Як змінилась Україна з 2014 року

Десять років тому, відразу після завершення Революції Гідності, росія напала на Україну, окупувавши Крим і частину Донеччини та Луганщини. До десятиріччя війни ми підготували огляд головних змін, які зазнала Україна за цей час.

Наші Сили оборони

Коли у 2014 році росія анексувала Крим, українська армія переживала не найкращі часи. У 2013 році в Збройних силах служили 166 тисяч людей, на забезпечення армії виділяли менше ніж 1% ВВП. Контрактник, що служив перший рік, отримував приблизно дві тисячі гривень на місяць. Військова доктрина України, затверджена януковичем у 2012-му, в разі нападу передбачала радше звернення за допомогою до інших країн і ООН, ніж збройну відсіч.

Агресія росії все змінила. На допомогу армії в 2014 році прийшли добровольчі батальйони, які майже не підпорядковувались традиційному військовому командуванню. Добровольчі підрозділи разом із правоохоронцями та Збройними силами звільняли Слов'янськ, Краматорськ і Маріуполь, обороняли Донецький аеропорт. У 2015–2016 роках добробати інтегрувалися до ЗСУ, Нацгвардії та поліції.

Армія почала відмовлятися від радянського спадку, прибравши п'ятикутні зірки з погонів українських військових і замінивши вітання «товариші» на «Слава Україні! — Героям слава!». Структуру війська реорганізовували, аби вона більше відповідала стандартам НАТО, а повноваження між органами управління були чітко розмежовані. У ЗСУ ввели окремі роди військ: Сили спеціальних операцій і Десантно-штурмові війська.

Витрати на оборону поступово збільшувалися та у середньому сягали 2,5% ВВП. Українські військові отримували бойовий досвід у зоні Антитерористичної операції та брали участь у спільних навчаннях із НАТО.

Попри всю еволюцію українського війська, у 2022 році мало хто з країн-партнерів вірив, що Україна зможе відбити повномасштабне російське вторгнення. Натомість ЗСУ не лише зупинили загарбників, але й деокупували Київщину, Харківщину, частину Херсонщини. 

Деякі проблеми війська не вдалося вирішити й досі: наприклад, з організацією медичного забезпечення. Медики скаржаться на постачання неякісних турнікетів, а поранені військові — на неймовірну складність проходження військово-лікарняних комісій. Складно виявилось побороти й армійську бюрократію. Списання знищеного або використаного майна досі є окремим колом паперового Пекла для бійців.

Зближення з Європейським Союзом

Відмова підписувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом у листопаді 2013 року стала точкою неповернення для режиму януковича. Захищаючи європейський вибір України, українці вийшли на масові протести, змусили четвертого президента і членів його уряду втекти до росії.

Політичну частину Угоди про асоціацію України з ЄС за місяць після перемоги Євромайдану підписав новий прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. П'ятий президент Петро Порошенко поставив підпис під економічною частиною асоціації 27 червня 2014 року.

17 січня 2017 року ЄС підписав угоду про безвізовий режим для українців. З 1 вересня того ж року між Євросоюзом і Україною почала діяти угода про зону вільної торгівлі, що спростила доступ українських товарів на європейські ринки. У 2021 році Україна стала частиною європейського авіапростору, отримавши такі самі можливості, правила й стандарти в галузі авіаперевезень, як і держави-члени ЄС.

Від початку повномасштабного вторгнення рф Україна повністю синхронізувала енергомережі з континентальною Європою. Це дозволило прибрати залежність від росії у випадку надзвичайних ситуацій в енергетиці.

У 2022 році Україна отримала статус кандидата на членство у ЄС і спростила правила транзиту товарів з Європою.

14 грудня 2023 року Європейська рада проголосувала за початок перемовин щодо вступу України. Це один із фінальних етапів на шляху до ЄС.

За словами голови Євроради Шарля Мішеля, якщо обидві сторони «виконають домашнє завдання», Україна може стати членом блоку до 2030 року. Українські політики оптимістичніші: прем'єр України Денис Шмигаль заявив, що наша країна «за два роки може бути повністю готовою до вступу».

Децентралізація влади

Європарламент у 2021 році визнав децентралізацію однією з найуспішніших українських реформ. Утім, до такої оцінки ми йшли довго. У двохтисячних держава здійснила декілька безрезультатних спроб передати частину повноважень в регіони. 

Лише після Революції Гідності до змін підійшли серйозно. 14 квітня 2014 року Кабмін ухвалив «Концепцію реформування місцевого самоврядування». У 2015 році парламент змінив Податковий і Бюджетний кодекси так, щоби у місцевих бюджетах залишалося більше податків. Зокрема це 60% податку на доходи фізичних осіб та 5% від продажу пального, алкоголю та тютюнових виробів.

Попри ці зміни, маленьким громадам не вистачало ресурсів на розвиток. Тому держава почала процес їх укрупнення та об'єднання. Як зазначали в Асоціації міст України, нові громади формували так, аби відстань від центру до найвіддаленішого населеного пункту швидка чи машина поліції могла подолати за пів години.

У 2020 році Кабмін затвердив межі й адмінцентри 1469 громад, а парламент скоротив кількість районів в Україні з 490 до 136.

Що змінила децентралізація? Гроші перестали акумулюватися у великих містах, і віддалені громади отримали шанс на розвиток. Через укрупнення громад скоротилися адміністративні видатки та збільшилися податкові надходження. Коли реформу тільки почали впроваджувати, місцеві бюджети сумарно заробляли приблизно 70 мільярдів гривень. До 2019 року власні доходи місцевих бюджетів зросли до 234 мільярдів. 

Єдине, що зовсім не запрацювало, — інститут префектів, який намагалися ввести п'ятий і шостий президенти України. Префекти мали замінити обласні та районні держадміністрації та слідкувати за дотриманням законів місцевою владою. 

Для діяльності префектів треба змінити Конституцію. І Зеленський, і Порошенко подавали до Ради законопроєкти, що мали це врегулювати, але все закінчувалось їхнім відкликанням. Норми, що пропонував Зеленський, обурили українське суспільство через можливість префектів призупиняти рішення місцевої влади.

Медична реформа

Реформувати медичну сферу в Україні почали з 2016 року. Тоді Кабмін представив свій план змін в охороні здоров'я, направлений на пріоритет інтересів пацієнта.

Зміни почалися зі створення Національної служби здоров'я. Служба визначає, які медичні послуги оплачує держава, та укладає договори з лікарнями та поліклініками, які надають ці послуги. Також НСЗУ виплачує лікарням гроші за пролікованих пацієнтів. При цьому служба не управляє лікарнями та не є їх власником.

Щоби зменшити кількість паперових документів, контролювати якість роботи лікарів і ефективніше працювати з обігом ліків, у рамках реформи запустили систему eHealth. Система акумулює дані з декількох реєстрів: пацієнтів, лікарень, записів про направлення й рецепти.

Замість дільничних терапевтів ввели інститут сімейних лікарів, які надають первинну медичну допомогу та відповідають за здоров'я пацієнтів. При цьому неважливо, чи прописаний пацієнт там, де працює лікар: послуги надаються екстериторіально.

Від 1 квітня 2018 року сімейні лікарі почали приймати пацієнтів, тільки якщо ті заключили угоду на надання медичних послуг або декларацію. 

НСЗУ визначила ліміти щодо декларацій для лікарів первинної ланки: педіатр — до 900 пацієнтів, сімейний лікар — 1 800, терапевт — 2 000. Якщо лікар набрав оптимальну кількість пацієнтів, йому або лікарні мають виплачувати приблизно 60 тисяч гривень. Ця сума розрахована так, щоби після всіх додаткових витрат на оренду приміщення й медичний персонал лікар отримував 30–35 тисяч гривень.

А з 1 квітня 2020 року почалась реформа вторинної ланки — закладів, які надають спеціалізовані послуги. Тут також працював принцип «гроші йдуть за пацієнтом». НСЗУ фінансувала лікарні, базуючись не на кількості місць загалом, а на кількості пацієнтів, які користуються послугами. Безоплатними для пацієнтів вторинної ланки стали послуги, від яких залежить життя: лікування інсультів, діагностика онкології, пологи. 

Одразу після старту другого етапу медреформа викликала шквал критики. Деякі українські політики почали казати, що частина лікарень закриється через брак фінансування, а одіозний нардеп Вадим Рабінович навіть заявляв про закриття всіх психлікарень і тубдиспансерів в країні. Але лікарні продовжили працювати. Обіцяного колапсу медичної системи не сталося навіть попри пандемію коронавірусу.

Цифровізація України

У 2015 році Україна запустила майданчик ProZorro, на якому державні та комунальні підприємства проводять тендери. Це зробило процес закупівель прозорим, конкурентним і значно спростило роботу журналістам-розслідувачам. Згодом запрацювали електронні версії реєстру судових рішень, земельного кадастру, системи торгів арештованим майном.

У середині 2016 року в рамках боротьби з корупцією держава створила Єдиний державний реєстр декларацій, в який посадовці мають вносити декларації про доходи. 

Вінцем цифровізації стала система «Дія». Спочатку вона існувала у вигляді мобільного застосунку, куди підвантажувалися документи, що посвідчують особу: ID-картка, закордонний паспорт, водійські права. Далі в додаток і на новостворений сайт додали нові функції: сплату штрафів, отримання довідки про несудимість, відкриття ФОП.

Із початком пандемії коронавірусу «Дія» спочатку використовувалася, щоби контролювати самоізоляцію захворілих, а згодом і для виплат «єПідтримки», державної винагороди за вакцинацію.

У перші дні повномасштабної війни в «Дії» запустили універсальне посвідчення особи «єДокумент». А через чат «єВорог» можна було повідомити про колаборантів і окупантів. За даними Мінцифри, «єВорог» використали 455 тисяч людей.

Згодом на «Дію» зав'язали подачу заяв про пошкоджене майно та житлові кредити «єОселя», додали можливість голосувати у важливих опитуваннях, дивитись «Євробачення» та шукати найближче укриття. Міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров каже, що його супермета — зробити «Дію» єдиним вікном комунікації громадянина з державою.