Історія родини Віктора Валяєва з Куп'янщини - Накипіло
Події

«Він не здався, і ми зараз не маємо права здатися». Історія родини Віктора Валяєва з Куп'янщини

  • Марія Малевська, Олександр Бринза
  • Олександр Бринза
  • 13 Серпня

Заїжджена фраза «пішов захищати свою сім'ю» в цій історії набула буквального сенсу. Віктор Валяєв звільняв з окупації власну родину, вивіз доньку, а сам згодом загинув.

Він — 36-річний армієць, служив ще з 2015 року. Сам попросився на Куп'янський напрямок, бо знав: там його дівчата. У школі, куди вже завезли тисячі російських підручників, де освітян катують, якщо не погоджуються на співпрацю.

У Куп'янську бахкає. Ми паркуємося біля одного з тутешніх ліцеїв, де майже всі вікна закриті фанерою. Нас зустрічає нова директорка Юлія Валяєва.004

«Будівля зазнала великих руйнувань вибуховими хвилями. З того боку були прямі потрапляння, 163 вікна наразі забиті плівкою та OSB-плитами. На ремонт не маємо зараз ані змоги, ані бюджетних коштів — щодня летить, щоразу нові руйнування. Намагаємося зберегти будівлю, зберегти оптимізм. 

На Куп'янську-Вузловому будівлі школи зовсім немає. Там було пряме влучання якоюсь великою технікою. У цукровий завод також. Є трошки менше пошкоджені споруди, ніж наша школа, це Куп'янський перший ліцей. І вони функціонують, там освітній процес іде дистанційно. Вони навчають дітей, а ми, на жаль, ні».

До вторгнення Юлія Валяєва була вчителькою фізкультури. Колишня директорка цього ліцею нині під слідством. Їй інкримінують співпрацю з росіянами. З десяти директорів шкіл Куп'янська дев'ятеро втекли до рф. Ще одна лишилася, і тепер доводить, що не могла не піти на співпрацю.

«Якщо б на той час мер, керівник відділу освіти не пішли на співпрацю, а створили такі умови, щоб ланки вчителів, технічних працівників не погоджувалися на працю, ніхто б не співпрацював. Не їздили б на курси підвищення кваліфікації до курську, не запроваджували б навчальну програму іншої держави. Було два варіанти: або керівництво закладу виконує цей наказ, або вас забирають до катівні.

У приміщенні поліції був підвал, катівня. Десь пів тисячі людей дотепер вважаються безвісти зниклими. Тебе ніхто не захистить. Або ти виконуєш наказ, або їдеш до катівниці, і не факт, що тебе потім рідні знайдуть. 

Усі хотіли жити. Ми нічого не розуміли, не було зв'язку із зовнішнім світом, з Україною, з територією, яка не окупована, інтернету. Ми їздили до Сватового, до Старобільська в Луганську область, аби за 50 гривень на 15 хвилин вийти на зв'язок із рідними, сказати, що ми живі. Телебачення не показувало, нас тримали в інформаційному вакуумі. “Україна вас кинула, про вас забули, якщо ви не будете з нами співпрацювати, ви не виживете”. Багато людей погодились на співпрацю і пішли на умови, які нам диктували».

Юлія не поїхала до курська на так зване навчання: купила довідку про хворобу. Тепер вона — директорка.

«Заклад не функціонує, штат дуже обмежений, тому виконуємо обов'язки, наскільки можливо і неможливо. Намагаємося». 

Ви сьогодні тут і директорка…

«…і секретарка, і завгосп, і підлогу миємо, і фанеру носимо, і забиваємо, допомагаємо. Нас залишилося всього п'ятеро осіб у штаті».

Фактично її завдання зараз — доглядати будівлю школи, аби сюди колись змогли повернутися діти. Щодня Юлія їздить сюди до Куп'янська з Харкова, а це 120 кілометрів, на роботу. Напередодні нашого приїзду вирішила залишитися на ночівлю в селищі Ківшарівка під Куп'янськом, де родина жила останні роки. Тієї ночі росіяни випустили по селищу керовану авіабомбу. Вона упала просто перед їхніми вікнами.

IMG 2381

«Це був жах. Все лежало шкереберть: штори, тюль, скло, пил. Струснуло, ми аж підстрибнули: гуркіт, і сиплеться скло. Я спочатку не зрозуміла: ну, летить, у нас постійно летить, це не по нам. Потім лежу, якось холодно, хтось вікно відкрив чи що? Встала — ой, а вікна немає, лежить на підлозі».

У їхньому будинку немає цілих вікон, будинок навпроти виглядає ще гірше. Там загинула літня жінка з першого поверху, ще четверо людей дістали поранень.

17-річну доньку Єву з Ківшарівки евакуював батько, Віктор Валяєв, щойно звільнивши селище. 

«Він ніс службу в 92-й механізованій бригаді імені Івана Сірка, що розташована в Чугуєві, хоча сам він із Донецької області. Там були бригади з донецьких, краматорських хлопців, але він пішов саме в чугуївську бригаду. Він наполягав: ходив до керівництва, якось по своїх каналах просився: “Я хочу саме на Куп'янський напрямок, звільняти Куп'янськ від окупантів, там мої дівчата», — розповідає Юлія.

Із Віктором Юлія вчилася разом у Харківській академії фізкультури, вони однолітки. Тільки цьогоріч їй виповнилося 37, а йому назавжди буде 36.  006

«Він казав, що проливає і свою кров, і їхню, щоб визволити своїх рідних дівчаток. Не міг лишити нас тут під загарбниками. У нього два десять зросту, і я висока, а він ще вищий. Коли він нас в обійми згортав, це неймовірне відчуття. Він дійшов, він зміг, він нас звільнив. Запеклі бої точилися за 13 кілометрів, вони крок за кроком, метр за метром їх відвойовували. І коли звільнили, він приїхав і сказав: “Тут буде дуже гаряче, я хочу забрати дитину, вивезти до безпечнішого місця”».

Єва відтоді у Харкові. Дистанційно закінчує навчання і планує вступати до Академії фізкультури, де колись училися батьки:

«Він казав: поки я до тебе дійшов, пів своєї роти погубив на тій стороні».

Ми зустрілися з Євою на Салтівці, де вона живе в орендованій квартирі. Єва показує з телефону відео з татом, що лишилися на згадку.

«Іноді я йому в месенджери пишу, ніби він може відповісти. Стараюся раз на тиждень. Дає надію, що я не зовсім сама, у мене є хтось».

photo 5323789324522735675 y

Її мама Юлія тим часом у Куп'янську обходить поверхи ліцею. На другому бачимо металеві тази, на третьому стоїть ванна, в яку крапає вода: тече дах після влучань.

Поряд один із класів, замість стіни — фанерні листи.

«Як тільки дощ стає сильнішим, воно все тече сходами вниз. Ну, це наші реалії життя зараз. Були прямі втручання, немає повністю лицьової стіни, і дах сильно пошкоджений. Це був клас, в якому діти навчалися. Росіяни розташовувалися у закладах освіти, в адміністративних будівлях. І коли відходили, били по тих точках. Я вважаю, навмисно. Дітей на той момент, слава Богу, не було. Порожня була будівля, але навіщо? Навіщо ці руйнування?».

Далі Юлія веде показати бібліотеку. На білих дверях — напис чорним маркером російською «Извините за замок». Його тут немає. 

003

«”Извините за замок” — це важливий, мабуть, стратегічний об'єкт, бібліотека. Загарбники зламали замок, що вони шукали, ми розуміємо. Були книжки українські — тепер майже порожні стелажі. Тут були російські книжки, але ми всі, що залишилися, згребли докупи й спустили вниз».

На першому поверсі в гардеробі за металевими ґратами на підлозі лежать стоси книжок. Це українські підручники, їх звідси окупанти вивозили камазами. Освітяни повертають те, що вціліло, до шкіл, і сортують. У двох відсіках — російські підручники. Загарбники планували розпочати навчальний рік за російською програмою. Не вийшло.

«Завезли дуже багато. Я зайшла, а стопки стоять десь у мій зріст, і пів спортивної зали заставлено. Їх неймовірна була кількість. Оце все, що залишилось, це дуже-дуже мало, але і цього вистачає. І дивитися на це гидко, не хочеться».

Залишилося приблизно три тисячі примірників. Усі вони тепер — речові докази у кримінальному провадженні.

«“Просвещение, окружающий мир, четвертий клас, часть вторая”. Не хочеться навіть торкатись, гірше, ніж на кладовище прийти. Це що у нас? Методичні рекомендації: “Звуки и буквы, русского алфавита, 1–4 классы”, москва, 2022 рік. Усі книжки нові, надруковані начебто для нас. “Ви ж нас кликали”! Та ніхто вас не кликав, чого сюди приперлися, незрозуміло».

Завтра Юлія Валєева знову приїде на роботу до Куп'янська, бо мріє: колись до цього ліцею таки повернуться діти. Становище на цьому напрямку зараз складне, як і попереджав їх із донькою Віктор. Окупанти гатитимуть сюди ще довго, бо Куп'янськ, казав він, важливий стратегічно. 

«У нього було поранення, контузія, але він не здався. І ми зараз не маємо права здатися». 

Звільнив сім’ю з окупації і загинув: історія родини з Куп’янщини

Як волонтери повертають світло на Харківщину

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

Оперативні та перевірені новини з Харкова