Справі — не час, а мотивація. Три надихаючих історії про карантинні хобі | Накипело
Події

Справі — не час, а мотивація. Три надихаючих історії про карантинні хобі

  • Альона Нагаєвщук
  • Ігор Лептуга
  • 12 Липня
  • 1505

Харків'яни розповіли, чому навчилися за перші місяці карантину.

Ми вже зрозуміли, що потрібно частіше мити руки та залишатися із застудою вдома, а не йти на роботу. Для цього, на жаль, знадобилися всесвітня пандемія та карантин.

Пам'ятаєте, як ми скаржилися, що бракує часу на книги, серіали, відеоуроки? Виявилося, справа не в часі, а в мотивації. Не всі знайшли сили для забутих і нових хобі. А ось ті, хто впорався. 

Максим Роменський, бізнес-тренер. Навчився пекти хліб

У ситуації стресу важливо навантажити дрібну моторику. Це допоможе не нервувати та не зриватися на оточуючих. Хліб — принципово нове в моєму житті. Я з дитинства добре готував, але за хліб не брався — йому потрібно приділяти багато часу.

З моменту приготування закваски до безпосередньо випікання може пройти тиждень. Дружина спочатку з мене сміялася: я міг три-чотири години просто читати про хліб, дивитися фільми, відеоуроки. Спочатку готуєш за рецептом, але в тебе не виходить. Чому? Починаєш шукати відповідь у інтернеті, захоплюєшся. Виявляється, борошно не підходить. А яке повинно бути? В одному — 4% білка, в іншому — 12%. Однакову кількість води при рівних пропорціях ці види борошна вбирають по-різному. У підсумку тісто виходить інше. Щоразу розумієш, яка величезна кількість дрібниць впливає на процес і результат.

До самоізоляції ми з сім'єю підійшли без фанатизму: закупили санітайзери, трохи їжі. У мене є друзі в Китаї, вони розповіли, що на той момент уже три місяці сидять в квартирах. Я з ними вчився у виші, вони біологи. У березні в мене була інформація з перших рук, що коронавірус — це серйозно.

На карантині однією з найважливіших стала проблема, як продуктивно вбити час. Люди намагалися відразу ж із цього зробити культ: говорили, як почнуть вчитися, розвиватися. Деякі записалися на всі курси, купили тренажери та зібралися вдома займатися спортом. Отримавши вільний час, ми впевнені, що проведемо його максимально продуктивно. Я часто кажу своїм клієнтам: далеко не з усього треба робити бізнес, і не кожен бізнес треба масштабувати. Так і тут. Згодом включається відчуття провини — напланував і не зробив. Потім люди ніби завмирають, відкладають життя. Такою є реакція на стрес. Я, наприклад, внутрішньо погодився створювати онлайн-програми лише через місяць. До цього писав книгу, малював, робив колажі, випікав хліб. Коли зрозумів, що кордони швидко не відкриються, приступив до роботи онлайн.

Продуктивність надто переоцінена в суспільстві. Ми весь час кудись біжимо. Життя проходить повз нас, поки ми будуємо плани. Тому завдання кожного — зрозуміти, що, крім мети, існує ще фон навколо. У більшості випадків ми його не бачимо. Зупиніться та почніть помічати деталі.


Тата Барвицька, інженерка. Навчилася шити одяг

Я інженер, і конструювання мені насправді подобається. Шити речі? Чому б ні. Можна зробити їх максимально функціональними.

На карантині я звільнилася з конструкторського бюро у Дніпрі. Підприємство було на простої, на роботу ми не ходили. З'явився вільний час, і я вирішила шити одяг. Зараз таке відчуття всередині, ніби мені 17 років, і я ще в пошуках себе. Зрозуміла, що хочу пов'язати життя з розробкою лекал.

Поринула у дизайн, подкасти, відео з лайфхаками, передивилася купу інформації щодо обробки швів. Долучилася до челенджу: у соцмережах розповідати про різні етапи роботи, показувати, що виходить, а що — ні. Спочатку знаходила викрійки у журналі про моду та шиття Burda — за ними ще мої родичі вчилися шити. Пізніше відкрила для себе купу онлайн-ресурсів. Причому є навіть для таких, хто ніколи голки у руках не тримав.

Шити я вміла і до цього часу, але не надто професійно. Свою першу сукню-трансформер я зробила на конкурс краси на підприємстві. Як згадаю… Манікюрними ножицями вночі перед фотосесією знущалася над бідолашною тканиною...

Хоча конструкторський досвід допомагає, але розробка одягу має свої особливості. Для мене було відкриттям, що в конструюванні моделей стільки різноманітних методик під кожний тип статури. Завдяки викрійкам можна вивчити та удосконалювати технології шиття. Конструювання одягу — окрема тема. Чому у сукні така чи інша витачка, як стандартний фасон підлаштувати під яскраво виражену талію — про все це знаходила інформацію в інтернеті.

Зараз продається так багато речей, що люди просто не встигають ними користуватися. Буває, прийшла на роботу, а колега у тому самому, тільки на ній гірше сидить. Я мрію шити речі зі вторсировини, скажімо, з тканини із секонд-хендів. Там інколи такі шикарні матеріали можна знайти. Параллельно з шиттям зайнялася розхламленням гардеробу, і раджу це зробити усім модницям і модникам.

Щодо продуктивності: раніше я приходила з роботи втомлена, хоча не скажу, що мала занадто складні обов'язки. А з шиттям все так динамічно відбувається: якась ідея в голову прийшла, я підскочила та пішла вирізати, перешивати. Час на карантині проходить дуже швидко. Зранку прокидаюсь — щось малюю, креслю, вирізаю, і тут раз — уже вечір.

Чим би ви не займалися вперше, ніколи не опускайте руки. Ну, фігово вийшло, нічого страшного. Нагримала на стіну, насварила швейну машинку, і продовжуй далі.


Ігор Лептуга, фотограф. Навчився їздити на велосипеді

Раніше я дивився на велосипедистів із позиції водія. Вважав їх усіх ідіотами, безвідповідальними та трохи неадекватними людьми, особливо тих, хто ганяв трасою між машинами. Тоді я не розумів, наскільки ж круто кататися на велосипеді.

Коли в місті оголосили карантин і закрили метро, я вибирав максимально відповідний варіант доставки себе в офіс. Велосипед виявився найоптимальнішим рішенням. На момент купівлі велосипеда досвіду водіння взагалі не мав, їздив лише в далекому дитинстві. Так що все було в дивину.

Першу поїздку містом можна описати двома словами — дуже страшно. Я погано контролював велосипед, не завжди міг утриматися. У перемиканні швидкостей теж є нюанси. У цьому спочатку була найбільша складність.

Якщо містом моторошно, то трасою — ще страшніше. На дорозі був убитий асфальт, через нерівності періодично зносило то праворуч, то ліворуч. Чомусь деякі водії сигналили, проїжджаючи поруч, що теж не додавало впевненості й задоволення від поїздки. Це напружувало. До того ж не всі водії дотримуються дистанції. Було дві загрози аварії, коли машини їхали зустрічною смугою, тож довелося швиденько пересунутися до узбіччя, щоби вони мене не зачепили.

Намагаюся максимально дотримуватися правил дорожнього руху. Мені здається, в очах інших водіїв я виглядаю більш-менш пристойним велосипедистом.

Велосипед змінив на більш комфортний. Намагаюся часто не їздити містом, усе ж таки великий ризик ДТП. За містом прокотився на Зміївські кручі та Муромське водосховище. Рекорд за вихідні — 62 кілометри.

Якщо чесно, на карантині трохи сачкував. Можна було ефективніше час провести. З усіх поставлених завдань лише англійську мову не вивчив. Прокачав навички роботи в фотошопі, освоїв редагування відео та монтаж. Багато переглянув семінарів на різноманітні теми. Залишилося тільки англійською зайнятися.

P. S. Кажуть, неможливо розучитися кататися на велосипеді. Це не про мене: я за час карантину так і не подолала страх впасти з веліка. Транспортний засіб поки припадає пилом у кутку кімнати. Зате поставила особистий спортивний рекорд — дві хвилини стою в планці, і майже без страждань. Дрібничка, а приємно.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо