Почути один одного: як громади вирішують конфлікти завдяки фасилітації - Накипело
Події

Почути один одного: як громади вирішують конфлікти завдяки фасилітації

Конфлікти — звична частина нашого життя, хоча і неприємна. Вони трапляються не лише між окремими людьми, а й цілими групами. Такі конфлікти вирішити складніше, особливо коли сторони налаштовані вороже та агресивно.

Загостренню ситуації може зарадити нейтральна та неупереджена людина — фасилітатор. Такий експерт допомагає провести перемовини та прийти до спільного рішення, яке влаштує всіх. Він сам нічого не вирішує, його завдання — створити умови, щоби люди змогли домовитися.

«Фасилітатор — це ніби маг, який дає можливість людям у першу чергу зрозуміти самих себе, і на основі цього — один одного. Мені згадуються слова Махатми Ґанді: щоби змінювати світ, потрібно самому бути цією зміною. Якщо ти не ретранслюєш діалоговий підхід, ненасильницьку комунікацію, то не зможеш допомогти, а лише погіршиш ситуацію», ― розповів фасилітатор діалогів, національний індивідуальний консультант із медіації та вирішення конфліктів Олександр Мітьков.

Олександр долучився до фасилітації діалогів у 2014 році. Перший досвід отримав у процесі децентралізації, коли вів перемовини між представниками сільських громад. Люди побоювалися втратити вплив внаслідок об’єднання. Усі розбіжності та побоювання вдалося подолати у процесі перемовин, і наступного року новоутворена ОТГ стала однією з найуспішніших в економічному плані.

У 2017 році Мітьков працював над міжконфесійним конфліктом у селах Тернопільської області. Там частина парафіян перейшла в УПЦ з УПЦ КП. Це був ціннісний конфлікт, він вважається одним з найскладніших. Та навіть у напружених ситуаціях фасилітатор вміє організовувати діалоговий процес, допомагає людям усвідомити потреби, емоційний стан, знайти інтереси, які можуть об’єднати.

Фасилітатор — людина нейтральна. Це, з одного боку, геніально просто, а з іншого — геніально складно, підкреслив Мітьков. Велике значення має щирість: він має вірити в цінності, які транслює. Бо якщо фасилітатор надягає маску, люди це відчувають, і довіри не буде. А вона має вирішальне значення.

«У медіації в Україні наразі образ тваринки, яку ніхто не бачить, але вона є. На жаль, у нас не заведено говорити про конфлікти. Вони асоціюються зі сплеском емоцій, роздратуванням, гнівом, агресією. Через це є острах, що конфлікт оголить те, що всі приховують, тож ставлення до медіації упереджене», ― розповіла медіаторка та діалогерка Олена Копіна.

Насправді медіація — надзвичайно тонка робота. Медіатори здатні перевести «мову війни» на мову конструктиву. Експерти дають людям зрозуміти, що між ними не війна, а розбіжності. Але для глибокої розмови потрібно багато часу. До того ж діє принцип добровільності: конфлікт можна врегулювати лише при взаємній згоді. Тому коли якась сторона не йде на контакт — навіть найкращий медіатор нічим не зарадить.

Олена Копіна згадала кейс реінтеграції військових. Люди повертаються з війни, отримують від держави якусь пільгу, і все: пристосовуйтесь як хочете. У Чугуєві демобілізовані воїни вперше в житті мали справу з соціальними службами, і виникали конфлікти. Люди, які повернулися з фронту, мають загострене почуття справедливості, і коли отримують відмову на обґрунтоване прохання — це викликає щире обурення.

«Між соціальними службами та екскомбатантами не було прямої людської розмови, діяв образ ворога. Саме так народжуються стереотипи та упередження. Наприклад, шаблонні уявлення, що в соцслужбі працюють байдужі тітки, які ховаються за віконечком. Або що люди, які повернулися з фронту, емоційно нестабільні. Це також сприяло непорозумінню», ― пояснює Копіна.

Під час перемовин часто бувають взаємні образи, перехід на особистості, агресивні висловлювання. Задача фасилітатора — знизити накал емоцій, допомогти людям відшукати щось спільне та не концентруватися на розбіжностях.

«Моє завдання — бути рівновіддаленою, не ставати ні на чию сторону. Я приймаю все, що мені кажуть, емоційно витримую напруження між людьми та не надаю пріоритет нікому. На моїй нейтральності базується довіра. Особливо важко зберігати нейтральність, коли є гарячі теми реінтеграції, військового конфлікту, відшкодування збитків», ― розповіла пані Олена.

Міжнародний досвід

До медіації звертаються, коли суспільству необхідно відновитися після збройних конфліктів. Експертка в галузі побудови миру та безпеки Ольга Корабльова навела приклад Північної Ірландії. Там у 90-х гостро стояло питання мирного співіснування ворогуючих груп — ірландців-католиків, які бажали об’єднання з незалежною Ірландією, та юніоністів, які прагнули залишитися у Сполученому Королівстві. Ворожнеча мала давню історію: протистояння тривало з 60-х років аж до 1998 року, коли була підписана Белфастська угода. За 30 років загинуло понад 3 500 людей, 1 854 з них — цивільні.

Медіатори працювали на політичному та низовому рівні. Результатом першого стала мирова угода між юніоністами та католиками про припинення насильства. Після цього відбулася низова медіація на рівні громад. Ворогуючі сторони подивилися одна одній в очі та обговорили ситуацію. З'явилася надія на створення атмосфери співіснування. Або, як визначають цю модель примирення в Північній Ірландії, співжиття.

«Медіацію не можна розглядати відокремлено від мирних угод і постконфліктного відновлення країни. Це інструмент, який допомагає відновитися. Коли ми говоримо про третій рівень медіації (розповіді сторін на рівні громади), складно зробити висновки щодо його ефективності. Але це впливає на людей, які отримують можливість рефлексувати, сказати правду, осмислити та прожити травму», ― каже Корабльова.

Разом із тим діалогові процеси не змогли виправити структурні нерівності, відсутність репрезентації католиків та ірландських націоналістів у владі. Вони не компенсували населенню всі наслідки насилля. Відголоски вуличних протистоянь все ще можна побачити у Белфасті. Католики та протестанти живуть окремо. Католики не заходять в протестантські райони, а протестанти — в католицькі.

«Мене дуже вразило, наскільки місто розділене. Громади ізольовані, хоча фактично проживають у невеличкому місті. Напруга залишається, тож якщо будуть передумови до конфлікту, протистояння може відновитися. Це показують активні сутички у лютому після того, як Британія вийшла з ЄС. Це стало приводом для відновлення насильства на вулицях Белфаста», ― зазначає Ольга Корабльова.

Аналогічні процеси на низовому рівні пройшли в Руанді після укладення мирної угоди. Там у 1994 році тимчасовий уряд хуту вчинив акт геноциду проти тутсі. Насильства тривали 100 днів, за цей час було вбито 800 тисяч людей.

У 2001 році був прийнятий закон, що передбачав колективні суди Гачача на всіх адміністративних рівнях. Це традиційна для країни форма народного правосуддя. Право висловитися має і правопорушник, і постраждалий. Під час судів Гачача громада вислуховує свідчення, а потім кожен може сказати, як слід вчинити зі злочинцем. Результатом стає не лише засудження правопорушника, а й можливість мирного та цілісного співіснування в громаді.

«Миротворці та місцеві запропонували використати цей інструмент для відновлення зв’язків, примирення на локальному рівні. Після укладення мирової угоди кілька років у країні відбувалися ці процеси. Суди були одним з елементів відновлення, включно з розподілом влади між двома етносами, квотуванням у державних інституціях. Діалогові процеси були корисні для збереження стійкого миру в Руанді. Але мир неможливий без структурних змін, державотворення, адекватного дизайну державних інституцій та економічної відбудови», ― підкреслює Ольга Корабльова.

Такі ж процеси відбулися в Південній Африці після повалення режиму апартеїду. Там діяли Комісії правди та примирення, де постраждалі розповідали про вчинену їм шкоду та висловлювали травматичні переживання. Розкриття історичної правди жертвами — важливий елемент примирення. Але постраждалі хотіли не лише правди, а й правосуддя. Представники режиму не понесли належного покарання.

«Медіаційні процедури та інші інструменти примирення не працюють, якщо вони не підкріплені покаранням злочинців. Фасилітація на рівні громад не є чарівною паличкою, універсальним засобом вирішення конфліктів. Вона допомагає порозумітися та відновити соціальні зв’язки на рівні людей. Але якщо це не підкріплено на рівні держави, то може завдати більше шкоди, ніж користі людям, які очікують на справедливість, правосуддя та відновлення прав», ― упевнена Ольга Корабльова.

Карта пунктів масової вакцинації в Харківській області

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

    ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

    У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

    X