Організація «Україна СОС» утворилася після повномасштабного нападу росії, аби допомагати людям рятуватися від війни. Волонтери займаються різними справами: від консультацій, як вибратися з небезпечних територій, до передачі гуманітарної допомоги та комплектації військових аптечок. «Накипіло» розповідає історії волонтерів команди.
«Рідні знають, що я міцний горішок, і все одно зроблю, що хочу»: історія Баффі
Баффі Сейджерс служила автомеханіком у Повітряних силах США. Після звільнення з армії жінка 17 років працювала медсестрою. Коли 24 лютого по телевізору показали новини з України, Баффі вирішила покинути «тихе спокійне життя» разом із сім‘єю в Техасі та вирушила в нашу країну. Зараз вона відповідає за сортування та розподілення медичних препаратів за потребами.
«Я найкраще працюю в стресових умовах. Мені часто кажуть, що забагато. Але знаєте, я чую це все життя, бо працюю з 12 років, і, ймовірно, буду на роботі, коли помру», — сміється Баффі.
Повну історію волонтерки можна почитати за посиланням.
«Життя одним днем — у макаронах, тушонці та нескінченній допомозі тим, хто її потребує»: історія Вадима
Вадим Співак — власник «Видавничого дому “Весна”» та туристичного центру «Фазенда “Виноград”» біля Ізюму. Разом із нареченою він виїхав на Захід України. Як досвідчений менеджер, чоловік допоміг налагодити структуру організації «Україна СОС». Зараз він працює з партнерами організації.
«Спершу ми працювали по 12–14 годин на день, встигали лише поїсти та поспати, щоби прийти у притому. За два тижні темп трохи знизився, і ми почали більш глибоко вибудовувати систему», — пригадує Вадим.
Наразі «Фазенда» Вадима окупована, а в його будинку був штаб окупантів.
Розповідь чоловіка, яким чином формувалася «Україна СОС» та як працюють волонтери.
«Усе життя вмістилося в одну машину»: історія Володимира
Володимир Коробка, як і багато українців, 24 лютого з дружиною та двома дітками поспіхом залишав домівку та їхав на Захід. Згодом він долучився до «Україна СОС» та організовував евакуацію мешканців рідних Дергачів на Харківщині. Зараз чоловік займається гуманітарною допомогою для жителів регіону.
«Були такі моменти, що зі Львова їхали, наприклад, два автобуси по 55 місць, а поверталися ними понад 150 людей. Вони сиділи та лежали в проходах, їхали зі своїми домашніми тваринами», — пригадує волонтер.
Наразі житло Володимира в Дергачах непридатне для проживання.
Розповідь чоловіка про евакуацію, волонтерство та обстріли Дергачів.
«Найболючіше було відповідати дітям з Маріуполя, чому вони у Львові»: історія Богдани
Львівʼянка Богдана Солтисюк стала волонтеркою від початку повномасштабного нападу: плела маскувальні сітки, допомагала в гуртожитку з дітьми з Маріуполя. У квітні вона доєдналася до волонтерської організації «Україна СОС»: спочатку працювала у кол-центрі, а зараз перейшла до PR-відділу.
«Я пам'ятаю, як перший тиждень передавала свої дзвінки іншим операторам: я не хотіла брати відповідальність за життя людей. Коли просять привезти гуманітарку — це одне. А в березні-квітні ще були дзвінки щодо термінової евакуації. І мені було страшно пояснювати людям, як вибиратися з-під обстрілів», — пригадує Богдана.
Розповідь волонтерки про роботу в кол-центрі, про внутрішні переживання та болючі історії людей.
«Не можна було, аби дружина народжувала під обстрілами»: історія Віталія
Віталій Льовін родом із Чугуєва на Харківщині. Через війну вони з сином та вагітною дружиною переїхали до Львова. Там подружжя стало волонтерами «Україна СОС». Наразі Віталій — комірник в організації. Каже, іноді доводиться наче грати в «Тетріс», аби розмістити на складі всі коробки з гуманітаркою.
«Волонтерську діяльність, я думаю, продовжуватиму й після того, як закінчиться війна: треба буде відбудовувати мій рідний Чугуїв та інші міста», — розмірковує Віталій.
Розповідь волонтера про перші години повномасштабної війни, поїздку під обстрілами за родичами в метро та про теперішню діяльність.
Від приготування їжі до забивання вікон: пекельне волонтерство в Харкові
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
