Свобода пересування – здавалося, це очевидне право будь-якого законослухняної та дієздатної людини. Зараз, під час карантину, згадуються місця, в яких було добре і куди хочеться повернутися після. Накипіловці розповіли, куди поїдуть, коли закінчиться пандемія.
Роман Даниленков проехался бы Германией
После окончания карантина я бы хотел поехать много куда. Например... Летом из-за карантина отменилась поездка в Бонн на Global Media Forum. После мероприятия я собирался заехать на выходные в Дюссельдорф к моему хорошему другу художнику Сергею Гошмеру. Обычно мы берем велосипеды и катаем по набережной вдоль Рейна. А ближе к вечеру приятно заглянуть и выпить старого темного пива в историческом заведении «Уриге». Там особенный местный напиток и бутерброды с сыровяленым мясным фаршем и луком, которые называются «мит вурст». Это очень вкусно.
Поздним вечером, уходящим в ночь или даже утро, мы у Сергея за старым дубовым кухонным столом из мебельного секондхэнда ведем беседы на совершенно неожиданные темы. Мне таких вечеров особенно не хватает и разговор по видеосвязи, конечно же, не заменит живого общения. Но придется подождать.
Наталя Курдюкова мріє про затишну Угорщину
Не люблю використовувати умовних способів у висловлюваннях, особливо відносно майбутнього, але в нинішній ситуації напишу все ж таки краще «якщо», а не «коли». Так ось, якщо ця вся історія коли-небудь заспокоїться, я мрію повернутися до Угорщини. Так, не дивлячись на стьобний фльор, який з’явився в цієї назви після відомого фільму, ми абсолютно несподівано відкрили для себе прекрасну країну стареньких і не дуже, але атмосферних ресторанчиків, розлогих закарпатських пейзажів та безкінечних виноградників біля сімейних винарень, у яких обов’язково мають бути маленькі готелі.
Найцікавіше те, що до найближчої краси від українського кордону – менше години, а якість місцевого вина в токайському регіоні спокійно сперечається з найвідомішими представниками італійського або французького виробництва. А як на мене, так навіть перевершує, бо часто робиться локальними виробниками натуральними методами. До того ж, виробництво знаходиться безпосередньо біля виноградників, партії вина лімітовані, і ви точно не знайдете його в супермаркетах. Тому цей скарб частіше можна скуштувати, тільки приїхавши на місце виробництва, оселившись у готельчику посеред виноградників та смакуючи цей напій зі сніданку під яскравим угорським сонцем.
Боже, яка тоска вийшла… Напишу краще все ж таки – «КОЛИ це все закінчиться»...
Глеб Тимошенко соскучился за дочкой
Я очень хочу съездить к дочери в Штаты. Переживаю, как там она сейчас. Она живет в Нью-Йорке, в эпицентре карантина, но так же, как все, сидит дома и учится онлайн. Просто хочу ее физически обнять после всего этого.
А еще я очень хочу вернуться вместе со своими друзьями в Португалию. Мы были там семь дней и успели покайфовать в каждом прекрасном новом месте. Мы, как и все путешественники, пытались охватить, как можно больше всего... Но коронавирус научил меня, что невероятно ценным является каждый момент жизни, который мы теперь должны научиться ценить.
Альона Нагаєвщук матиме біометрику після карантину
За тиждень до карантину в Україні я подала документи на новий закордонний паспорт, бо з попереднім не виїхати в країни ЄС. От така іронія долі. Хотіла (і досі дуже хочу) повернутись у невеличке затишне містечко Тракай, у 30-ти кілометрах від Вільнюса. Уявіть собі: міні-острів у передмісті, середньовічний замок посеред озера, мінімум туристів і сонячна погода. Таким я запам'ятала Тракай. І таким хочу побачити його після карантину.
Игорь Лептуга хочет к морю и в степь
Карантин в начале весны и до лета не может особо радовать, тем более после сложно сказать какой невдалой зимы. Но...Чем дольше ты пьешь учишь английский язык, тем сильнее хочется вернуться на Арабатскую стрелку. Пусть даже и под смерч, чтоб с радостью смотреть на отражение молний в лужах под ногами. Да в принципе и Коблево сойдет. Ну пусть даже и Старый Салтов.
Олена Лептуга теж не проти такого відпочинку
Я хочу повернутися в рух. Минулого року стільки разів була у відрядженнях, що просто мріяла від них відпочити – тепер працюю вдома. Мабуть, чіткіше треба формулювати бажання 😉
Хочеться зібратися за годину й рвонути машиною на Арабатку – до моря й степу. Їхати й грати з донькою в слова, їсти дорогою хотдоги й листуватися в ідіотському внутрішньому чатику Накипіло – Ізоляторі 307. Дуже мейнстрімова назва сьогодні.
Евгений Стрельцов смотрит в будущее
Возвращаться никуда не собирались — интереснее увидеть новые места. Их достаточно, чтобы путешествовать всю жизнь. Меня всегда тянуло на север, к фьордам и обрывам в изумрудной траве, повисшим над океаном, поэтому Барселоне предпочту Дублин, Афинам — Рейкьявик. Из ближайшего, до пандемии, планировали в августе проехать по маршруту Клайпеда—Рига—Таллин—Хельсинки (или Копенгаген). Из Таллина можно доплыть туда на пароме.
Діана Руда збирається на ровері гайнути Волинню
Волинь моя, краса моя, земля моя сонячна»из тексту гімну області, і яким би банальним він не був, від думки, що я тривало не зможу перетнути 900км до неї, шалено сумно.
Ясен, якому понад 200 років, повз нього ходила Леся Українка, можливо навіть обіймала та читала йому свої вірші. Поруч її дім. А ще замок Любарта – найстаріша будівля міста чотирнадцятого сторіччя, де приймались свого часу стратегічні рішення князівств, воєводств та королівств. Бруківка, храми, вулиці Чорновола та Бандери, затишні кав’ярні, річка Стрий, центральний парк, університет. Величезний фестиваль українського духу – Бандерштат, десь на дорозі зустрічаєш Сашка Положинського. А ще дім з химерами, де скульптор відкрив свій двір усім охочим та завжди натхненний до розмови.
Це все Луцьк. Батьківщина, на якій не народилась, але звідки родом уся моя родина.
Щоліта, інколи й взимку, я рвалась туди усіма дорогами, потягами, автобусами, автостопом. Сідаєш на ровер і з села до села, полями, лісами, вздовж річок. Чекаю відновлення трас і зустрінемось.
Анна Мясникова надеется на Одессу
Если выбирать из городов Украины, хочу вернуться в Одессу. Все-таки пройтись по Дерибасовской, побывать в катакомбах да и вообще почувствовать знаменитый одесский колорит. Я была в этом городе дважды — и дважды это не удалось.
В первый раз я заболела почти сразу по приезду и два месяца провалялась в больнице (мне тогда было 10 лет). А обзор достопримечательностей закончился папиной фразой в автобусе по дороге к вокзалу: «Смотри, вот там Дерибасовская».
Второй раз была на тренинге, но в свободное время не успела поездить по городу, да и настроения не было. Третий раз должен стать удачным
Тетяна Ямпольська поїде в апгрейджену версію України
Життя, як виявилося, найчастіше складається з того, що ми звикли їм не вважати. Наприклад, із мрій, із подорожей старими містами та далекими країнами, із постів у фейсбуці, зі сторіз в інстаграм — і ми вважали, що так буде завжди. Я надзвичайно хочу знов до Ізраїлю, на узбережжя якогось із трьох морів.
Мало де так яскраво життя відчувається, як біля моря — хоч в Залізному Порту, хоч в Бат-Ямі. І там, і там — усі відтінки середземноморського щастя: сонце, вино, діти на гойдалках, дзвіночки велосипедів у сутінках, зелена важка вода і золотий виноград, і айвовий запах. Земля Ізраїлю так схожа на мій рідний Південь: так же щедро земля стікає молоком і медом, саме такий під ногами пісок або давні пласкі камені. І такою ж дзвінкою міддю звучить літо, й однакові радість ранкового пробудження і задоволення від відображення в дзеркалі та пейзажу за вікном. Там така ж смачна улюблена їжа, і невимовна легкість буття, і дихання, і легкість ходи.
Ізраїль я бачу як апгрейджену, трохи іншу версію України. Ті ж зневажливі коти на подвір'ї, ті ж троянди та лілеї на балконі. Шматок вигорілого степу, солона вода, сухе південне вино та любов під випаленим накипом зелені. І чорні очі хлопців, і щедра тілесність дівчат, і духмяна городина недільних базарів. Країни наші все більше стають схожими — як пес, що настовбурчив вуха, як одинак-ветеран з американського бойовика, що кохається та водночас контролює периметр. Солдатки в Харкові та в Хайфі пишуть однакові вибачення коханим: «милий, сьогодні не побачимось, я в наряді».
В Ізраїлі ти випікаєш пишний пиріг вітальності, додаючи у нього прянощів: добрих друзів, улюблену музику, вечірки до ранку, нові книжки, яскраві фотки. Про такі подорожі зазвичай кажуть: як вмирати буду — згадаю. Але спершу — звісно, повернуся.
Владислав Лященко помчит на электричке в Афины
В этот день год назад мы гуляли по Афинам. Прилетели поздно, поэтому день рождения девушки отпраздновали во дворе какого-то храма с бутылкой вина и греческой питой. Запах мандаринов был повсюду. Сейчас там как раз самый сезон. Но туристов почти нет, море только начинает прогреваться. Пляжи пустынные. Запрыгиваем в метро и через 20 минут в соседнем портовом городке – Пирее. Рынок, оливки, разливное вино – и мы на берегу Эгейского. И так до самого вечера. Электричка в Афины. А далее – прогулки по античным улицам, извилистые подъемы к славноизвестному Акрополю, завораживающая панорама города с Ареопага, мандариновые дворики, греческий хлеб и постоянно пополняющееся вино в термокружках. Два с половиной дня, а так хотелось больше.
Инна Роменская соберет автобус людей, влюбленных в Италию
Да, я знаю, что нет ничего банальнее желания «увидеть Венецию», но как же любимый Бродский, и все эти мостики и каналы, о которых он так писал, дожи в ложе, вытянутые хищные носы гондол, рыжеволосые венецианки на улочке ла Титте, отражения дворцов в зеленовато-голубой воде, следы страшных эпидемий от скелетов на стенах зданий до прекрасной Сан Салюте, следы былого величия везде. Да боже мой, как же это все не хотеть увидеть?
Мы возвращались туда еще дважды, и проехали дальше, вниз по голенищу итальянского «сапога», до контрабандистской Кьоджи, до маленькой сонной Равенны, на юг… Мы жили три дня в ученой Болонье и исходили все ее крытые галереи, дыша фирменной летней «афой» ― густым влажным туманом, от которого нет спасения, кроме этих самых крытых галерей; мы гуляли по Риму и мечтали, что как-нибудь проедем на велосипедах или местных автобусах до Неаполя, сами, по побережью Тиррентского моря до самого Неаполя, чтоб слопать там самую вкусную в мире «маргариту» и с утра отправиться в Помпеи, и лазить там до того момента, пока вечернее солнце не окрасит в красные цвета стены древних вилл… Мы мечтали собрать компанию таких же влюбленных в Италию, арендовать автобус и проехать всю страну, с севера на юг, ночуя в борго и кемпингах, взбираясь по крутым улочкам Матеры вверх и купаясь в заливах Адриатики.
Віктор Пічугін має чітку мету
Хочу повернутися в Крим.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
