Дмитро Ярош: «Не можна ощасливити народ без участі самого народу»

У середині листопада Україну здивувала новина: Дмитро Ярош складає свої повноваження провідника «Правого сектору» і йде з організації. Водночас своїх посад позбулися й головні представники «ПС» у Харкові «Серго» та «Самурай». Медіапроект «Накипіло» вирішив безпосередньо дізнатися, що це все означає, тож відвідав головного винуватця подій...

У середині листопада Україну здивувала новина: Дмитро Ярош складає свої повноваження провідника «Правого сектору» і йде з організації. Водночас своїх посад позбулися й головні представники «ПС» у Харкові «Серго» та «Самурай». Медіапроект «Накипіло» вирішив не живитися чутками й безпосередньо дізнатися, що це все означає, тож відвідав головного винуватця подій. Від пана Дмитра ми дізналися, що «Серго» тепер місцевий координатор «Національного руху Дмитра Яроша», а «Самурай» — керівник бойового батальйону. Та й решта питань теж не залишилася без відповіді.

Моє перше питання пов’язане із ситуацією, що склалася навколо «Правого сектору» в цілому. Як давно Ви йшли до рішення розійтися в різні боки зі своїми колегами й що стало останньою краплею?

Це була не тільки моя ініціатива, але й наших бойових батальйонів, бо, на превеликий  жаль, ми постійно бачили невідповідність того, шо відбувається на фронті, як хлопці здобувають славу, і того, що відбувається в тилу. Часто якісь неконтрольовані групи «ПС» негатив тягнули на себе, брали участь в якихось конфліктах і так далі, це теж зіграло свою роль. Але, за великим рахунком, тут більше методологічні розходження, бо хлопці, які залишились у «ПС», вважали і вважають цю владу нелегітимною, вважають, що в революційний спосіб її треба прибирати, це їхнє право врешті решт, тут нічого такого й немає, бо влада й справді в нас далеко не ідеальна. Але ми вважаємо, що в умовах боротьби із зовнішнім ворогом будь-яка стрільба в тилу, будь-яка дестабілізація буде використана РФ. Саме тому наш Національний рух опозиційно працює, але це конструктивна опозиція. Зараз ми працюємо над революційним реформуванням України в рфізних абсолютно галузях суспільного життя. Групи юристів нам пропонують реформування, наприклад, Генеральної прокуратури, реформування суддівської системи.

Це вже конкретні програми?

Так, зараз саме над цім іде робота, бо пропозицій дуже багато. Банкіри кажуть, що з 174-х країн ми на 170-му місті в банківській системі, наша банківська система просто валиться, відповідно вони пропонують конкретні речі. Ось ми зараз налаштовані на такий конструктив, хочемо розпрацювати ці програми і показати людям, як покроково можна досягнути результату і що для кожного громадянина ці зміни будуть приносити. Думаю, що на цю роботу піде ще місяці два, бо вона досить об’ємна. Ми зараз працюємо навіть над таким питанням, як Конституція і прийняття Конституції через установчі збори. Під час революції, ви пам’ятаєте, стояло це питання — перезавантаження держави, власне в такий спосіб саме можна перезавантажити й виписати прозорі нормальні правила існування, скласти новий суспільний договір, який давав би можливість українцям хоч перспективу покращення побачити. На жаль, війна відволікла сили великої частини українських патріотів на передову, відповідно, ми не могли впливати на ситуацію всередині держави, а політичні шаромижники, які дорвалися до корита, черговий раз виробляють те, що виробляють — дерибанять державу.

А хто сьогодні ті люди, на кого ви можете спиратися?

Ну для мене дуже показовою стала поїздка та зустріч із громадами в Донецькій області. Це Красний Лиман, Краматорськ і Маріуполь. Люди приходили дуже різні, зали були повні, навіть такого не очікував, і було дуже позитивне спілкування. Люди абсолютно різні, це й освітяни, й інші представники інтелігенції, це прості робітники, це підприємці, це у великій масі ветерани так званої АТО. Ми справді, будуючи такий загальнонаціональний рух, можемо об’єднати максимальну кількість людей, навіть незалежно від їхніх поглядів. Тобто ми не проти, якщо людина — патріот і сповідує, наприклад, ліберальні якісь цінності (не антидержавні, звичайно), вона може долучитися до цього руху. Або якщо вона національний демократ, вона також може долучитися. Але я націоналіст і формую цей рух націоналістів, тому зрозуміло, що в основу ми все ж таки кладемо ідеологію українського націоналізму, бо, на моє глибоке переконання, це єдина державотворча національна визвольна ідеологія в принципі. А національна ідея наша дуже проста — це створення держави української нації на українській землі, де кожному громадянину буде забезпечено свободу, справедливість і добробут. До цього прагне все суспільство! Це постулат виведений ще Степаном Бандерою, так що я нічого нового не кажу. Саме це було метою націоналістичного руху в Україні. Ось в цьому напрямку ми й будемо працювати.

На війні відбувається переосмислення цінностей. І переважна більшість людей, які вже два роки там, чудово усвідомлюють, що пролити кров дуже легко. А що потім після такого пролиття крові буде?

А перед Вами стоїть вибір, куди саме йти? Знаєте, в суспільстві досить часто спекулюють поняттями – або в Росію, або в Європу. Нам до Європи, або може ще не час?

Це завжди була моя послідовна позиція, особливо після того, як я став займатися такою відкритою політикою. Після Майдану я завжди говорив про те, що ми є об’єктом, а не суб’єктом геополітики, і нами маніпулюють, що на Заході, що на Сході. Тому зрозуміло, що на початку державі треба самоутвердитися, визначитися для себе внутрішньо, а потім вже вибирати вектори розвитку.

Однозначно, що ми не можемо йти до Росії, бо це наш віковічний ворог. Але при тому всьому, чому б не будувати свої геополітичні конструкції, маючи таку потужну державу з багатомільйонним населенням, ще додаємо діаспори — це близько 70 мільйонів українців. Чому нам орієнтуватися на Євросоюз, у якому й без нас проблем удосталь, тим більше там немає великого бажання нас приймати. Ми ж бачимо, наскільки останні роки була проросійською політика у французів та німців.

А Ви взагалі маєте президентські амбіції?

Так, тепер маю. Я вже думав іти на пенсію, але хлопці не дають. Рішення прийнято. Якщо говорити серйозно: ми будемо брати участь у всіх без виключення виборах як місцевих, так і до Верховної Ради, і в президентських. Поки розглядається моя кандидатура, якщо доживу до 2019 року. Хоча не виключено, що будуть дострокові президентські.

Поки не відійшли далеко від Європи. Остання ситуація з Кабміном. 10 послів європейських країн висловили занепокоєння звільненням міністра економіки. Як Ви сприймаєте це?

Ну приємного в цьому мало. Це знову ж таки про об’єкт, а не про суб’єкт геополітики. Якби цей уряд був ефективним, ми би мали хоч якісь результати макроекономічні — поки що в нас постійний спад. У мене взагалі таке враження, що це таке політичне шоу, щоб відволікти увагу людей від серйозних проблем та системних змін, яких немає.

А тиск міжнародний — це завжди дуже погано, ми занадто слабкі. Тут треба все ж таки дипломатією активніше працювати з позиції сильної багатомільйонної держави, яка спромоглася ліквідувати режим Януковича, яка витримала такий натиск імперського монстра. А в наших владоможців комплекс меншовартості, вони думають не державницькими інтересами.

До речі, Ви багато з ким, хто сьогодні при владі, стояли на Майдані. Наскільки Ви розчаровані і як вважаєте, яка їхня основна проблема?

Та я особливо і не зачаровувався, а приблизно так собі й уявляв все. Звичайно, у мене були сподівання, що ті, хто стояли на сцені, прийшовши у владу, все-таки спробують стати історичними персонами, а не людьми, які ні на що не здатні. Але зараз виглядає саме так. Хоча влада зараз неоднорідна, є вкраплення на рівні губернаторів, на рівні заступників міністерств, які хочуть щось змінити в цій державі.

Хто наразі найбільш політично близький вашому політичному руху?

Ми, власне, зараз виступаємо за те, щоб консолідувати суспільство, бо завжди коли ми єдині — ми набагато сильніші й можемо досягати поставлених цілей. Ми налаштовані залучити максимум людей з різних партійних, інших середовищ.

А що зараз Україна може запропонувати звільненим територіям? Бо там практично нічого не змінилося, чиновники сидять ті ж самі.

По-перше, не можна ощасливити народ без участі самого народу. Але не треба думати, що всі люди на звільнених територіях інфантильні. Мої поїздки це довели. Завжди суспільство ділиться на 10% активних и 90% пасивних, але завжди вирішують ці 10%. Вони ведуть, тобто є провід і є маса. Цих людей там багато, і вони готові до змін, їх треба організувати, об’єднати, показати орієнтири. І, відповідно, провести там системні кадрові зміни, бо там дійсно і в суддівській системи, і в правоохоронній багато сепаратистів і досі. І тоді і тій масі буде цілком зрозуміло, що зміни почалися.

Як Ви оцінюєте Верховну Раду зараз? Наскільки вона патріотична та взагалі працездатна?

Зрозуміло, що набагато краща, ніж попередня, якби не цей «окупаційний блок»… Ну поки терпимо. Але там є люди, які можуть багато зробити. До речі, я зараз працюю над міжфракційним об’єднанням, можливо, вийдемо на 20 депутатів. Тоді можна буде депутатську групу створити, тоді буде сенс там перебувати. Бо позафракційному депутату бути в якості статиста і просто тиснути на кнопки, немає ніякого сенсу.

Як Ви плануєте роботу в Харкові? Ви ж бачите, що в нас все дуже непросто і чергові вибори мера тому підтвердження…

А ми знову говоримо про активну та пасивну частини суспільства. Це не тільки в Харкові така історія, а й у багатьох регіонах. Навіть на моєму окрузі парадоксальна ситуація була на цих виборах: частина людей, що голосувала за націоналіста Яроша, водночас голосувала за «Опозиційний блок».

У Харкові велика частина «Правого сектору» так само пішла за мною в «Національний рух» — це головна кадрова база. Я вже говорив про АТОшників. Так само і в Харкові, я думаю, ситуація не буде відрізнятися. У нас вже є групи ветеранів АТО, які до нас долучаються. Звичайно, я вважаю, що треба спиратися на харківську інтелігенцію, бо вона у вас доволі потужна й завжди була патріотичною. Але кінцево я зможу сказати про Харків, уже коли приїду до вас і проведу рекогносцировку, побачу що, до чого і як, і тоді ми поговоримо предметніше.

У суспільстві є досить стереотипне сприйняття Дмитра Яроша як радикального лідера. Як переконати людей, що Ярош — це конструктив? Бо багато, хто хоче працювати на зміни, але не готовий до радикальних дій.

Ну, по-перше, з людьми треба спілкуватися. Бо той же ж Донбас підтвердив, що міфи вже частково розвіяні. Люди слухали, задавали питання, я відповідав, і ми знайшли спільну мову, а після виступів ще практично півзали підходили та продовжували спілкування. Так само в Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, бо я планую об’їхати всю Україну.

Чи не вважаєте Ви, що було помилкою не працювати з регіонами раніше, ще коли Ви були керівником «Правого сектору»?

Ні, не вважаю з одної причини: після Майдану я зайнявся війною. І якби ми не сформували добровольчий корпус, це була б втрата для України. Саме ми стали детонатором того, щоб лінія фронту була відсунута від Харківської та Дніпропетровської областей на самому початку, коли ще й армія толком не воювала. Ну а потім у мене були вже об’єктивні причини: я потрапив у лікарню й майже півроку провалявся в ній. Але я не знімаю з себе відповідальність, звичайно ж.

Багато в кого є розчарування саме в політичній партії «Правий сектор» саме тому, що практично не велась структурна регіональна робота.

Так, я розумію це, але практично всі найкращі кадрові ресурси були направлені на фронт, те саме з фінансами. Навіть коли «Правий сектор» ішов на останні вибори, ви ж не бачили ніде наших бігбордів, бо всі гроші витрачалися на фронт.

Як Ви вважаєте: про окуповані території треба забути чи треба намагатися там працювати?

Це така собі палка о двох кінцях. Я, звичайно, завжди виступав і виступаю за блокаду окупованих територій. Але, з іншого боку, ми маємо дуже активно працювати. Треба працювати інформаційно, бо їх канали аж сюди добивають, а наших там немає взагалі. Ніхто їх не глушить, ніхто цим не займається, незважаючи на те, що ми говоримо про це вже два роки. Так само потрібна робота спецслужб та сил спеціальних операцій, одним із завдань яких є робота там, у тилу. А це цілий комплекс заходів, якщо брати світову практику: це агентурна діяльність, бойова діяльність, ліквідація одіозних бандитів, які керують усім цим процесом, але при всьому тому й інформаційна діяльність.

Можете прокоментувати події в Мукачевому та Драгобраті?

По Мукачевому я одразу відкоментував. Там усе зрозуміло, урешті вже є рішення тимчасової слідчої комісії, що це було спровоковано офіцерами СБУ та МВС. А що стосується Драгобрата… На превеликий жаль, у нашій державі немає нормальної системи психологічної реабілітації хлопців, які приходять з війни. Звичайно, що нічого доброго в тому немає, коли стріляють за тисячу кілометрів від фронту. Але багато залежить і від державних чинників, і від правоохоронців.

А як самі справляєтеся без психологічної реабілітації?

Мене онук рятує завжди. Приїжджаю, погрався, поспілкувався — стає легше. Ну і бойове братство в нас дуже хороше. У підрозділах багато позитиву. Немає такого, що всі сидять смурні й очікують, як міна прилетить. У нас усе, як на Січі було, сприймаємо все дуже філософськи та з гумором.

Ми досі маємо наслідки Другої світової війни, коли взагалі ніхто й не говорив ні про яку реабілітацію. Що нам треба зробити, щоб сьогоднішня війна не мала для нашої країни таких тяжких наслідків? І ще мені здається, що далеко не всі бійці почувають себе легітимними на цій війні, бо не так уже й рідко можуть почути від якогось чиновника «я тебе туди не посилав».

Треба починати з самого фронту, вводити нормальні капеланські служби в частинах. За натівських стандартами капелан є заступником командира військового підрозділу з виховної роботи. Друге – повинен бути інститут військових психологів, який би постійно працював починаючи з «передка». Зараз їх дуже мало. Але деякі зрушення в цьому напрямку є: на рівні Міністерства оборони зараз проводяться семінари, постійні іноземні тренінги, приїжджають екстремальні психологи вчити наших. Я думаю, що за деякий час ця система вибудується.

Але дуже важливо, щоб ЗМІ змінили свою позицію, бо занадто багато негативу йде про збройні сили: «аватари», п’янка — і це тотально. Я не проти викривальних речей, такі складні підрозділи дійсно є, але все залежить від командирів. Нормальний командир — нормальний підрозділ.

У якому напрямку, на Ваш погляд, повинна розвиватися наша армія? Вона має бути контрактною?

На мій погляд, повинна працювати ціла система, починаючи з військово-патріотичного виховання в школі, закінчуючи комплектування збройних сил в умовах війни, звичайно ж, на змішаній основі. Я зареєстрував законопроект, подав раніше ще як законопроект про ДУК, але зараз ми його відкликаємо, щоб нормально допрацювати. У ньому армійська структура — це практично калька з Союзу оборони Литви, це схоже на швейцарську модель. Литовці нам говорили, що вони брали приклад з нашого українського козацтва, відповідно, нам можна повернутися до цієї моделі, відновити своєрідне козацтво, зрозуміло, без зайвої шароварщини, що нам «козаки» останні 20 років демонстрували — «будьмо, гей!», вишиванка і п’янка.

Ми зобов’язані це продавити, бо це власне добровольці, які мають проходити постійні військові збори, у яких дома знаходиться зброя та БК, які офіційно видаються державою . У них розписані штатні розклади та завдання, які вони повинні виконувати або в якості територіальних підрозділів, або якщо розгортається конфлікт, тоді залежно від ситуації.

Це крім того стало би фактором національної безпеки й стабільності всередині держави. Та ж сама влада сто разів подумає, чи вартує їм погані речі проти українського народу робити, якщо сам народ має свою народну армію.

Наталя Курдюкова