«Вийшов із машини, перехрестився та почав працювати»: історія комунальника - Накипіло
Події

«Вийшов із машини, перехрестився та почав працювати»: історія комунальника

  • Анна М’ясникова
  • Олег Архангородський
  • 1 Вересня
  • 765

Водій сміттєвого самовантажника Олександр Гончаренко мешкає у типовій 16-поверхівці в Харкові. Спальний мікрорайон «Сонячний» на південно-східній околиці міста з 24 лютого масовано обстрілювали росіяни.

У перший день повномасштабного вторгнення Олександр вивіз родину з міста, а сам за тиждень повернувся. Чоловік розповів «Накипіло», яким для нього був початок великої війни, як він працював під обстрілами та що його мотивує залишатися в Харкові. Далі — пряма мова.

Перший день на все життя запам'ятав, навіть мурашки шкірою йдуть від спогадів. Як завжди, прокинувся на роботу о п'ятій ранку, поснідав і почав збиратися. Перед виходом почали бомбити. Я розбудив жінку та дітей, кажу: «Одягайтеся, збирайтеся. Чекатимемо, що далі». Подзвонив на роботу, спитав, як бути. Сказали чекати вдома, а там буде видно.

Я чекав до третьої години дня. Обстріли були все ближчими та гучнішими. Ми з жінкою, двома дітьми та тещею поїхали на машині до родичів у Дергачівський район. Автівок на дорозі майже не було, бо всі з валізами з самого ранку виїжджали, а я все чекав. Думав, пограються та й перестануть.

Дорогою на окружну стояли наші війська. Хлопці казали: «Куди ви їдете? Праворуч не можна: за 500 метрів уже російські танки стоять, бомблять нас». Довелося повернути в інший бік. Отак і виїхали.

Десь за тиждень я повернувся в Харків, подзвонив хлопцям з роботи. Дехто працював від перших днів. Дружина переживала, просила, аби я не виходив. Спочатку було лячно, все ж острах переборов: не можу без роботи сидіти, та й треба чистити місто.

Як комунальники прибирають сміття на околицях Харкова. Фоторепортаж

Я винайняв квартиру в іншому районі міста, бо вдома жити було неможливо. Опалення не було, води теж (її включили лише в липні). Коли вперше приїхав у квартиру, ще було холодно на вулиці: всередині все було померзле, скло у вікнах вибите. На очі нагорталися сльози. Я все повиносив, поприбирав. Вікна довелося плівкою затягувати.

Хлопці активно почали працювати з 9 березня, бо наші автівки спершу не пропускали військові: вантажна установка на машинах виглядає як ракетна, особливо в завантаженому стані. Бійцям самим було цікаво, що то за техніка в нас така.

Здебільшого я прибираю сміття в Немишлянському районі, а взагалі — куди відправлять. Доводилося працювати й на Олексіївці. Запам'яталося, як їздив на третій день після обстрілу одного об'єкту (назву не вказуємо через безпеку — ред.). Там стояли наші хлопці з автоматами та дивилися на мене. Я під'їхав до сміттєвого баку, вийшов із машини, перехрестився та почав працювати, аби військові бачили, що я свій.

Ще закарбувався в пам'яті випадок в одній із колоній. У них накопичилося сміття (бо їхні машини не працювали), і наше підприємство їм допомагало. Коли заїхав на територію колонії, почався обстріл. Не знаю, наскільки близько, бо за шестиметровим парканом не видно, але ляпало дуже сильно. Я, двоє наглядачів та троє ув'язнених, які тоді були на вулиці, — усі лежали поруч під парканом, очікували закінчення обстрілу. Тоді було найстрашніше за весь час.

«Ви мені ще живі та здорові потрібні»

Як літаки почали кидати снаряди на село Драчівщину, де тоді була родина, умовляв їх переїхати кудись подалі. Казав: «Ви мені ще живі та здорові потрібні, давайте хоч трохи далі переміститеся Україною». Хотів родину відправити за кордон. Діти сказали, що без мене не поїдуть. Вони зараз на Черкащині, їх прихистили родичі.

Звісно, діти стали наляканими. Сину 13 років, дочці — сім. Нещодавно навідував їх, коли був у відпустці. Почався грім — вони злякалися. Дочка вдягнулася та питає: «Тату, що нам робити: ховатися, спати одягненими?». Я її заспокоював.

«Це моє місто»

Складно відповісти, чому вирішив повернутися в Харків після того, як виїхав із родиною. Я люблю це місто, живу в ньому вже 15 років (сам взагалі — із Дергачівського району), тут народилися мої діти. Це моє місто, не можу без нього.

Життя на Північній Салтівці: фоторепортаж

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

    ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

    У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

    X