Через повномасштабне вторгнення росії до України з’явилася певна тенденція до виправдовування насильства посттравматичним синдромом. Деякі постраждалі не звертаються по допомогу, бо думають, що це зараз «не на часі», проте департамент Національних гарячих ліній вже фіксує збільшення кількості звернень від літніх людей, а також випадки домашнього насильства із застосуванням зброї.
Враховуючи все це, ми вирішили поговорити з директоркою департаменту Національних гарячих ліній ГО «Ла Страда-Україна» Альоною Кривуляк і розібрати, як варто діяти людям, постраждалим від домашнього насильства, у різних ситуаціях..
У довготривалих стосунках людина вперше зіткнулася з домашнім насильством саме під час війни. Вона сумнівається, чи варто звертатися по допомогу, адже думає, що цей випадок одноразовий і міг статися через посттравматичний синдром партнера/партнерки.
«Немає значення, чи це посттравматичний синдром, чи це агресія, яка пов’язана з війною, і людина просто не знала, як її в безпечний спосіб виплеснути: ніщо не може виправдовувати насильницьких дій, тому реагування має бути обов’язковим. Досить часто, як показує практика, якщо ми ігноруємо або закриваємо очі на першу ситуацію насильства, то потім вона повторюється», — стверджує Альона Кривуляк.
Яким буде це реагування, має вирішувати безпосередньо постраждала особа із урахуванням того, яку форму насильства проти неї застосували: «Якщо, наприклад, це була словесна перепалка, але зі вживанням ненормативної лексики, що трактується як психологічне насильство, можна вирішувати цю ситуацію або за допомогою комунікації, тобто говорити про те, що не дозволяється по відношенню до себе, або ж це може бути звичний алгоритм дій, який прописаний у Законі України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”».
У будь-якому разі постраждала особа може звернутися до правоохоронних органів за номером 102, попросити, щоб приїхала спеціальна мобільна група з протидії домашньому насильству або написати заяву в районному відділку поліції. Також вона має право врегульовувати це питання через місцеві Центри надання соціальних послуг, просити про психологічні послуги для неї і для кривдника, або звертатися в регіональні Центри безоплатної правової допомоги. Адреси цих центрів, окрім тих, що розташовані в зоні ведення активних бойових дій, є у відкритому доступі, але в будь-якому разі буде вказано номер телефону чи номер гарячої лінії, за якими можна звернутися, щоб отримати інформацію про розташування центру.
Постраждала особа звернулася із заявою до відповідних структур, а у відповідь почула: «Питання не на часі».
Альона Кривуляк каже: «Якщо поліція дозволяє собі говорити подібні слова, це означає, що люди в формі просто не хочуть виконувати свої функціональні обов’язки».
Якщо постраждала особа опинилася в такій ситуації, вона може вимагати написання заяви, яку обов’язково мають прийняти й зареєструвати. Якщо в постраждалої особи відмовилися прийняти заяву, вона може звернутися на гарячу лінію Національної поліції України за номером 0 800 500 202 і так врегулювати це питання, але на цій гарячій лінії треба буде повідомити інформацію, хто конкретно відмовився приймати заяву.
«Якщо на виклик приїздив наряд або спеціальна поліцейська мобільна група, постраждала особа має право запитати в цих правоохоронців їхні звання, імена та номери жетонів. Якщо з якоїсь причини вона цього не зробила, можна зателефонувати за номером 102 й запитати, хто конкретно приїздив на виклик. Оператор з’єднає людину з диспетчерською службою, і диспетчерська служба повідомить цю інформацію. Але варто зауважувати, що, коли до вас приїжджають поліцейські, краще одразу знайомитися з ними й запитувати інформацію про них», — радить експертка.
Людина потерпає від домашнього насильства на окупованих територіях чи в зоні ведення активних бойових дій і не знає, де їй шукати доступ до ресурсів допомоги.
У сірій зоні, або в зоні ведення бойових дій, яку контролюють наші військові, українські правоохоронні органи працюють, проте не так оперативно, як у більш безпечних регіонах: «Треба враховувати, що наші поліцейські теж люди і мають оберігати своє життя. Не факт, що поліція приїде на виклик за 15 хвилин: можливо, їм знадобиться більше часу», — каже Альона Кривуляк.
Якщо людина постраждала від домашнього насильства в сірій зоні або на території ведення активних бойових дій, вона може звернутися до Національної поліції України через електронний канал комунікації [email protected]. Якщо в постраждалої особи є можливість евакуюватися, краще це зробити й врегульовувати питання насильства на більш безпечній території: «У нас є притулки для постраждалих. Їх не настільки багато, як має бути згідно з Міжнародними стандартами, але, тим не менш, вони є і, враховуючи обставини, приймають людей з різних регіонів України», — зазначає експертка.
Якщо людина постраждала від домашнього насильства на тимчасово окупованій території, вона може звернутися по допомогу через електронні канали комунікації: [email protected] (Національна поліція України), [email protected] (Офіс Генеральної прокуратури України), [email protected] (Служба безпеки України). Також, якщо є така можливість, треба евакуюватися: «Навіть якщо це буде через територію рф, і далі ви просто виїдите в якусь іншу країну, це все одно більш безпечно, ніж перебувати на тимчасово непідконтрольній Україні території на даний момент».
Літня особа прихистила постраждалих від війни родичів, які потім почали вчиняти щодо неї психологічне/економічне/фізичне насильство.
Альона Кривуляк стверджує: «Навіть якщо це ваші родичі, які є внутрішньо переміщеними особами, які, можливо, евакуювалися до вас із тимчасово непідконтрольних територій, які, може, пережили значно більше жахливих подій, ніж пережили ви, це не дає їм права вчиняти стосовно вас насильницькі дії».
У такому випадку постраждала особа так само має право звертатися до будь-яких суб’єктів допомоги, які прописані в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Експертка зазначає: «Якщо ви розумієте, що ваші родичі вчиняються стосовно вас домашнє насильтво, це нормально, коли ви захистите себе й у тому числі роз’їдетеся. Тобто ви залишитеся у своєму помешканні, а ваші родичі, які є внутрішньо переміщеними, переїдуть в інше місце, яке їм запропонує держава. На сьогоднішній день внутрішньо переміщеним особам надається фінансова, соціальна, гуманітарна й психологічна допомога. Можливо, вона не настільки велика, як би хотілося, але, тим не менш, на сьогоднішній день держава в принципі намагається максимально підтримувати внутрішньо переміщених осіб й у тому числі надавати їм абсолютно безкоштовний прихисток».
Особа вирішила убезпечити себе й поїхала на час війни закордон, де її підселили до місцевих мешканців, які потім почали вчиняти щодо неї домашнє насильство.
«Варто враховувати, що домашнє насильство як законодавче поняття може відрізнятися в різних країнах, але в будь-якій європейській державі в принципі насильницькі дії не є дозволеними, тобто їх заборонено застосовувати проти будь-якої людини, і не має значення, чи це громадянин цієї країни, чи це особа без громадянства, чи це іноземець. Величезний міф, що українців депортують, якщо вони зателефонують і попросять про допомогу, тому що захищати своє життя і свою безпеку — абсолютно нормальна базова потреба людини», — зазначає Альона Кривуляк.
У більшості європейських країн існує універсальний номер служби екстреної допомоги 112, де є оператори, які володіють українською та/або російською мовами. За цим номером можна подзвонити й пояснити проблему, після чого на виклик приїде поліція і прийме заяву. Так само на сьогоднішній день існують центри допомоги для українських біженців або загалом для українців, які отримали тимчасовий захист на території інших країн.
Також за кордоном є спеціалізовані центри, які надають допомогу постраждалим від домашнього насильства. Там також приймають іноземців, якщо вони підпадають під цю категорію. У цих центрах можна безкоштовно проживати й отримувати фахову допомогу психолога або юриста, якщо це є необхідним. Також, якщо в постраждалої особи буде бажання повернутися до України, вони можуть з цим допомогти. Контактні номери й адреси таких центрів заради безпеки постраждалих осіб є конфіденційними, проте цю інформацію можна дізнатися, подзвонивши на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 116 123 (безкоштовно з мобільного) або написавши в телеграм-чат @NHL116123.
Жінка виїхала з дітьми за кордон і тепер потерпає через сталкінг від свого партнера, який до цього застосовував стосовно неї домашнє насильство. Вона хвилюється за батьків, адже він погрожує зробити їх життя нестерпним, якщо вона не повернеться.
«Ми всі розуміємо, що сталкінг в Україні присутній, але, на жаль, він у нас ніяким чином не врегульований у законодавчій сфері. Ми ратифікували Стамбульську конвенцію, але наше законодавство на даному етапі поки що ще не відповідає всім її нормам», — зазначає Альона Кривуляк.
Якщо є якась можливість мінімізувати або абсолютно повністю перервати спілкування з людиною, яка вчиняє сталкінг, краще це зробити. Якщо такої можливості немає, або переслідувач почав тероризувати не конкретно постраждалу особу, а її батьків, треба звертатися до українських правоохоронних органів, адже сталкер знаходиться на території України. «Головне, щоб була доказова база. Якщо сталкер вам пише, зробіть скріншот повідомлень, або, наприклад, якихось коментарів у соціальних мережах, якщо телефонує, увімкніть запис розмови. Якщо переслідувач пише листи від руки й кидає в поштову скриньку, їх також треба зберегти. Якщо ваші батьки, поки ви знаходитеся закордоном, бачать, як сталкер постійно стирчить у них під будинком, це теж можна зафіксувати на відео, і це буде хорошим варіантом для доказової бази, аби в подальшому можна було притягнути цю людину до відповідальності», — радить експертка
Особа пішла в ТРО, отримала зброю і тепер вчиняє домашнє насильство із застосуванням зброї щодо свого партнера/партнерки. Постраждала особа не звертається по допомогу, адже боїться, що їй не повірять.
За словами Альони Кривуляк, коли є погроза зброєю, правоохоронні органи реагують досить оперативно, адже тоді є великий ризик загибелі людини. У такому випадку на виклик приїжджає спеціальний підрозділ.
Якщо постраждалій особі страшно викликати поліцію в телефонному режимі, це можна зробити через електронні канали комунікації правоохоронних органів або додаток «My Pol», через який можна викликати поліцію за геолокацією, натиснувши на кнопку. Правоохоронці, по-перше, вилучать зброю й, по-друге, або відвезуть постраждалу особу до шелтеру, або заберуть кривдника, аби вона могла зібрати речі, самостійно виїхати й урегульовувати ситуацію через суд.
Також існує спеціальний додаток для постраждалих від домашнього насильства, який розробили Національна поліція України, Міністерство внутрішніх справ України та Фонд ООН у галузі народонаселення. Через нього можна без слів викликати правоохоронців, якщо на телефоні увімкнена геолокація. Цей додаток є конфіденційним: «Можете зателефонувати на лінію 116 123, і, якщо ви є постраждалою особою від домашнього насильства, ми розкажемо, як завантажити цей додаток, як він називається, яким чином створити там свій інтерфейс і як через нього викликати поліцію», — зазначає експертка.
Також дізнатися детальну інформацію про цей додаток можна, звернувшись по допомогу через сайт «Розірви коло».
Чоловік потерпає від домашнього насильства, але не звертається по допомогу через стереотипи й погрози жінки, що вона заборонить йому бачитися із дітьми.
«Ніхто із нас не застрахований від ситуації домашнього насильства. Ми всі можемо в неї потрапити, тому, відповідно, допомога й підтримка потрібна абсолютно всім. Наше законодавство ніяким чином не заточене під те, щоб допомагати лише жінкам, — воно допомагає всім. Ресурсів допомоги для жінок, дійсно, є більше, зокрема і шелтерів, тому що жінки в переважній більшості — як раз ті люди, які частіше стикаються з випадками домашнього насильства й частіше про них повідомляють, але це не означає, що, якщо чоловік звернеться по допомогу до правоохоронних органів чи до Центру соціальних послуг, йому буде відмовлено», — стверджує Альона Кривуляк.
Чоловік, постраждалий від домашнього насильства, може контактувати з правоохоронними органами за ідентичним алгоритмом. Також він так само має право на доступ до місцевих Центрів соціальних послуг і Центрів соціально-психологічної допомоги, де можна проживати й отримувати послуги психологів, юристів і соціальних працівників, якщо це буде необхідно.
Питання щодо заборони зустрічей із дітьми врегульовується в судовому порядку з урахуванням усіх факторів.
Цей матеріал підготовлений в рамках проєкту ГО «Ла Страда-Україна» та ГО «Жінки в медіа» за підтримки International Media Support (IMS)
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
