День рідної мови: добірка сучасної української поезії

Сергій Жадан

Київська прописка, середня освіта.
Загинув під Попасною на початку жовтня.
Соняшникові поля незібрані з літа.
Над ними розкривається золота безодня.

Стоятимуть тепер цілу зиму.
Чорнітимуть літерами в газеті,
ловлячи тишу, ледь вловиму,
ніби лисицю в очереті.

Птахи над ними завмирають щоразу —
чутливі, як слухові апарати.
Бути соняшником в полях Донбасу —
це знати як жити й за що помирати.

Своїм хребтом, металевим тросом,
поєднувати грунти і води,
тримаючись за осінній чорнозем
з гіркою відданістю природи.

Вітчизно, що вічно втішаєш і просиш,
ниєш в легені стороннім предметом,
лиши мені на майбутнє цю розкіш —
бути соняшником і очеретом.

Лиши мені цю убивчу втіху —
стати на вітряному кордоні —
літерою в недописану книгу,
подихом в холодні долоні.

Павло Вишебаба «Моє покоління»

Історія в книгах довга, наживо — минає стрімко,
моє покоління пише сльозами й вогнем сторінку.
До біса маневрів список, дивіться, які ми вперті,
дивіться, як сміємося прямо в обличчя смерті.

Дивіться на наші танці з руйновищ, постів, окопів,
над головами уламки, з-під ніг вилітає попіл,
контемпорарі в підвалах для тих, хто лихої вдачі.
Моє покоління плаче так, щоб ніхто не бачив.

Якщо би всю сіль з копалин жбурнути в страждання світу,
то більшість у наших ранах розквітла би горицвітом.
Із кожним життям навколо недоля і доля спільні.
Прислухайтесь — у полоні ворожому чутно співи.

За мить як піти в атаку, ми молимось про спасіння,
якщо Бог і є, він носить форму мого покоління.
Чи прийме він нас, хто знає. Святих серед нас немає.
Дивіться, як ми лютуєм, як пристрасно ми кохаєм.

Коли чорна тінь повстала від Маріка до Говерли,
ми билися, як востаннє. І вижили. І померли.
Якщо, як і ми, уголос, ти весело й непохитно
читаєш це українською, значить ми бились гідно.

5 липня 2022, село Новоукраїнка Донецька область

Надія Глушкова

бог любить таких, як ми — щоб мати кого рятувати
бог також вірить у карму
він любить вечірки, які ми проводимо на плацдармах
те, як рука під подушкою стискає уявну биту
бог нас любить
правда
краще б йому нас любити

нас — божевільних і неспокійних, як море за хвилерізом
нас — гучних, як вночі раптово ввімкнений телевізор
на білих пуантах в боксерських стійках — вічно напоготові
у нас багато недоліків
втім — немає браку любові

зібраних разом — його рукою, голосом з-поміж ребер
бог нас любить, бо саме такими колись нас ліпив із себе
смішних дітей у дворах висоток
воїнів і поетів
народжених там, де збігаються звуки заряджених кулеметів

Олег Каданов

всі слова скінчилися
час вигадувати нові
вода поглинає звук
біль поглинає нас
камінці у руці 
дзвенять дрібно
як дитячий сміх 
камінці падають в землю
камінці проростають углиб
до пра-коріння
ну що ж 
прийшов час
нехай пробудиться
сновида-пам'ять 
нехай затанцюють
тіні забутих предків 
ми станемо навколо них 
і заспіваємо
важку гортанну пісню 
щоб всі полеглі 
віднайшли дорогу додому 
щоб всі полеглі 
лишилися з нами 
навік

Вікторія Амеліна «Не поезія»

Я не пишу поезію
Я прозаїк
Просто реальність війни
з'їдає пунктуацію
зв'язність сюжету
зв'язність
з'їдає
Наче у мову
влучив снаряд 

Уламки мови
схожі на поезію
але це не вона 

І це теж не вона
Вона в Харкові
Волонтерить

9 травня 2022

Максим Кривцов 

Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє 
бідненький
мої зміні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.

5 січня 2024 

Артур Дронь «Молитва»

З плаваючими плавай,
з подорожуючими подорожуй,
як говорять у церквах.

З тією, яку зґвалтували,
і яка носить дитину,
дихай, дихай, дихай.
Із тим, який посивів,
збирай рюкзак до школи.

З обмороженими обморожуйся,
із контуженими блюй в окопі.
Із командиром танку,
якого шукають ще з жовтня,
знайдися, складися
з розкиданих частин.
Частичок,
як говорять у церквах.

А ще
з тим, який їсть мівіну на холодній воді;
з тим, який в полоні, і ніколи не розкаже;
з тим, якого встигли зачати,
але не встигли народити.
І з тією,
яка не встигла.

А ще
з тими двома дівчатками
десь у Рівненській області, пам’ятаєш?
Ми тільки їхали колоною на Схід,
а вони дивилися біля дороги
і поклали руки на серця.

І я тоді все зрозумів.

Іван Сенін

Вчитись наново говорити,
вимовляти й складати слова.
Вчити літери, павзи і ритми,
поки жнуться криваві жнива.

Вчити ноти дзвінкі й непомітні
свого власного голосу й ролі.
Вчитися, поки повітря
гаряче й липке від крові.

Вчитись йти до самого краю.
Вчитись всупереч всім прогнозам.
Вчитись, поки ноги вгрузають
у розірване м'ясо чорнозему.

Вчитись далі іти, допоки
кожен крок, як останній і перший.
Вчитись й далі триматися попри
усе, і не дещицю більше.

Вчитись і пам’ятати кожного.
Вчитись жити любов’ю й війною.
Й пам’ятати, що ми переможемо.
Пам’ятати – якою ціною.

Наталка Маринчак

Антону Дербілову

і три дні земля буде плакати
рівно три дні
випускатиме з неба дощ наганятиме хмари
в горлі купно сивітимуть голосні
у повітрі стоятиме пара ніби кубла туману
і три дні тебе називатимуть на ім’я
говоритимуть вголос плакатимуть без сліз
сльози скінчаться на відміну від їх любові
що ятритиме в кожному подиху кожному слові
від множинних займенників
до простого
сім‘я
і відповідність опадів і подій
звідусіль діставатиме проходитиме навскрізь
ми любили тебе
такі беззахисні такі відчайдушно вперті
абрикоси у пам’яті вічно і гірко цвістимуть
білий направду колір жалоби і смерті

12 квітня 2023

Фіалка

Не уявити скільки болю
Було сконцентровано у твоєму тілі
Коли говорила:
Пробач дитино
Що привела тебе у цей світ
Він ніколи не 
Стояв непохитно
А ми не 
Бачили злого
А ми думали от
Є син 
І так добре ще мати доню
Для Рівно
Ваги

Як м'яч це слово
Від піднебіння до столу 
І далі
А я ніколи тебе не бачила такою відвертою...
Пухкенькими ляльками круп
В ладно складений брухт
Матірними одруками по бузкових шторах
У мої очі
Для Рівно
Вади
Любов

Не бачить зла
Не відає зла
Любов одержимість свята 
Причина життя смертельна
Знічев'я умисна
Всі ми діти
Перед обличчям любові
Тож не зводь з мене очей вогких
І я випечу нам оладок 
Солодких просто
Від яблук битих

Для Рівно
Ваги
Для Рівно 
Вади
Всерівно.