«Я за момент!», — поетка Тетяна Власова в Харкові - Накипело
Історії

«Я за момент!», — поетка Тетяна Власова в Харкові

  • Діана Руда
  • Богдан Геньбач
  • 23 Липня
  • 1545

Зібрали цитат про те, як воно: бути живим поетом у наш час, поєднувати роботу піарниці, вірші та музику, кудись бігти та не здавати ціннісних позицій.

«Я є піарницею Одеського міжнародного кінофестивалю та Української Кіноакадемії, також креативною продюсеркою проєкту «Інші вірші». Ми проводимо презентації українських поетів, знайомимо з ними читачів, навчаємо митців доносити власну творчість загалу, тобто робимо українську поезію мейнстримом. Ще я солістка гурту VLASNA, і поетка, яка презентує в Харкові свою першу збірку «Ефект близькості»». 

«Митець повинен страждати, а потім вмерти й прославитись — я не хочу, щоби було так. На жаль, часто саме так і відбувається, але це потрібно змінювати. Нехай краще поетів читають і слухають, коли вони живі. Багато залежить від самих митців і людей, які їх читають. Потрібно промоціювати те, що вмієш, бо все легко втратити. Днями читала пост: «Боже, який був класний музичний гурт, шкода, що розпався», і хотіла запитати: «А ви квитки купували на їхні концерти, платили за прослуховування?». Гурт розпався, бо ви його не підтримували, а зараз плачете. Хочеться, щоби все було вчасно».

«Здається, в моїх віршах — те, що людям зрозуміло. Не надто багато алюзій на конкретні події. Так, є твори про війну, у книжці є розділ «Історії про країну». Якась аудиторія читає про війну, інша — про любов. Можливо, я розширюю аудиторію тим, що пишу про важливе, а не зменшую».

«Поза політикою бути неможливо. Я знаю чітко, чий Крим. В якийсь момент почала дивувати фраза «мистецтво поза політикою». Ти не всидиш на двох стільцях одночасно, це боягузтво — прикриватися мистецтвом. Я за чесність, у мене все однозначно».

«Письменники дуже егоїстичні, вони все роблять заради себе в першу чергу. Я пишу вірш, бо мені хочеться. Це як маленькі пологи: треба швидко-швидко закінчити, написала — і лише тоді заспокоїлась. А коли це має відгук не лише від мами, а й від незнайомих людей, що їм цікаво — то чому б не писати».


«Всі сфери, в яких я працюю, дотичні. Якби я працювала на заводі, виробляла якісь гайки, це було б важко, мабуть. А кіно, музика, вірші — воно все має синергію, перетинається, і це дуже круто. Ми робимо зараз на фестивалі проєкт Book Pitch, де письменники презентуватимуть книги, щоб отримати можливість знімати фільми. Це пласт культури, мені подобається його рухати зсередини. Я займаюсь тим, що мені подобається, і поки цього мені достатньо».

«Родина звикла до моєї роботи в культурі, я в цьому давно, за фахом — журналістка, потім пішла в піар. Щоразу доводилось пояснювати батькам, чим я займаюсь, але вже легше. Вони спочатку не розуміли цінність того, що я роблю, а зараз кожен мій вірш іде репостом на сторінку в мами й тата, тож вони звикли, змирилися». 

«Я не думала випускати збірку, довгий час була поетом соцмереж. Лише коли мені почали писати, що хочеться вірші всі разом почитати та придбати, я зрозуміла, що є запит, що настав мій час, і звернулася до видавництва».

«У Харкові я вперше. Якось приїжджала на концерт Queen, але це було з літака — і назад. Мій день у Харкові почався з того, що я навчила адміністраторку в готелі слову «праска». Вона не знала, що це таке, але це було по-доброму, тож я жартую, що свій мінімум з українізації Харкова виконала. Я завжди з перших хвилин відчуваю: моє місто чи не моє. Тут мені дуже сподобалось, хотілося довше побути».

«Я робила проєкт під час карантину «Слова — щоб дихати», це був поетичний онлайн-марафон. Ми збирали гроші на кисневі концентратори для благодійного фонду. Я запрошувала відомих людей (акторів, музикантів, співаків) і пропонувала почитати вірші. Поки ми читали, люди донатили кошти на рахунки. До нас долучилися Сергій Жадан, Сергій Мартинюк, Юрій Андрухович, Тарас Тополя, Яніна Соколова, Фоззі та ще багато хто. Наприклад, репер Ярмак читав у нас «Марусю Чурай», і це дивилася купа людей. Він ще пояснював якісь літературні речі та робив це артистично. І тоді я зрозуміла, як воно працює: якщо ми хочемо залучати людей до читання та робити поезію мейнстрімом, потрібно використовувати різні ресурси. Нам писали люди, дякували, розповідали про відкриття для себе поезії та готовність її купувати».

«Є багато крутих поетів, які не вміють читати. І доки вони не навчаться, їх не можна показувати людям. Я виступаю за те, щоби все було красиво, щоби поет розумів, як поводитись на публіці та гарно просувати контент. Для мене найбільший комплімент, коли після виступів кажуть: «Я ніколи не читав і не любив вірші, але ви так читали...». Це прекрасно та надихає».

«Нова збірка — це вірші з 2013 року. Я побила їх на п'ять блоків за темами, і вийшло круто. Це історія про любов, історія про місто, історія про тебе та про мене, історія про країну. До наступної збірки я підходитиму більш свідомо та виважено, вона буде інша. Цією збіркою я закрила серйозний етап п’яти років, її необхідно було видати. Бо воно було в повітрі, а я людина така, що мені потрібно ставити крапку».

«Колись написала за вечір сім віршів. Мені треба було їх відправити, а я прокрастинаторка, тож дотягнула до останнього дедлайну. Ходила, пила каву, плакала, сиділа, але допрацювала. А взагалі для мене вірші — емоція, я пишу повільно».

«Якщо порівнювати співи та поезію, важче — співати. У віршах я почуваюся вільніше, відповідаю сама за себе, а пісню робить багато людей, не одна я, на сцені теж не тільки я. Ти відповідаєш за всіх, і тебе прикривають всі. У віршах я знаю всілякі симфонічності, а в піснях трохи ще обмежена». 

«Раніше на фестивалі я їздила з гуртом, а тепер — із книжкою, і це для мене нове. Головне — рухатися, це порада для всіх. Якщо зупинишся, нічого не відбудеться». 

«Це дуже стрьомно: когось прочитати, а потім писати так само. Я постійно когось читаю, але сподіваюся, що пишу інакше». 

«Мені прозу цікавіше читати, а не писати: я нетерпляча, вірш написала й побігла далі. А замахнутися на якусь повість — це треба сісти, а зупинитися я не можу». 

«Я прийшла на Книжковий Арсенал — а мене там знають, моя книжка там продається, я навіть не могла про це мріяти. І я ще трохи це остаточно не усвідомила. Мені страшно, але головне — почати». 

«Мені постійно пишуть в особисті повідомлення. Нещодавно туш подарували для очей, я не знаю чому. Підійшов чоловік і каже, що я гарно читала, і дає мені запаковану туш. Чому? Я завжди відповідаю в соцмережах, мені приємно чути відгуки. Пишуть із пропозиціями спільних проєктів, та мене на все не вистачить, я не Жадан. Хочу трохи економити енергію, хоча й люблю діалог». 

«У мене іноді буває, що я занурююсь у чужі проєкти, в соціальне, громадське життя, і вимушена перемикатися. Постійно потрібен внутрішній ресурс. За пів години до виступу я починаю тупити, а потім — довго відновлююсь. Я люблю спілкуватися з людьми, але потім можу день просто лежати, не відповідаючи навіть на дзвінки. Поки мені вистачає внутрішніх сил, а далі — я знаю, чим їх поповнити». 

«Я менеджерка, і дуже люблю все контролювати. Але якось я зрозуміла, що сама вже не справляюся, і мені потрібна людина, яка закриває частину організаційних питань. Тому в мене є літагент, який допомагає».

«Плани маю великі. Мені подобається збирати людей. От я дивлюсь, як до нас приїжджають російські митці та з легкістю збирають повну залу, і мені хочеться, щоб українські поети теж так могли. Хочеться рухати тенденцію в цьому плані: щоби не лише Полозкова збирала Жовтневий палац у Києві, а і, наприклад, я».

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X