Другу зиму поспіль Вовчанськ буде зимувати не лише під обстрілами, а й без газу

Життя під обстрілами

У зведенні прокуратури Вовчанськ згадується кілька разів на тиждень. Так, зокрема, російські загарбники гатили по місту з артилерії та мінометів 10 та 11 листопада. Були пошкоджені житлові будинки, господарчі споруди та цивільне підприємство. Слідчі вчергове розпочали досудові розслідування за фактами порушення законів і звичаїв війни. 

Наразі, за даними Вовчанської військової адміністрації, у місті мешкає 3 800 людей. Загалом же у громаді (це Вовчанськ і навколишні села, зокрема й ті, що розташовані вздовж кордону та постійно перебувають під обстрілами) залишається 11 тисяч людей. 

«Хочеться дожити і вмерти вже у власному будинку. Діти вмовляли, та я не поїду. Хай їм грець, цим окупантам», — говорить 81-річна Лідія Іванівна.Таких, як вона, більшість. «Уперті старики», як їх називають місцеві, пережили розруху після Другої світової, а нині — окупацію та обстріли у часи російсько-української. 

Є й молодші, вони мають власні причини залишаться у Вовчанську. Пані Олена, жіночка 50 років, категорично відмовляється фотографуватися. Ми зустріли її, коли вона вигулювала центром міста трьох песиків. 

«У мене, крім цих собак, нікого немає. Ну куди я поїду? Я їх не кину, а з ними я нікому не потрібна», — каже вона. 

Є й ті, хто тримається за невеличкий бізнес або якусь роботу. Говорять, їхати та винаймати житло в Харкові або десь ще коштів не мають, сидіти в гуртожитках для ВПО теж немає за що, а тут не так вже і страшно. Тим більше після окупації. 

Місцеві ображаються, коли їх вважають «ждунами руського миру». Говорять: хто хотів перейти на бік російських загарбників — зробили це під час тимчасової окупації, а згодом утекли до росії під час звільнення міста. Інші набачились всього: майже тисяча жителів громади пройшла через катівні, зокрема, найжахливішу — «Агрегатний завод». Тож містяни на повернення росіян не чекають, вірять у ЗСУ та до Перемоги хочуть залишатися вдома. 

«Після окупації обстріли — то не саме страшне. Вони не те щоби постійно, зате дихається легко», — говорить продавчиня Інна. 

У всіх людей була та нині є можливість виїхати. Волонтерські групи, влада, поліція вмовляють людей їхати з прикордонних населених пунктів. Їм надається транспорт, медичний супровід, є можливість оселитись у гуртожитках. Але переважно містяни на евакуацію не погоджуються. 

У липні було ухвалено рішення про обов'язкову евакуацію дітей із окремих дев'яти населених пунктів Вовчанської громади, та й вона проходила не без перешкод. Усі діти вивозились у супроводі одного з батьків або опікунів. Найскладніше було умовити саме опікунів. До списків примусової евакуації в цій громаді потрапило 194 дитини, інші діти з родинами виїхали самостійно, — розповіли в поліції та військовій адміністрації. 

«Евакуювали з міста Вовчанськ маму 13-річного хлопця. Жінка погодилась не одразу, але пішла на це заради сина. Вивезли з прикордонного села Стариця останню дитину, яка там мешкала. Півторарічного малюка з мамою переправляли з одного берега на інший на човні, бо дорога замінована, а міст — зруйнований. Усі родини вже у безпеці», — відзвітували про закінчення евакуації дітей із Вовчанської громади в поліції. 

Пережити не лише вогонь, а й холод

Другу зиму поспіль Вовчанськ буде зимувати не лише під обстрілами, а й без газу. Від часів срср місто було під'єднано до білогородської газотранспортної системи. Тоді вирішили так: газ спільний, стосунки «братерські», навіщо ж тягнути трубу з Харкова, якщо так ближче та дешевше. З жовтня 2022 року росіяни цю трубу перекрили, тож нині громада живе без газу та опалення. 

Цікаво, що питання газової залежності Вовчанська від рф українські можновладці намагалися вирішити щоразу, коли відбувався новий епізод газової війни росії з Україною. І щоразу нічого не змінювалася, коли конфлікт затухав. 

Так, у 2015 році росіяни грозилися відключити Вовчанськ від газу. У ХОДА підрахували: аби закільцювати газопровід на Україну, потрібно 150 мільйонів гривень. 

«Це значна сума, тому ми намагаємося вирішити проблему на рівні Кабінету Міністрів», — зазначив тоді начальник профільного департаменту Євген Шахненко.

Проблему так і не вирішили. І вже у 2019 році під час чергового газового шантажу росіяни знову погрожували заморозити місто. 

«У багатоповерхівках, які можуть залишитись без опалення, посилюємо електричні мережі. Але до газу із рф приєднано й частину приватних домоволодінь. Тому зараз терміново з'ясовуємо, як забезпечити людей альтернативним паливом», — зайнявся тоді розв'язанням проблеми вже новий голова ХОДА Олексій Кучер.

Вартість перепідключення Вовчанську до української газотранспортної системи до того часу зросла. Олексій Кучер заявив, що зустрічався з тодішнім головою «Нафтогазу України» Андрієм Коболєвим: обговорити перспективи будівництва газопроводу від української газотранспортної системи. З'ясувалося, що проєкт магістралі існував давно, проте різні структури не могли домовитися між собою. Так, у проєкті було передбачено 400 мільйонів гривень, а «Нафтогаз України» наполягав на кошторисі у 200 мільйонів. 

Тогочасний голова ХОДА пообіцяв, що влада в терміновому порядку вирішить питання. Але грошей на Вовчанськ так і не знайшли. Зрештою, та зима таки пройшла без відключень, проте у 2021 році загроза відключення виникла знову. Кошторис вкотре підріс, про пів мільярда ніхто вже навіть не сперечався, питання було — хто їх надасть. Із місцевого бюджету тоді навіть заплатили за проєкт будівництва газопроводу від ГРС селища Велика Бабка до Вовчанська. Але хто оплатить саме будівництво газопроводу — так й не вирішили. 

«ОДА неодноразово зверталася до Кабінету Міністрів, Міненерго і до РНБО щодо ситуації та шляхів її вирішення. Є три варіанти. Державна субвенція, на мою думку, — не дуже ефективний шлях. Набагато ефективніше: або оператор ГРС сам збудує газопровід, і це стане невід'ємною частиною газотранспортної системи України, або НКРЕКП знайде можливість ухвалити зміни до інвестпрограми розподільчого оператора газових систем Харківської області “Харківгаза”, аби вони за ці кошти побудували газопровід», — пояснював очільник департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу ХОВА Сергій Магдисюк.

Тобто щонайменше тричі після початку російської агресії у 2014 році москва шантажувала Україну відключенням Вовчанська від газу. Але в Харкові та Києві так і не дійшли згоди щодо перепідключення міста до вітчизняного газогону. Наразі ж, аби побудувати його, немає ані грошей, ані безпекових гарантій, тож місто знову зимуватиме без газу. 

Котельні Вовчанська можуть обігріти лише медичні заклади. Багатоповерхівки не опалюватимуться, про забезпечення мешканців буржуйками теж не йдеться. Тепло зможуть собі дозволити лише ті мешканці приватного сектору, які мають твердопаливні котли чи печі.

«Наразі ми працюємо разом із міжнародними фондами щодо безплатного забезпечення дровами вразливі соціальні категорії. Усі інші купують дрова чи пелети своїм коштом», — повідомив «Накипіло» начальник Вовчанської міської військової адміністрації Тамаз Гамбарашвілі. 

Багатодітні родини та соціально незабезпечені родини з дітьми, за офіційною інформацією, виїхали з громади. На допомогу дровами нині можуть розраховувати лише пенсіонери та інваліди. Проте торік багато людей у місцевих чатах скаржилися, що так і не отримали обіцяні безоплатні дрова, хоч і були у списках. 

«Минулої зими ми вижили завдяки безплатним дровам, — розповідає мешканка Вовчанська Ксенія. — Справа в тому, що у нас будинок на два котли, газовий та дров'яний. Другий поставили ще до повномасштабної війни, коли час від часу були розмови, що місто відключать від газу. Взимку я якраз була вагітна, тому безплатні дрова мені привезли, внесли у списки. А в цьому році з дітьми зимуємо вже у Харкові, у родичів». 

«І торік збирали гроші на дрова, і в цьому. Говорять, що по нашій вулиці Миру возили безкоштовні дрова, але ми їх не бачили. Дорого. Дорого купити, 12–14 тисяч за машину виходить, та ще треба купити нормальні, дубові. Попиляти також дорого, півтори тисячі, порубати також. А що робити: без дров — ніяк. Сусіди скаржилися, що у них навіть бензопилку минулої зими вкрали з сараю, настільки тема попиляти дрова була актуальною. Дехто самостійно в посадки ходив та до закинутих будинків, там і пиляли собі», — каже житель Вовчанська Олександр. 

Тож нині люди самостійно закуповують дрова. У середньому ціна на машину дров на теплу зиму складає 12–14 тисяч гривень. А ще є ризик, що люди, яким не вистачить коштів на закупівлю дров, підуть за ними в ліси та посадки, які досі заміновані.