Повернути віру в себе: як харків’яни стають справжніми друзями для дітей-сиріт - Накипело
Події

Повернути віру в себе: як харків’яни стають справжніми друзями для дітей-сиріт

Допомагати вихованцям дитбудинків та інтернатів можна по-різному. Дехто привозить їм різноманітні подарунки та солодощі, інші — діляться власним часом, знаннями та натхненням. Про допомогу дітям-сиротам та дружбу з ними розповіла голова правління Благодійного фонду «Трохи вогню» Вікторія Нестеренко.

Благодійний фонд «Трохи вогню» виріс зі студентської ініціативи в 2011―2012 роках. Тоді група харківських студентів обрала дитбудинок для регулярних відвідин. Вони знали, що до дітей час від часу навідуються різні благодійники, проте це були разові візити, які аж ніяк не задовольняли потребу в увазі та спілкуванні. Малечі було важливо мати надійних, стабільних друзів, і ці студенти вирішили ними стати. 

Через певний час волонтери подружилися з вихованцями інтернату. Дітлахи стали довіряти старшим друзям, ділитися мріями та бажаннями. У процесі спілкування виявилося, що у них є значні проблеми з самооцінкою: діти не вірили, що вони чогось у житті досягнуть, що їх можна любити. І з тим було потрібно щось робити.

«В інтернатній системі мені зустрілися гарні люди: викладачі, вихователі, які люблять свою справу, горять проблемами дітей, які завжди йдуть назустріч волонтерам, згадує Вікторія. Ми були студентами, коли починали, тож вихователі пояснювали, як налагоджувати контакт із дітьми. Та з іншого боку, навіть найпрекрасніший викладач, вихователь, волонтер ніколи не стане батьком чи матір’ю. А кожній дитині потрібен свій власний дорослий. Інтернатна система такого дорослого дати, на жаль, не може. Понад те: вона виховує в малечі думку, що неможливо побудувати стабільні зв’язки, бо дорослі приходять і зникають: хтось влаштувався на роботу, хтось звільнився. І в цьому величезна проблема».

Волонтери фонду мають за мету навчати та мотивувати дітей, допомагати їм втілювати мрії. Вони регулярно навідуються до дитбудинку, організовують безкоштовні уроки музики та альтернативні освітні курси. Започатковано Центр творчості та науки, що дає можливість як сиротам, так і дітям з малозабезпечених родин безкоштовно відвідувати гуртки та готуватися до ЗНО.

Волонтерка зауважила: наразі інтернати добре забезпечені матеріально. Винятком є хіба що віддалені заклади області, куди ніхто не доїжджає. До дитбудинків та інтернатів регулярно навідуються благодійники з подарунками, гостинцями та дорогими ґаджетами. Але це не вирішує проблеми сиріт, а часто й додає нових.

«Діти звикають, що матеріальне — найголовніше, зазначає Вікторія. А стосунки, тісні зв’язки будувати не вміють. І коли вони виходять у доросле життя, вважають: „Я ж дитина-сирота, бідна-нещасна, мені всі мають допомагати“. А в дорослому житті це не працює. Коли тобі 2025 років, на тебе ніхто не буде дивитися як на маленьку дитинку та везти цукерочки. Крім того, в інтернатах залишилася недобра ситуація: коли приїжджають волонтери з подарунками, їх забирають старші діти, а молодші залишаються без іграшок. Був навіть випадок в інтернатному закладі Харківської області, колеги розповідали: привезли в подарунок красиві правозахисні книги «Маю право». А дорослі діти повіднімали їх у малечі, пішли ввечері в сусіднє село та обміняли на алкоголь та цигарки».

Навіть якщо інтернати оснащені всім необхідним, щодо особистого розвитку дітей вони провалюють роботу повністю. Якщо дитина не встигає в навчанні, з нею ніхто не буде займатися індивідуально. Чогось не зрозумів ― твої проблеми.

«Якось вчителька вліпила дитині-сироті двійку, бо вона не принесла домашнє завдання, ― розповідає Вікторія. ― Треба було в зошит вклеїти портрети батьків і написати якусь історію про них. Я питаю: „А вчителька знала, що в тебе немає матері? “. А дитина каже: „Так, вона знає, що ми з інтернату. У неї все в журналі відмічено“. Тим не менш, вона поставила двійку. Внаслідок такого ставлення людина в 18―20 років не вміє нормально читати, нормально орієнтуватися. А зараз такий світ, що треба постійно обробляти нову інформацію. Дитина приходить на якусь роботу та розуміє, що не справляється, а як та де вчитися ― не знає».

Вистачає й інших чинників, які заважають дітям адаптуватися до реалій дорослого життя. Наприклад, вихованці інтернатів не навчені планувати час. Вони звикли, що їхній розпорядок дня повністю регулюють дорослі. Визначено, коли саме вони повинні харчуватися, відпочивати чи навчатися, і бажання самих дітей до уваги ніхто не бере. Відтак вони живуть сьогоденням і не мають навичок планування майбутнього. 

Також вихідці з інтернатів не вміють розпоряджатися грошима: у них не було можливості цьому навчитися. Коли такі діти отримують батьківські пенсії, то не відкладають гроші на майбутнє, а витрачають на дорогі гаджети, кафе, розваги та недоступні до того забаганки. А потім залишаються з пустими гаманцями. Гірша ситуація, коли діти беруть «швидкі» кредити та не мають можливість їх сплатити. А це вже об’ява в розшук і судимість, що значно обмежує шанси знайти нормальну роботу.

«Є психологічні проблеми, ― нарікає Вікторія. ― Діти-сироти часто не вміють розпізнавати власні емоції. Це наслідок інтернатної системи, травми дитинства, коли звикаєш, що краще емоції ховати, щоби ніхто нічого не знав про тебе. Якщо зі звичайною дитиною трапляється неприємна ситуація на роботі або в навчанні, то вона йде додому, до батьків, до близької людини. Впорається з цим і знов піде на навчання чи роботу. А тут дитина, уперше зустрівшись із труднощами, каже: „Все“. Вона виключається та більше нікуди не йде. Діти не вміють будувати довготривалі стосунки з дорослими: якщо відчувають, що дорослі занадто ними опікуються або впливають на їхнє життя, втікають. Вони так комфортніше почуваються».

А от у чому немає дефіциту, так це в благодійниках, які завалюють малечу солодощами та подарунками. У подібних візитів є «темна» сторона: дітям за один раз дарують надто багато солодкого. Вони знають, що смаколики запросто можуть забрати старші, тож починають їх їсти як не в себе. Буває, що після свят цілі групи дітей опиняються в лікарнях. А в дорослому віці в багатьох спостерігаються проблеми зі шлунком.

«Я багато історій чула від дітей, для яких Новий рік вже не очікуване свято. ― зауважує Вікторія, ― тому що це постійні концерти. Приїжджають волонтери, дарують подарунки, їм потрібно із вдячності показати концерт. І таких концертів — по п’ять, по шість. Інколи буває, що в дітей триває підготовка до ЗНО, або якісь ще важливі заняття. І тут адміністрація тупо відриває дітей від навчання, відволікає від власних справ. А чому? Бо приїхали волонтери зі спектаклем. А там той спектакль… Ну вибачте, якийсь безглуздий, проте дітей змушують його дивитися. От волонтери до вас приїхали заподіяти добро, як то кажуть».

Звісно, подарунки не вирішать дитячих пробощем. Проте якщо є бажання допомогти матеріально, найкраще — адресні дарунки. Бо є різниця, коли тебе один раз завалюють цукерками, а потім приїжджають ще 20 осіб з такими ж. Інша справа, коли хтось приїжджає саме до тебе та дарує річ, яку тобі давно хотілося отримати.

«У нас під Новий рік якось була кумедна ситуація, — сміється Вікторія. — Я на той момент вже випустилась і працювала в університеті. Зі студентами ми привезли піцу, відсвяткувати. А діти дивляться на нашу піцу, але якось ліниво: “М-м, піца. Ми їли недавно. Слухайте, а ви мандарини хочете?“. І виносять величезний ящик мандаринів. Які вже наскільки стиглі, що от-от будуть гнити. А малі розповідають, що їм привезли ящик з мандаринами і ящик з цукерками, тож вони вже просто не можуть їсти, набридло. Навіть жадібність не спрацювала. А тут наші голодні студенти з гуртожитку. Діти побачили, що нашим студентам по кайфу, коли їх годують, і почали пригощати усім, що їм привезли благодійники. Це була смішна ситуація, але показова: привозять багато того, що зрештою просто згниє та пропаде. І дітям від того не буде користі».

Якщо немає фінансових можливостей, але є сили та час приділити увагу дітям, можна спробувати себе в наставництві. Згідно з нашою програмою, дитині потрібно приділяти дві години щотижня протягом року. Звісно, наставник не замінить батьків. Але відчуття, що в дитини є її особистий дорослий, який може подумати про неї та стати на захист її інтересів, — дає потужний старт, навіть якщо стосунки не триватимуть довго.

«Буває, телефонують діти, які вже дорослі, — із теплом говорить Вікторія. — Ми вже з ними по-дружньому спілкуємося. І кажуть: „Слухай, я пам’ятаю, як ніхто не вірив, що я поступлю в університет. А ти мені казала, що я це обов’язково зроблю, і готувала мене, і наполягала, і тягала на заняття. І зрештою я це зробив“. Ось це дійсно важливо. Так закладаються підвалини відчуття, що стосунки з дорослими можуть бути адекватними та задовольнити їхні моральні потреби».

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X