Вулиці Степана Бандери, Романа Шухевича, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса, Валерія Лобановського, Богдана Ступки, Володимира Вакуленка, Стіва Джобса, Джохара Дудаєва, Українських енергетиків, Січових Стрільців і Захисників України, Полку «Азов» і Червоної Калини з’явилися в Ізюмі. І це далеко не повний перелік нових топонімів, які прийшли на зміну таким назвам як Московська, Пушкінська, Єсеніна, Горького, Достоєвського, Лермонтова, Пролетарська та іншим.
Наразі Ізюм — найперше в Україні місто, у якому до цього питання підійшли глобально. Місцева влада впевнена — відновлення повинно розпочинатися лише після того, як «обличчя міста буде вимито» від топонімів, що асоціюються навіть віддалено з росією. Ми вирішили дізнатися, як організовано цей процес і обираються нові назви.
Журналісти, юристи й інші. Хто обирає нові назви
Як розповідає заступник Ізюмського голови Володимир Мацокін, Топономічна комісія в місті сформована рішенням виконавчого комітету згідно із чинним законодавством ще до повномасштабного вторгнення.
Після звільнення Ізюма склад комісії переглянуто, оскільки не всі чинні члени повернулися до громади. На той момент повноваження виконавчого комітету Ізюмської міської ради було передано Ізюмській міській військовій адміністрації. Голова адміністрації затвердив новий склад комісії. Зараз у ній працюють юристи, фахівці в галузі культури, представники засобів масової інформації.
Відновлення міста — це про перейменування теж
«Стираються» не лише одіозні назви (Московська, Гвардійська тощо), які залишилися після процедури декомунізації 2015 року, а будь-які, що несуть у собі російські або пропагандистські наративи. На закиди, які можна зустріти в ізюмських групах у соціальних мережах, що зараз проводити перейменування, коли місто лежить у руїнах, не на часі, Володимир Мацокін відповідає — усі роботи ведуться паралельно.
«У місті зараз кожен займається своєю справою: обстежуються зруйновані будинки, проводиться оцінка збитків, ведеться відновлення, видається гуманітарна допомога. Ніхто не каже, що Топонімічна комісія повинна поставити свою роботу на паузу. Буквально за тиждень до війни проводилося засідання, на якому ухвалювалося рішення про перейменування певних вулиць і парку. Ми продовжуємо роботу, але з урахування того, що триває війна. Зараз йдеться про відновлення, відродження міста й ми не можемо, створюючи проекту документацію на відбудову, вказувати в ній адресу — вулиця Московська, наприклад», — пояснює пан Володимир.
Топонімічна комісія визначала для себе певні маркери, на які потрібно орієнтуватися, вибираючи вулиці, що потребують перейменування. Це всі назви, що безпосередньо пов’язані з історію, культурою російської імперії, російської федерації, радянського союзу. Саме тому з мапи міста щезають «пушкіни, ломоносови, булгакови» й інші топоніми.
«У нас із ворогом не може бути нічого спільного ні в культурному, ні в інформаційному, ні в ідеологічному плані. І саме на ці базові точки ми і спираємося у своїй роботі», — розповідає Володимир Мацокін.
Як обираються нові назви: три маркери
Громадські слухання для обговорення нових назв не проводилися. У військовий час вони заборонені. Дискусію перенесено в інтернет-площину: у місцеві Telegram-канал і спільноту у Facebook.
Повноцінне голосування проводилося лише в одному випадку, коли обиралася нова назва для вулиці Першотравневої. На ній під завалами багатоповерхового будинку загинуло понад 50 людей.
У голосування взяли участь більше двох тисяч ізюмчан. Для обговорення було запропоновано три назви й більшістю голосів ізюмчани обрали варіант «вулиця Пам’яті».
Надалі є пропозиція на місці двох зруйнованих багатоквартирних будинків у Ізюмі, під завалами яких загинули люди, спорудити меморіал і висадити парк. Створити пам’ятну й зелену зону.
Місцеві герої та видатні іноземці
На ізюмській мапі тепер є і вулиця відомого громадського діяча, журналіста, військового, що загинув у боях за Ізюмщину Романа Ратушного, і загиблого воїна з Капитолівки (село в передмісті Ізюма) Віталія Смолярова. Вшановано пам’ять інших загиблих на фронті ізюмчан.
Поруч із ними — вулиці: Лондонська, Стіва Джобса й інші «закордонні» топоніми. Як розповідає Володимир Мацокін, він займався питанням перейменування ще у 2015 році, після ухвалення на законодавчому рівні декомунізації. Ще тоді було визначено три принципи, на яких базується вибір нових назв — це визначні діячі чи події: місцеві, загальноукраїнські, світові.
«Ми не повинні замикатися лише в подіях своєї громади чи місцевих визначних особах. Саме так, за цим принципом, з’явилася в Ізюм свого часу площа Джона Ленона. Ці принципи ми не змінювали й дотримуємося їх», — додає Володимир Мацокін.
Фінансове питання: чи потрібно витрачати кошти на перейменування
Якщо раніше це перейменування було пов’язано, наприклад, зі зміною прописки, то зараз зміни в документації відбуваються автоматично після того, як у Державний реєстр будуть надіслані відповідні рішення, ухвалені місцевою владою. Тому тут про додаткові витрати не йдеться.
Що стосується вуличних табличок — на це колись будуть потрібні витрати, проте сьогодні ніхто не займатиметься тим, щоб на зруйнованих будинках вивішувати нові позначки. Крім того, ймовірно, що багато хто з містян самостійно за власні кошти, спираючись на встановлені стандарти, виготовлять такі таблички.
«Наприклад, уже зараз мешканці вулиці Степана Бандери (колишня Пушкінська) самостійно виготовили табличку й розмістили її на будинку. Так зробили люди й на колишній Червоногірській, яка тепер носить назву Червоної Калини», — розповідає Володимир Мацокін.
Екскурс в історію
Перше перейменування вулиці в Ізюмі відбулося в середині 90-х років минулого століття — майже 30 років тому. Зміни торкнулися головної, центральної вулиці імені Якова Свердлова, яка стала вулицею Соборною.
Як згадує тодішній Ізюмський міський голова Петро Дідик (очолював місто з 1990 по 2022 роки), на той час зберігалися прорадянські настрої і чимало людей щиро сумували за колишньою країною. Проте рушійною силою була невелика група людей із демократичними настроями.
«Переважно це представники 34-го відділу приладобудівного заводу — освічені, грамотні, начитані, патріотично налаштовані люди. Серед них були й Володимир Кузьмін, Сергій Чуб, Олег Семотюк. Саме від представників нових демократичних сил і пішла ініціатива необхідності змін», — розповідає Петро Дідик.
На той час у місті вагомий вплив залишався за осередками комуністичних сил, та й серед ізюмчан було багато тих, хто з ностальгією згадував радянський союз. Тому до питання підійшли максимально виважено. У різних місцях і ситуаціях демократи «закидали» ідею про перейменування головної вулиці міста й необхідності відмовитися від комуністичної спадщини. Так поступово готувалося «підґрунтя». Проводилися громадські обговорення. Після чого питання було винесено на розгляд сесії міської ради.
«У день голосування сесійна зала була переповнена, вона фактично «бурлила». У той час на засідання запрошувалися громадськість і кожен бажаючий мав право виступити, висловити свою думку. Обговорення питання тривало понад 3 години й у результаті більшістю голосів було ухвалено рішення про перейменування вулиці Свердлова на Соборну», — згадує Петро Дідик.
Свою нову назву головна вулиця міста Ізюм отримала через два собори. Один височить на початку вулиці, інший — у парку, що прилягає до неї. Але зараз у багатьох назва асоціюється і із Соборною Україною.
Проте на цьому процес перейменування в місті в 90-х роках зупинився. Громадськість на той час не була готова для подальших змін.
Загалом майже двісті змін
За словами Володимира Мацокіна, процес триває. Першочергово комісією було визначено, що під перейменування підпадає 191 топонім. У процесі роботи комісії до переліку було додано ще кілька назв. Тож загальна кількість топонімів — орієнтовно двісті. Станом на середину січня 2023 року вже перейменовано понад сто вулиць.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
