Гурт «ДахаБраха» розказує світові про Україну

Один з найвідоміших українських гуртів за кордоном, посланці української культури у світі – можна так назвати гурт «ДахаБраха». Одинадцять років музиканти збирали музичні перлини по всій Україні, і саме зараз настав час представити їх світові.

Нещодавно «ДахаБраха» виступили на всесвітньовідомому шоу «Later... with Jools Holland», яке протягом 23 років виходить на британському BBC, та проїхалися з гастролями Північною Америкою.

У листопаді та грудні «ДахаБраху» нарешті вітатимуть і в Україні. Великий всеукраїнський тур стартував 10 листопада в Одесі. У рамках нього музиканти завітали до Харкова. Редакція «Форуму» поспілкувалася з учасником гурту Марком Галаневичем.

Я розумію, що деякі з моїх питань вам ставили вже багато разів, але не можу пройти повз Вашого виступу на «Later... with Jools Holland». Що для вас означає той виступ?

Звичайно, той виступ мав дуже велику особливість. Коли ми їхали туди, ми розуміли, що кожен музикант туди хоче потрапити. То є один з таких етапів – стати трошки більш популярними. Та коли ми вже приїхали й побачили, як там усе працює: усе дуже вчасно, дуже дисципліновано, професійно. Побачивши, як та вся машина працює, були дуже вражені. Тоді в нас і з’явилися переживання перед концертом. Я взагалі-то був хворий. Та ми зібрали весь той адреналін у кулак і видали.

Усіх музикантів опускали по периметру, а нас вивозили на спеціальній платформі вперед, і враз – багато світла на нас падає. Дуже багато камер. Звичайно, ми трошки хвилювалися. Раніше ми рідко бували на телебаченні. За 11 років лише два-три рази. А тут ми відчули дуже професійну підготовку.

Друге, що вразило, – ставлення до музикантів. Нас там майже ніхто не знав, але до нас ставилися так само, як до великих зірок. Я вважаю, це теж професіоналізм. У нас трошки інакше.

А як це відбувається в нас?

У нас відбувається так: є зірка, а є початківці і т. д. Завжди відчувався статус, різниця. Усього цього там немає, що дуже приємно.

Ваша музика, м’яко кажучи, нестандартна. Вона еклектична. Ви поєднуєте фольклор з музикальним експериментами. Скажіть, коли ви пишете музику, воно само так виходить чи ви спеціально робите такий складний синтез жанрів?

Ми спеціально робимо такий складний синтез. Так, ми використовуємо багаж, який колись назбирали і багаж наших колег, які їздили в експедиції. Ми більш-менш через всю Україну проїхались. Для нас дуже важливо дати цим пісням якесь нове дихання, впустити в них нову кров. Ми не співаємо їх в автентичному звучанні. Нам цікаво взяти ту пісню та поставити її в непритаманні для неї умови, бачити, як вона може існувати в них.

Ми ж музиканти. Нам це цікаво, і розуміємо, що це цікаво всьому світу. Принаймні всюди, де ми були, ми відчуваємо інтерес до цього.

А коли ви подорожуєте іншими країнами, чи збираєте знахідки інших країн?

Безумовно, ми використовуємо інструменти з усього світу. Важко сказати, що саме найбільше надихає. Часто ти сам цього не розумієш. Багато підсвідомо робиться, у процесі, і тобі важко пояснити, що звідки надихнуло. Ти почув якийсь звук, ти хочеш його використати. Звичайно, творчість і полягає в тому , щоб вбирати і бути відкритими для всіх культур, пробувати, експериментувати – у цьому і є сенс творчого процесу.

Після того концерту в Британії вас багато куди запрошують. Зараз ви їздите по всьому світу і представляєте Україну, україномовну культуру. Багато ЗМІ подають про нашу країну неправдиву інформацію. Ви якось спростовуєте її? Чи спілкуєтеся з глядачами щодо нашої ситуації?

Звичайно ж, комунікація відбувається. Ми несемо і художній меседж, і громадський меседж. Найбільше це відбувається якраз на інтерв’ю. Із простими глядачами це відбувається приблизно так: вони просто висловлюють своє захоплення, респект, кажуть «дякуємо». Та бувало, коли після концерту люди підходять, кладуть свою руку тобі на серце і кажуть: «Ми тепер зовсім інакше будемо сприймати новини з України», «Ми будемо за вас молитись». Таке буває досить часто і в Америці, і Канаді, і у Франції.

А хто саме до вас підходить: українська діаспора чи місцеві жителі?

У першу чергу місцеві жителі тієї країни. Ми не робимо зі сцени великі проповіді та лекції – їх просто не слухатимуть. Ми кажемо найважливіші речі: «ні війни», «ми за мир та любов» і «стоп, Путін». Кожна людина абсолютно розуміє, про що йдеться, і зал вибухає оплесками. Їм цього досить. Ми відчуваємо підтримку й солідарність.

Марко, як сприймають вашу музику люди, які вперше в житті чують українську мову?

На наші концерти багато приходить американців, чи канадців, чи французів, і слухають нашу українську музику, навіть не розуміючи слів, слухають. Ми теж цьому раді. Ми в принципі думаємо, що музика – універсальна мова. Вона об’єднує. Її можна зрозуміти. Головне – енергетика.

Повернемося до України. Схід та захід дуже відрізняється – це факт. Ви вважаєте треба підтримувати всіх однаково? Зараз у вас великий тур країною. Як вас сприймає Схід?

Ви знаєте, ми в Україні цього не відрізняли. Нас класно сприймає і Харків, і Дніпропетровськ, і Одеса, і Львів. Безумовно, історичні відмінності між галичанами та слобожанцями є. Це звичайна річ, яка відбувається, наприклад, у Північній Італії та Південній. Але це не означає, що ми мусимо жити в різних країнах.

Харків, наприклад, має свою неповторну атмосферу. Він має якісь свої старі будинки. До того ж я знаю, що тут є культурний підтекст і культура України багато в чому завдячує Харкову. Наприклад, зараз ключова фігура в літературі – Сергій Жадан.

Я можу припустити, що за остатній час до вас надходить багато пропозицій…

Так, це правда. Ми розглядаємо пропозиції від американських лейблів. Та особисто для нас то не є самоціль. Принаймні один з найвідоміших американських лейблів нами зацікавився. Але якщо вдасться, то вдасться. Час покаже. Ми не будуємо довгострокові плани. Ми записали альбом, та ще не випустили.

Вініл ви плануєте записати?

Та ми хочемо це зробити. Усі нормальні гурти мають вініл. Це як пам’ятник собі поставити, нерукотворний. Але на це немає вдосталь часу. Ті люди, хто дійсно цікавиться музикою, вініл обов’язково має в своїй колекції. Так, ми маємо це зробити.

Зараз закінчимо український тур. Потім побудемо пару днів в Києві, одяг змінити, і одразу тур Францією. Після того летимо в Америку. У нас такий графік зараз на рік вперед розписаний, дуже насичений. Але ми розуміємо, що якусь важливу місію ми робимо. Нам Бог послав цю можливість. Поки вона є, будемо працювати. Ми, безумовно, дякуємо всім, хто до цього причетний, і вищим силам, які нас ведуть. Як воно буде далі, час покаже.

Так, звичайно, це місія. 99% відсотків фестивалів, де ми виступаємо, ми перший гурт з України. Звичайно, для нас дуже важливо, щоб про Україну дізнались. Нам здається, що ми непогано її представляємо (посміхається). І репутацію, і імідж тільки підвищуємо. Ми намагаємось об’єктивну якусь інформацію подати  і нам дуже приємно, що це цікавить людей у всьому світі.

Анна Меженіна