лізла росія в усі сфери життя Харківщини. І це не лише економічні зв'язки, а значною мірою — культура, наука, спорт, мистецтво. І очільники нашого регіону зі свого боку завзято тянули росіян до міста.

Багато стратегічних підприємств працювало над замовленнями для рф: «Турбоатом» виробляв конденсатори для Калінінської АЕС, гідроагрегати для Камської ГЕС, гідротурбіни на Новосибірську ГЕС, устаткування для Ростовської АЕС. Розробки підприємства «Комунар» брали участь у російських космічних програмах із запусків ракет «Протон». Машинобудівний завод «ФЕД» модернізував російський транспортний літак Іл-76МД-90А: міноборони росії замовило 39 літаків, і планували купити ще 40 літаків у якості паливозаправників.

Щотижня тисячі росіян приїжджали до Харкова: на ринок «Барабашово», на продуктові ярмарки, на відпочинок у клубах, концертних залах і розважальних закладах міста. 

У квітні Геннадій Кернес отримав медаль «За розвиток місцевого самоврядування» російської муніципальної академії від генерального консула росії у Харкові. Ось хто найбільше переймався місцевим самоврядуванням України!

Улюблений харківською спортивною спільнотою Велодень також не обійшовся без росіян: прибули великі делегації з бєлгорода та курська. 

Відбулося кілька пафосно обставлених виставок безталанного російського художника нікаса сафронова, ще й із продажем картин. 

У Криму навіщось створили туристичний маршрут, що повторює дорогу, якою царська родина романових їздила до Криму, із заїздом у Харків. Це подавалося, ніби вінценосна сім'я зробила велику милість, проторила шлях, яким мільйони сунули до нас із росії. Створення єдиного туристичного маршруту провели з урядом петербурга та губернаторами тульської та курської областей. Цей спільний туристичного проєкт готували до спільного святкування 400-річчя імператорського дому романових.

У 2013 році відкрилася культурно-ділова місія петербурга у готелі «Харків Палас». А ще в Харкові працював форум Ліги експертів про пострадянський світ до 2020-го: його ризики, виклики, сценарії. «Харків був обраний місцем проведення форуму, тому що це — місто-символ. Тут три роки тому були підписані Харківські угоди, звідси близький російський кордон, тут вершилися багато етапів української історії», — визнавали проросійські політологи. 

До харківського інформаційного та бізнесового поля старанно пропихували компанію «Яндекс»: новини, таксі, пошукову систему, навігацію. Так російська компанія легально збирала цінну інформацію: маршрути харківців, аналіз пошукових запитів, адреси підприємств і нових організацій, уточнювала мапу області. 

Культурні шари міста 

Культурне та мистецьке життя Харкова тоді було ніби розділене на два яруси, два майже не дотичні один до одного пласта.

Влада тяжіла до офіціозних масових заходів, із десятками тисяч учасників і мала на меті підгрести під своє крило все живе, все незалежне, всі маленькі театри, майданчики, мистецькі галереї. Наприклад, мистецьку галерею «Маестро» в Оперному театрі, що працювала там 15 років, закрили, натомість відкрили власний, підконтрольний виставковий центр «Бузок».

Навіть протестний стрітарт міська влада адаптувала на свій смак. На будинках з'явилися портрети відомих харків'ян і діячів радянської доби. Зображені на всю стіну льотчиця Валентини Гризодубова, співачка Клавдія Шульженко, академік Барабашов, артист Леоніда Биков і космонавт Юрій Гагарін посміхалися містянам з висоти. 

Провідною ідеєю культурного життя стали свята на майдані Свободи, бажано з ярмарками та масовим поїданням усілякої їжі, які перетікали одне в інше. Не встигли відгуляти Новорічні та Різдвяні свята — аж тут Масляна з вивезенням Ярила, куштуванням млинців та медовухи, хріновухи, самогону та наливок. 

Далі на День сміху — театралізована хода, згодом Пасхальні та травневі ярмарки, зросійщений День Перемоги з георгіївськими стрічками. Потім пафосні концерти на День захисту дітей і на День випускника. Інтереси дітей, які весь день на сонці очікують під сценою, аби п'ять хвилин виступити, не враховувалися. Як і бажання випускників і їхніх батьків відзначити свято у школі чи класом, а не муштрою на площі — теж не бралося до уваги. 

Потім така ж пафосна посвята у студенти із запаленим «Факелом знань» і Дімою Біланом, а далі — священна осінь, де можна було нашвидкуруч розгорнутим ярмарком перекрити будь-який політичний пікет чи акцію. 

Звісно, були й цікаві культурні події. Переважна більшість — завдяки зусиллям ентузіастів і митців тодішнього Харкова: фотовиставки, театральні вистави маленьких студій і театрів, колядування на Різдво і Дні моди, концерти в музичних барах, Ночі науки й Ночі музеїв, виставки в художніх галереях різного ступеню обладнаності.

Щодня, гуляючи Харковом, ти міг потрапити не неочікуване фаєр-шоу, літературні вечори або живий джаз у барі, майстеркласи у музейних двориках, змагання стрітденсерів прямо на вулиці чи на перфоманс живих статуй біля супермаркету, послухати живі мелодії бандуристів у парку чи зіграти з сивими дідами у шахи на станції метро «Університет». 

У «Боммері» в той рік чи не щотижня проходили цікаві Дні польського, ірландського, в'єтнамського, бразильського, французького кіно. За бажанням, знайти щось цікаве й нетривіальне можна було щодня на будь-який смак: відвідати виставку екзотичних чайників, експозицію української музики на вінілі, етнофестиваль «Печенізьке поле» та фолкльорне свято на Івана Купала, карнавал дитячих візочків, дегустацію українського вина, Бал хризантем у Feldman ecopark, літературно-мистецький «Йогансен-fest» чи футбол на стадіо. Це були дійсно прекрасні дні, і ми у них. 

Україна і Харків на межі історії 

У 2013 році Україна підійшла до необхідності остаточно визначитись. З одного боку, курс на євроінтеграцію був прокладений, і навіть «Партія регіонів» не відмовлялася від нього. З іншого — росія майже силоміць, усіма методами затягувала в Євразійське економічне співтовариство, у Митний союз. 

Це подавалося як засіб вирішення економічних та внутрішньополітичних проблем України. Нібито вступ до Митного союзу автоматично означає зниження ціни на газ, і розширення ринків збуту для українських товарів, і зняття митних бар'єрів. 

На Харківщину активно десантувалися росіяни: робили наголос на високотехнологічні галузі Харківської області, на спільний менталітет та коопераційні зв'язки, на величезний російський ринок збуту. 

Найвідданішими союзниками росіян у Харкові були комуністи. Компартія зібрала на Харківщині 300 тисяч підписів щодо референдуму про вступ до Митного союзу. За словами їхньої лідерки Александровської, оскільки представники влади України обрали вектор євроінтеграції, комуністи вирішили звернутися до народу. 

Цікаво, що народні депутати від Харківської області, регіонали, підтримали усі законопроекти для підписання Угоди про асоціацію. Михайло Добкін тоді заявляв, що Україна стоїть як ніколи близько до підписання найважливішого для себе документа у взаєминах з Європейським Союзом. І що це шанс модернізувати виробництво, технології, підвищити рівень освіти, змінити взаємини у суспільстві та знизити корупцію.

У прагненні залучити Україну до своїх імперських проєктів росія вдавалася до методики «батіг і медяник». Обіцяла золоті гори, а поки що вдавалася до санкцій, аби настрахати підприємців і українських можновладців. Загрожувала Україні жахливими наслідками та санкціями, якщо Україна підпише асоціацію з ЄС, і що в росії українці працюють як висококваліфіковані співробітники, а в Європі — як обслуговуючий персонал, «підмітають передпокій Євросоюзу».

Росіяни заявляли про низьку якість українського молока, потім сирів, згодом — продукції кондитерської корпорації Roshen, де начебто знайшли жири та бензопірен. А в серпні росія заблокувала весь український експорт, усіх без винятку українських імпортерів, всі товари з України. 

Тим часом Верховна Рада ратифікувала угоду з ЄС, яка спростила оформлення віз для українців, а Кабмін затвердив зразок біометричних паспортів. У вересні Кабмін затвердив проект Угоди про асоціацію і передав президентові України. Передбачалося, що угоду підпишуть під час саміту Східного партнерства 28–29 листопада у Вільнюсі.

Але щось пішло не так. 

На засіданні уряду 21 листопада Кабмін призупинив підготовку до підписання асоціації з Євросоюзом нібито «на користь національної безпеки України». Прем'єр-міністр Азаров назвав остаточним аргументом проти жорсткі умови надання кредиту МВФ, і що рішення продиктоване виключно економічними причинами.

Далі Рада відхилила всі законопроекти щодо лікування Юлії Тимошенко. Скасовано візит до України європейського комісара Штефана Фюле, який мав провести переговори.

Увечері 21 листопада 2013 року на Майдані Незалежності у Києві зібралися люди, обурені рішенням уряду. Ідея організації акції протесту з'явилася в соціальних мережах одразу після публікації рішення Кабміну, яке зупинило підготовку до підписання угоди про асоціацію з ЄС. Усі ми пам'ятаємо славнозвісний допис Мустафи Найєма у фейсбуці: одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, друзів і гарний настрій… 

У ніч із 21 на 22 листопада біля монумента Незалежності зібралося кілька тисяч людей. Вони вимагали в Януковича змінити принизливе рішення та підписати Угоду 29 листопада у Вільнюсі, помилувати Юлію Тимошенко, відправити у відставку Кабмін, відновити курс на євроінтеграцію. Акцію протесту було оголошено безстроковою. 

Міськрада спочатку намагалася заборонити мітинги, потім зібрала альтернативні на площі Свободи. Поспіхом влаштували ярмарок із шашликами й глінтвейном, завалили площу шматками конструкції новорічної йолки. У вихідні навозили бюджетників з області за відгул та під розпис. Біля університету постійно стояли автобуси з міжміських перевезень, маршрутки, шкільні автобуси. Виступали Кернес, Добкін, Александровська з антиєвропейською риторикою, залякуючи людей економічним занепадом, провокуючи на громадянський конфлікт. 

Таким був наш останній передвоєнний рік.