«Ми не хочемо, аби за десять років хтось казав, що все було не так однозначно в Маріуполі», — Джанін ді Джованні 

Уже понад 35 років вона на війні. Джанін ді Джованні висвітлювала війни та конфлікти в Чечні, на Балканах, у Боснії, Сьєрра-Леоне та Сирії. В Україні вона керує The Reckoning Project — проєктом, який збирає докази військових злочинів окупантів. Поговорили з Джанін після її виступу на Lviv Media Forum про путіна, віру в людство та чи притягнуть військових злочинців до відповідальності.


Ви вірили, що повномасштабна війна в Україні може початися?

Ніколи не думала, що путін зайде так далеко і вторгнеться до суверенної країни, що буде повномасштабна війна. Навіть коли у грудні я слухала інтерв'ю з його штабом, коли вони скупчували військо на кордонах з Україною, я сподівалася, що він не піде на цю авантюру, знаючи, що вся Західна Європа буде обʼєднана проти нього. 

Я вважаю, що адміністрація Байдена неймовірна. Сподіваюся, що Трампа не оберуть, бо думаю, що рівень підтримки зміниться. 

Як ви реагували? Пам'ятаєте момент, коли дізналися, що почалося вторгнення?

Я прокинулася, і Пітер Померанцев, співзасновник проєкту The Reckoning Project, подзвонив мені та розказав про вторгнення. Ми просто не могли повірити, ми оніміли. Я не могла повірити, що в XXI сторіччі ми побачимо такий напад. Я досі у шоці. 

Це війна в Європі, атака на демократичну державу, яка бореться, щоби стати вільною від жахливих років радянського гніту. Я була шокована і знала, що мушу щось зробити.

Ви висвітлювали війну в Чечні. Чи проводите паралелі між цими війнами? 

Друга війна в Чечні була першою війною путіна. Він прийшов до влади у серпні, а повномасштабний етап війни в Чечні був у грудні-січні 2000 року. Грозний впав наприкінці січня, майже в лютому. У Грозному, як і в Харкові чи Кременчузі, путін рівняв місто із землею літаками, гелікоптерами, ракетами, тероризуючи мирних громадян, поряд з якими не було військових або техніки. 

Усі атаки на цивільних відбувалися, як правило, аби налякати їх. Люди, які могли евакуюватися, евакуювались, але ті, хто залишився, не могли піти — це люди похилого віку чи хворі. путін створив жахливу гуманітарну ситуацію. Він зробив те ж саме в Алеппо, у Сирії, коли об'єднався з Асадом у 2015 році. Це були концентровані ракетні атаки на житлові райони, лікарні, школи. 

Те саме він зробив у Маріуполі: атакував українські лікарні, школи й будинки. З Україною він іде на крок далі, намагається знищити українську ідентичність, що є одним із принципів визнання геноциду. Він нагадує безумця наприкінці кар'єри, Наполеона, наприклад. У відчаї, бо знає: його час виходить, він втрачає силу, і робить навіжені дії.

Я знаю, що він програє. І тоді ми зможемо дістатися до військових злочинців у росії. Бо влада змінюється. Це сталося в Сербії з Мілошевичем. Ніхто не думав, що він втратить владу, але він втратив. Новий уряд звернувся до Міжнародного кримінального суду, аби Мілошевича заарештували. І його в домашніх капцях забрали в гелікоптері до суду.


Ось чому ми робимо The Reckoning Project. Ми зосереджені на справедливості для України.

Що таке The Reckoning Project? 

Це невелика група українських розслідувачів військових злочинів. Вони з Харкова, із Херсона, із Чернігова, із Сум. Вони були журналістами, і ми їх натренували, використовуючи спеціальну методологію, як отримувати покази свідків. Такі свідчення використовуються, щоб створити справи для Гааги. А ще — аби журналісти створювали історії та фільми, які зберігають вірний наратив.

Ми не хочемо, щоби за десять років історики-ревізіоністи сказали: «Все було не так однозначно в Маріуполі», або «Все було не так однозначно в Харкові». Ми хочемо, щоб ми могли сказати у відповідь: «Ні, все було саме так, і ось покази свідків». 

Отже, ми збираємо докази, доки війна триває. Більшість людей чекає десять років, а свідки вмирають, чи стають старими, чи забувають.


Як думаєте, чи є шанс, що військові злочинці будуть притягнуті до реальної відповідальності?

Якби ми не вірили, не робили б це. Так, ви ніколи не зможете знайти всіх, бо військові злочинці зазвичай ховаються. Тож важливо отримати свідчення саме зараз, коли спогади ще свіжі, як у випадку з Бучею. Ми були там одразу після деокупації, збираючи докази. Є вираз «Відкладене правосуддя — це відмова у правосудді». 

Ми віримо, що треба працювати вчасно та швидко. Коли Херсон деокупували та його можна було відвідати, Наталя Гуменюк одразу приїхала туди. 

Часто у міжнародних організацій, в ООН або навіть у слідчих Міжнародного кримінального суду збір доказів займає довгий час. Тому важливо, щоб Reckoning Project складався з українських дослідників, які розмовляють українською та розуміють нюанси.


Після того, як ви висвітлювали так багато воєн у всьому світі, ви все ще маєте віру в людство? 

Я бачила звичайних людей, що стають супергероями. Звичайні люди, не солдати, роблять екстраординарні речі, аби допомогти сусідам, відновити школи для дітей, евакуювати людей. Це вимагає надлюдської відваги. Люди мають вибір: не робити нічого, утекти від ситуації — або можуть зробити щось. Більшість людей вибирають щось робити. Це неймовірно.

Я маю на увазі не політиків або президента Зеленського. Я маю на увазі вашу бабусю, ваших сусідів — пересічних людей, які просто беруть справу до рук і не дозволяють собі бути жертвами. 

Як закінчиться російсько-українська війна?
Це може стати «замороженим» конфліктом із низькою інтенсивністю битв на лінії фронту, що залишається практично незмінною, як у Бахмуті. Або буде болючий процес перемовин. Коли війна закінчується, людям завжди доводиться віддавати щось, що вони не хочуть віддавати. 

Війна має закінчитися добре. Якщо вона не закінчиться добре, за 20 чи 30 років буде ще одна війна. І найважливіший момент — після війни має бути правосуддя. Це дуже важливо.