Уроки війни: Утіха від навчання - Накипіло
Події

Уроки війни: Утіха від навчання

  • EdCamp Ukraine, Галина Ковальчук
  • Особистий архів Олени Трибко
  • 18 Серпня
  • 1371

Війна показала, що звичайні українці можуть і вміють робити надзвичайні речі. У цьому впевнена Олена Трибко, учителька математики та інформатики з Опорного ліцею № 1 імені Євгена Березняка у м. Помічна Кіровоградської області. Від початку війни пані Олена підтримує і себе, і дітей, яким важко зберігати мотивацію до навчання в такий важкий час. Також Олена Трибко, як і її колеги та колежанки, активно діє в місцевій громаді, де на перемогу працюють усі — від бабусь і дідусів до матусь із немовлятами. 

За дзеркалом

Від початку війни я почувалася, наче в книзі «Аліса в Задзеркаллі». Я спостерігала за подіями віддалено, ніби вони відбувалися окремо від мене. Як у задзеркаллі, я не розуміла, що залежить конкретно від мене, що я можу зробити. 

Але треба вірити завжди, бо якщо немає віри, то і надії не буде. Слава богу, віра постійно підкріплюється нашими неймовірними Збройними силами, що завжди будуть на нашій стороні. Тому це задзеркалля стало для мене символічним, а не реальним.

Не розкисати

Війна застала мене хворою. Я намагалася себе заспокоїти, казала, що це не ковід, що я вакцинована. 24 лютого подзвонила донька і сказала, що їх обстрілюють. І я забула, що мені треба здавати тест на COVID-19. Перший тиждень війни я відчувала велику слабкість, і це мене дуже злило. Я розуміла, що не можу виходити з дому і наражати людей на небезпеку, бо не була впевнена в тому, який у мене вірус. 

Але я не звикла пасивно спостерігати за подіями. Коли ведеш активний спосіб життя, стає легше. Я знайшла собі роботу: брала старі речі, різала їх, передавала друзям, що плели маскувальні сітки. Я навіть пила кип’ячене молоко, яке ненавиджу, щоб вилікуватися і допомагати разом з усіма. Ця внутрішня установка — не дозволяти собі розкисати — змусила мене швидко одужати. Уже за кілька днів я була на роботі. 

Догукатися до дитини

Я зібралася, змогла бути в строю. Я себе заспокоювала, налаштовувала кожного дня, застосовуючи певні методики. Удячна психологині Світлані Ройз, чиї дописи справді допомагають зібрати себе докупи.

Коли починалися повітряні тривоги, усі були розгублені — чати з учнівством і колегами не замовкали. Одна дівчинка-підліток, що була із сестричкою в підвалі, надсилала голосові повідомлення, і чулося, що вона дуже налякана, у неї істерика. Зателефонувала їй. Спочатку вона мене просто не чула — плакала, кричала в слухавку. Я намагалася догукатися до неї, повернути її увагу до молодшої сестрички. Говорячи, я вже вдягалася, щоб іти до цих дітей. Бо вони самі вдома, на вулиці ніч, а батьки на робочій зміні. 

Умовила її, і ми разом почали робити вправи на дихання, потім уже розмовляли і сміялися до сигналу відбою тривоги. Ми розмовляли дві години. Я зрозуміла, що з дітьми треба говорити і знайти слова, які можуть привести їх до тями. Я зробила це відкриття, і, мабуть, зараз пишаюся цим. Нині кажу батькам: говоріть з дітьми більше, ніж робили до цього. Говоріть про все, щоб вони відчували, що ви поруч. Найстрашніше, коли дитина замикається в собі, перестає розмовляти. Коли в неї істерика, ще можна достукатись, але розірвати мовчанку значно важче.

Нині кажу батькам: говоріть з дітьми, більше, ніж робили до цього. Говоріть про все, щоб вони відчували, що ви поруч. Найстрашніше, коли дитина замикається в собі.

Головний урок

Ми, українці, часто сваримося, висловлюємо різні думки, які можуть бути полярно протилежними. Іноді ми не можемо знайти спільний знаменник, щоб домовитися чи піти на компроміс. Війна стала для нас гарним уроком, бо українці показали, що ми — нація. Десь прочитала вислів про те, що ми любимо сваритися між собою, а ще більше любимо разом когось бити. Друзі пізнаються в біді. 

Друга моєї доньки мобілізували в ЗСУ, і треба було знайти екіпірування та форму. Ми зібрали все за три дні. Причому нам допомагали люди, яких я не знала, з якими до того мало спілкувалася.

Щоденний розклад

День учительки нині проходить так: зранку ти прокидаєшся і дистанційно проводиш уроки. Потім біжиш у гуманітарний центр на базі школи, роздаєш допомогу, наприклад, продуктові пакунки для людей, які змушені були покинути власні домівки. Потім плетеш маскувальні сітки, розвантажуєш вантажі, бо в чоловіків своя справа. Приходиш додому о 6–7 вечора і готуєшся до уроків наступного дня. Ми вже забули, котрий сьогодні день війни, який день тижня.

Наша громада стала більш самоорганізованою, активною. Коли, наприклад, оголошується збір, щоб плести сітки, людей у школу приходить стільки, що кімнати забиті вщент. Робота йде швидко. Усі працюють на повній довірі, кожен і кожна розуміють, що від них багато залежить. Це не оті «суботники», де всі думають, як так зробити, щоб нічого не робити. Зараз усе не так — людей ніхто не примушує працювати, вони самі цього бажають. Усі люди роблять неймовірну роботу, і я пишаюся тим, що живу поруч, маю змогу з ними спілкуватися, що я живу в неймовірній країні, яку ми всі любимо.

Потужна взаємодія

У нас містечко невелике, і коли почався волонтерський рух, допомагала велика кількість людей. Приходили старенькі бабусі, привозили на тачечках свою консервацію, витягували з кишені гроші. Розумієш, що вона віддає половину своєї пенсії, їй говорять, що не можемо це взяти. А вона: «Дитино, візьми, я хочу допомогти хлопчикам». Ще є дідусь, який плете основи під маскувальні сітки з волосіні. Якось прийшла мама з трьома маленькими дітками і допомагала плести маскувальну сітку, поки дитина спить у колясці. Люди, які змушені були покинути власні домівки, раніше були транзитом у нашому місті, тепер є ті, хто залишаються жити. Вони кажуть, що не можуть сидіти вдома, теж приходять допомагати, готові робити все. Я хочу, щоб російські пропагандисти це побачили. Ви проти кого воюєте? Проти бабусі? Проти мами з трьома дітьми? 

До війни ми планували провести (не)конференцію EdCamp з теми «Синергія партнерства: звичайні люди, які роблять надзвичайні речі». Ми хочемо говорити про це і зараз, бо війна показала, що таке партнерство, взаємодія людей різних сфер, поколінь, професій дуже потужні. І діти вчаться на таких прикладах, де є дружба і співпраця.

Я хочу, щоб російські пропагандисти це побачили. Ви проти кого воюєте? Проти бабусі? Проти мами з трьома дітьми? 

Праця, сповнена кольору

Мій ресурс — помаранчевий блокнотик, де я записую свої ідеї, думки, веду щоденник. Це ідеї, пов’язані з моїм життям, проєктами. Коли директорка школи бачить мій помаранчевий блокнотик, каже, що спалить його. Бо я і сама горю ідеями, й іншим спокою не даю. Через комплекс відмінниці гризу себе, як зробити краще. Кожного разу з однієї теми роблю різні заняття, наповнені іншими кольорами. Бо коли працюєш з дітьми, одне їхнє слово чи подив може все змінити. 

Мій учень отримав диплом третього ступеня на Олімпіаді з інформатики і програмування, хоча його успіхи з інших предметів вважають посередніми. Тепер я знаю, чому я працюю вчителькою. Щастя — це тоді, коли ти з нетерпінням біжиш на роботу, бо вона отримала статус «хобі», і також поспішаєш додому, бо там на тебе чекає твоя родина. Я отримую задоволення від того, що роблю. Радію і засмучуюся разом зі своїми дітьми. Навчати учнів та учениць досягати своєї мети, перемагати — це добре. А що робити коли перемогти не вдалося? Діти сприймають це болісно. Намагаюся пояснити їм, що в цьому випадку в них з’являється ще більше можливостей для вдосконалення своїх умінь, творчості, креативності. Програші змушують мене рости, а коли я росту, зі мною зростають мої учні й учениці.

Освітній фронт

Повернення учнівства до українських шкіл у новому навчальному році залежатиме від безпекової ситуації. На Кіровоградщині до 12 серпня проводять перевірку освітніх закладів на готовність до навчання офлайн. За словами Віталія Миронюка, начальника ДСНС Кіровоградської області, також від початку навчального року в закладах освіти проводитимуть тренування з евакуації до укриттів. 

Щоб допомогти освітянам України продовжувати навчати дітей під час війни, спільнота EdCamp Ukraine запустила краудфандингову кампанію — збір коштів на комп’ютерну техніку та доступ до інтернету тим педагогам, які через війну втратили обладнання для навчання. Також зібрані кошти планують направити на психологічну підтримку вчительок і вчителів та організацію конференцій, де вони можуть поділитися досвідом навчання під час війни. До кампанії можуть долучитися як громадяни з-за кордону на платформі GoFundMe, так і українці — на сторінці EdCamp Ukraine, додаючи коментар «Моя війна. Уроки» до платежу.

Не бути орком

Найбільша проблема навчання — мотивація, а в наш складний час — це виклик. У діток 5–6 класів був розпач, стрес, вони не розуміли, що відбувається. Й оголошеним канікулам уперше ніхто не радів. Один з учнів, Сергійко, казав, що не може більше бути вдома, а хоче просто прийти в школу, хай його там і сварять усі підряд. Є діти, батьки яких на передовій, і вони дуже хвилюються, особливо коли батьки рідко виходять на зв’язок.

Усе пізнається в порівнянні. Два роки тому, коли ми починали дистанційне навчання, хтось не мав інтернету, хтось кудись відволікся, у когось ще щось сталося. Нині діти майже на 100 % долучені до дистанційки. Якщо не можуть приєднатися, ми робимо записи, надсилаємо діткам, і вони виконують завдання. Сама ситуація змотивувала їх навчатися. Крім того, на уроці дитина може відволіктися від поганих думок.

Щоб підняти мотивацію вчитися, я запитую дітей: «Вам подобається, як спілкуються орки? Вам хочеться бути такими, як вони?». Це чудово працює, бо діти не хочуть бути такими, як наші вороги, натомість виконують творчі проєкти і радо доєднуються до бану ворожих сторінок як юні хакери. 

Розвивати одне одного

З колегами за кордоном я б хотіла поділитися можливістю навчати — робити те, що в мене найкраще виходить, і від чого отримую задоволення. Наприклад, я веду онлайн-гурток для діток, які зараз перебувають у різних країнах. Найбільша втіха — бачити очі дітей, коли вони в захваті від своєї роботи. За це можна віддати дуже багато.

Маю досвід проведення уроків програмування, як за короткий термін створити SCRATCH-проєкт, як заохотити та змотивувати дітей. Такі зустрічі, заняття — це спілкування, співпраця — можливість розвивати одне одного, навчати та навчатися.

Серія інтерв’ю «Моя війна. Уроки» підготовлена за фінансової підтримки Black Sea Trust for Regional Cooperation – a Project of the German Marshall Fund of the United States (Чорноморський трастовий фонд, проєкт Німецького фонду Маршалла).

Позиції громадської організації «ЕдКемп Україна» і Фонду можуть не збігатися з поглядами, висловленими освітянами в інтерв’ю.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X