Уроки війни: Освіта — зброя майбутнього - Накипіло
Моя війна. Уроки EdCamp Ukraine

Уроки війни: Освіта — зброя майбутнього

  • EdCamp Ukraine, Галина Ковальчук
  • особистий архів Ольги Гурської
  • 8 липня
  • 475

Учителька Ольга Гурська з Полтави розповідає, чому освіті потрібно більше людяності і як творчість дає ресурс працювати в умовах війни.

Упродовж трьох місяців повномасштабної війни з росією українські вчителі тримають освітній фронт. Вони продовжують працювати у важких умовах війни, накопичуючи унікальний педагогічний досвід, переосмислюючи роль освіти та її ціннісні складники. Завдяки цьому українське вчительство формулює власні уроки війни, якими може ділитися не лише з вітчизняними, але і з закордонними колегами. 

Про свої уроки війни розповідає Ольга Гурська, заступниця директора Приватної початкової школи міста Полтава «ДКУ», що залучена не тільки до навчального процесу, а й до активної допомоги переселенцям та їхнім дітям-школярам. 

Освітянський краудфандинг

Головний виклик для Полтавщини — це допомога внутрішньо переміщеним особам. Наші заклади освіти стали тимчасовою домівкою для багатьох з них. У більшості садочків і шкіл живуть сім’ї переселенців, а їхні діти долучилися до освітнього процесу в цих закладах. Учительки та вчителі, які звикли до сталого колективу, тепер працюють і з новенькими. А ці діти потребують особливої уваги, бо в кожного і кожної своя життєва історія. Частина з них отримала трагічний досвід, що змусило їх покинути рідну домівку. Допомогти таким дітям адаптуватися — це виклик для наших освітян.

У нашій школі приміщення невелике, та ми теж приймаємо переселенців, які приїжджають зі сходу. Одночасно в нас живе близько 30 людей, одні виїжджають, бо знаходять інший прихисток, а на їхнє місце прибувають інші. У них мінімальна кількість речей, тому ми приносимо для них одяг, предмети гігієни, дали й візочок, бо була родина з дуже маленькою дитиною.

Також ми збираємо кошти, щоб викупити карету швидкої допомоги для потреб Збройних сил України на фронті. Її вже знайшли, зробили перший внесок. Ми організували інформаційну кампанію, розповіли в соцмережах про цю ініціативу й залучаємо людей, щоб привезти цю машину, а також ліки з Німеччини. Сподіваюся, автомобіль скоро доправлять, уся сума вже зібрана. 

Частина українців настільки сильна духом, що з перших днів війни змогла подолати стрес, об’єднатися й наближати нашу перемогу. Я відчуваю себе частиною нашої великої нації.

Знайти ресурс

Моїм ресурсом стала моя родина. У перші дні після 24 лютого мене охопив страх, було враження, що настав кінець світу. Ніхто до війни не був готовий. Тиждень я не розмовляла з друзями та знайомими взагалі, навіть телефоном. Не спілкувалася, бо розуміла, що не можу зібрати свої думки до купи. Про це важко говорити навіть зараз. 

Мене із цього стану вивели чоловік і діти. Я зрозуміла, що життя продовжується. У мене є сенс життя, навіщо жити. Я зрозуміла, що мій емоційний стан дуже впливає на родину, тому мені потрібно його вирівнювати, щоб бачити спокійні обличчя моїх дітей.

Фізична активність відновлює. У нас з’явилася традиція — ми з дітьми щоранку проводимо руханки, щоб віднайти ресурс, мати додатковий заряд енергії. Для моїх дітей це також час, коли вони можуть побути разом з мамою, відчуваючи себе в безпеці.

Я практикую тишу. Коли приїжджаю в село, то виходжу на подвір’я. Коли чисте небо, сонячна погода, я піднімаю вгору обличчя, слухаю тишу і створюю уявний купол над всією територією України. Дуже хочу, щоб цю тишу відчули всі українці. Раніше не звертала уваги на неї, а зараз дуже ціную, бо нині тиша — розкіш для всіх нас.

Освітній фронт

Російська агресія завдає великої шкоди українській освіті. За три місяці війни вже зруйновано чи пошкоджено понад 1,5 тис. шкіл, мільйони українських школярів і школярок потребують допомоги в навчанні. Освітній процес змінився — його проводять в укриттях та на окупованих територіях країни. А порівняно безпечні регіони, як-от Полтавщина, приймають переселенців. За даними Полтавської ОВА, в області понад 100 тис. внутрішньо переміщених осіб, з них до 6 тис. живе в закладах освіти.

Щоб допомогти освітянам України продовжувати навчати дітей під час війни, спільнота EdCamp Ukraine запустила краудфандингову кампанію — збір коштів на комп'ютерну техніку та доступ до інтернету тим педагогам, які через війну втратили обладнання для навчання. Також зібрані кошти планують направити на психологічну підтримку педагогам і організацію (не)конференцій з обміну досвідом навчання під час війни. До кампанії можуть долучитися як громадяни з-за кордону на платформі GoFundMe, так і українці — на сторінці EdCamp Ukraine, додаючи коментар «Моя війна. Уроки» до платежу.


Головний урок війни

Суспільство потребує людини нового типу. Війна показала, що у світі катастрофічно бракує любові, гуманності, чуйності, доброти. Як результат — нова реальність, яка настала після 24 лютого. Тому необхідно перебудовувати всю систему виховання дітей, щоб на першому місці були цінності людяності й гуманізму.

Найсильнішою зброєю має бути освіта, бо вона формує свідомість людини. Якщо кардинально змінити певні елементи освіти, наразі недоопрацьовані, то завдяки новій філософії освіти можна поставити на перший план цінність миру та гуманізму. І якби я організовувала нині ЕдКемп для освітян, то обрала б тему «Освіта — головна зброя майбутнього, змінюємо пріоритети й цінності» і зробила б акцент саме на гуманізмі та людяності.

Будь-яка нація має цінувати свою мову, адже рідна мова — це генетичний код нації. Знати й використовувати українську — це обов’язок кожного громадянина України. Сьогодні мовне питання активізувало прихований розкол українського суспільства. А війна стала його наслідком. Зробивши акцент на російськомовній частині населення, росія легко маніпулює свідомістю цих людей та реалізує свої загарбницькі плани. 

Найсильнішою зброєю має бути освіта, бо вона формує свідомість людини.

Як ми навчаємо

Як і в більшості шкіл, у нас навчальний процес організований за допомогою технологій дистанційного навчання. Ми розуміємо, що нині необхідно надавати психологічну підтримку дітям. Тому ми трохи змінили акценти в освітньому процесі й адаптуємо програму під запити дітей, щоб вони відчували підтримку. Я зараз викладаю в першому класі і приділяю багато уваги спілкуванню з дітьми для визначення їхнього емоційного стану. Під час занять ми виконуємо вправи для розвитку дрібної моторики рук (пальчикова гімнастика), практикуємо гімнастику для очей, слухаємо музику й танцюємо. Наш психолог проводить додаткові заняття з дітками. 

Крім того, діти відвідують арттерапевтичні заняття, де мають можливість через малюнок передати свій внутрішній стан. Роботи дітей передаємо військовим, щоб вони відчували нашу підтримку. Завдяки цьому учні усвідомлюють свій внесок у наближення перемоги.

Війна залишила свій відбиток у свідомості дітей. Це проявляється під час обговорення тем, які, на перший погляд, мало дотичні до проблеми війни. Наприклад, під час розмови про найбільші українські міста, як-от Харків, у дітей відразу з’являлася асоціація,  що його бомблять. Готуючи малюнки для українських захисників і захисниць, вони малюють кораблі, що випускають ракети, зображують пожежі та кров. Водночас, коли я запитала дітей, чи відчували вони себе в небезпеці, діти відповіли, що не відчували. Проте малюнки показують інше — війна торкнулася їхньої свідомості. Я радію, коли учні й учениці щасливі, а на їхніх обличчях сяють усмішки.

Я бачу, як війна вплинула і на моїх власних дітей. У них погіршився сон, часто сниться війна — ракети, бомби, вони прокидаються серед ночі та кличуть мене. Спостерігаючи за своїми дітьми, я помітила: що старша дитина, то більший вплив на неї має війна.

Уроки війни для світу

Перед відновленням навчання ми, учительство, проговорили між собою багато речей, щоб знайти ресурс, і вже потім почали освітній процес. Бо якщо я не можу підтримати дітей, то не варто й розпочинати урок. Ми налаштувалися на перемогу й передаємо дітям цей оптимізм. 

Тому наші вчителі та вчительки можуть поділитися тим, як зберегти стійкість в умовах війни, зокрема і в організації освітнього процесу. Вона має декілька етапів — спочатку необхідно знайти стійкість, опору в собі. Лише отримавши внутрішній ресурс, треба йти до дітей і вчити їх віднаходити й утримувати внутрішню опору в умовах воєнної нестабільності. 

Під час війни я відкрила в собі нові таланти — почала писати вірші, казки, матеріали для соцмереж. Стрес має певний позитивний потенціал. Я почала зосереджуватися на тому, чим я можу бути корисною. Усі ми нині волонтеримо, окрім того, я себе знайшла у творчості. Те, що я можу написати, може бути корисним для інших.


Серія інтерв’ю «Моя війна. Уроки» підготовлена за фінансової підтримки Black Sea Trust for Regional Cooperation — a Project of the German Marshall Fund of the United States (Чорноморський трастовий фонд, проєкт Німецького фонду Маршалла).

Позиції громадської організації «ЕдКемп Україна» і Фонду можуть не збігатися з поглядами, висловленими освітянами в інтерв’ю.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

Оперативні та перевірені новини з Харкова

X