У рамках проекту «П’ятий Харків» до нас завітав музикант, лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський. Зустріч пройшла традиційно за участі письменника, активіста, благодійника Сергія Жадана.
Про новий український музичний простір
Кількість концертів українських артистів збільшилася. Збільшилась взагалі кількість впізнаваних українських артистів. І збільшилась кількість людей, які ходять на платні концерти українських артистів. Це, як мені здається, дуже важливий показник.
У Києві зараз дуже просто потрапити на день, коли одразу декілька українських артистів дають паралельні концерти, і жоден з цих концертів не є провальним. Якщо раніше музиканти казали: «Ой, там вже хтось проводить концерт. Усе, я в цей день не проводжу». Зараз такого немає. Спокійно кілька артистів роблять свої концерти, і на них приходить своя публіка, що теж показник.
Я, як людина, яка постійно їздить різними містами України, бачу, яка кількість реклами і афіш у різних містах. Помітно, що це більша кількість концертів українських музикантів, ніж кілька років тому.
Нехай російськомовні, але українські виконавці уже перекривають за рівнем популярності, за кількістю концертів, за розміром гонорарів своїх російських колег, принаймні в межах України.
Якийсь час на питання «Яку музику ви слухаєте» я відповідав, що найбільше я слухаю грандж, пост-грандж і нео-панк 90-х років. Останні кілька років я слухаю переважно музику 80-х, причому це різні стилі і напрямки, від зовсім попсової музики до хард-року. Раніше я думав, що до Sex Pistols музики не існувало. А зараз я слухаю все, що було задовго до них. Інколи навіть дозволяю собі слухати класику, джаз. Це тяжко, я себе змушую, але мені ж треба інколи людям казати, що я слухаю джаз.
Про закон для радіостанцій
25-35% – це та квота, залежно від формату радіостанції, прийнятна на даний момент, яку можна посилити на більшості радіостанцій і заповнити ефір потенційно цікавими україномовними піснями.
Я вірю в те, що за рік-два ми можемо поступово цю цифру збільшити, не втрачаючи при цьому якості. Зараз це складно, тому що, як не крути, більшість радіостанцій та засобів масової інформації знаходяться у власності людей, які, м’яко кажучи, не дуже симпатизують Україні. Дехто просто ледачий, і йому хочеться іти простішим шляхом. Це ж треба заморочуватись, шукати музику, налагоджувати нові контакти, шукати компроміси – це все напряжно. Можна ж рухатися за старим маршрутом. Просто зробити вигляд, що ти незадоволений.
Більшість радіостанцій та засобів масової інформації знаходяться у власності людей, які, м’яко кажучи, не дуже симпатизують Україні.
Змінилося законодавство щодо наповнення радіоефіру, але сама радіосітка не змінилася. Візьмем, наприклад¸ моє рідне місто Луцьк. Уже багато років місцева радіостанція здавна крутить значний відсоток україномовної музики, без всякого квотування, просто така в них редакційна політика. І багато років ця радіостанція, яка має одну єдину маленьку хвильку в одному місті змушена цю хвилю постійно ділити з якоюсь радіостанцією всеукраїнською. Завжди було так, що вона мала свою окрему цілодобову частоту і ще претендувала на половину частоти україномовної станції. Що цікаво, ця ситуація досі не змінилася.
У нас багато років на радіоринку працювали радіостанції, які нав’язували нам російськомовний контент, певні музичні смаки і разом із тим певні стереотипи стосовно української музики. І раптом вони мають цю ситуацію самі змінювати. Це приблизно так само як Порошенко має змінювати Україну на краще. Людина, яка багато років провела у співпраці з людьми, проти яких ми виступили наприкінці 2013 року, пришла змінювати країну за новими принципами.
На мою думку, якщо це квотування триватиме достатньо довго і контроль за виконанням цієї квоти буде присутнім протягом цього терміну, радіостанції самі зрозуміють, що всім крутити однакову музику абсолютно невигідно, і вони почнуть боротьбу за те, щоби знаходити нові імена.
Ми все-таки живемо в країні, де фактор телевізора дуже впливовий. Якщо є список виконавців, талановитих, з хорошими піснями, які класно працюють на сцені, які би готові були приїхати в райцентр, навіть в маленьке село, то шансу, що на них прийдуть тільки тому, що вони приїхали, дуже мало, бо такої музики немає на радіо, по телевізору, і цих мармиз ніхто не впізнає.
Про «Євробачення»
Нас запрошували подати пісню на «Євробачення». Для мене одним з аргументів проти стало те, що мене будуть оцінювати, крім безпосередніх глядачів, члени так званого журі. Цей фактор журі мені не подобається в конкурсі. Журі потрібне не для того, щоб оцінити виступ, а щоб висловити свої професійні поради. Так само як я вважаю, що Верховна Рада повинна бути не законодавчим, а дорадчим органом, так і журі на «Євробаченні» має бути просто елементом шоу, людьми, які можуть щось порадити зі сторони: «Тут ви не дотягнули нотку, тут було б непогано щось змінити в аранжуванні…». Оцінку я би віддав суто широкій аудиторії.
Про концерти в Росії
Я не готовий засуджувати всіх, хто туди їздить. Я не знаю їхньої внутрішньої мотивації, не знаю, наскільки складно відмовитися від таких заробітків та прихильників. Там прихильники теж є, справжні. Я не впевнений, що я би зміг. Допускаю, що так, але не може й ні. Інша справа, під яким соусом що подається. Я засуджую антиукраїнські виступи.
Про виступи в АТО
Я брав участь приблизно в 50 концертів у зоні АТО. «Тартак» ні разу не виступав. Кілька разів нас запрошували на різні концерти, але музиканти з різних причин відмовлялися. Комусь було страшно їхати, хтось, може, має якісь упередження з приводу цього. Люди оцінюють ситуацію лише по тому, що вони бачать по телевізору або в Інтернеті. От їм покажуть розстріляну Авдіївку, і вони думають, що там в зоні АТО, в 30- кілометровій зоні до всієї лінії фронту, таке відбувається. Не розуміють того, що туди, де таке відбувається, артистів просто не пускають.
Зараз не їжджу, але шукаю варіанти, як поїхати. Це дуже сильні емоції. Насправді жодні мирні концерти, яка би класна не була музика, в яких би класних місцях концерти не проходили, в емоційному плані з цими концертами не зрівняються. Я постійно раджу своїм колегам-артистам хоча б один такий концерт зіграти, щоби ці емоції відчути. Це щось неймовірне, те, що не можна передати словами.
У цих поїздках я для себе знайшов багато цікавих людей: волонтери, артисти, військовослужбовці. Зараз у мене один із найближчих друзів – це хлопець, з яким я познайомився в АТО. Він демобілізувався, але ми продовжуємо дружити.
Про свій Харків
Коли мене на вулиці люди впізнають і пробують заговорити, вони в розмові зі мною здебільшого починають переходити на українську мову. Тому в моїй уяві Харків дуже проукраїнське місто, навіть переважно україномовне місто. З паном Кернесом я не спілкуюся, не знаю, як там в його світі. На мої концерти тут приходять люди близьких мені поглядів.
Я впевнений, що все не так добре, як мені здається, але впевнений, що поки є такі люди, які створюють моє оточення, комфортний простір у Харкові, поки приїжджаючи в Харків, я відчуваю, що тут є люди, які мене знають, слухають, люблять, я буду вірити в те, що Харків дійсно українське місто, і всі ті розмови про те, що тут сепаратистські настрої, це все просто ворожа пропаганда.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
