Сценографія зі сміття, костюми з секонд-хенду: «Альтернатива» від театру «Нєфть» - Накипело
Історії

Сценографія зі сміття, костюми з секонд-хенду: «Альтернатива» від театру «Нєфть»

  • Тетяна Леонова
  • Ігор Лептуга, Олексій Товпига, Олександр Осипов
  • 26 Жовтня
  • 1613

«Альтернатива» — вистава-антиутопія від Артема Вусика про майбутнє 2054 року, коли екологічні проблеми призвели до Апокаліпсиса й купа сміття захопила владу на нашій планеті. Як людині взаємодіяти з природою так, щоби цей фантастичний сценарій не перетворився на неминучу реальність? Відправляємося на пошуки відповіді до театру «Нєфть».

Можна замінити речі, технології та навіть людей, але Землю ми маємо в єдиному екземплярі. Це ідея та слоган вистави. І режисер дійсно змінює акторів і вводить альтернативний склад, де модифікується навіть гендер. Декорації зроблені з відходів, усі костюми придбані в секонд-хенді. На вході в зал глядачам роздають буклети, де пропонують вимикати воду під час чищення зубів та нагадують, що у світі щосекунди використовують 160 тисяч поліетиленових пакетів.

Сценографія зі сміття

«Артем збирав сміття вдома у шафі. Спочатку сміття вивалювалось із шафи, потім його вже була ціла гора. Згодом воно перестало влазити в кімнату. Ми перевезли сміття в театральний гараж, де зазвичай зберігаємо реквізит, а за місяць до прем'єри поступово все перекочувало в театр. Потім у нас закінчилося сміття, ми в акторів просили, люди з команди привозили його на репетиції. З миру по нитці — зібрали сценографію. Врешті-решт, уся сценографія зберігатиметься в тому ж гаражі», — розповідає директорка театру Тетяна Голубова.

Режисер «Альтернативи» Артем Вусик зручно влаштувався на троні. Ідея зробити декорації до цієї вистави саме з відходів належить йому.

«В основному тут режисерський мотлох, режисерське сміття — як із голови, так і матеріальне, а потім вже актори доносили своє», — серйозно каже митець.

— Декорації зі сміття виглядають естетично.

— Усе помите.

— Так, запаху немає. Інакше ми були б на звалищі в повному розумінні слова.

Андрій Хворостьянов, художник спектаклю, плете ці об'єкти. Це виглядає як меблі: стільці, столи, Впливовий Об'єкт, стіни, — їх можна окремо виставляти та розглядати. Це не просто якась ліпнина, тут проглядаються напрямки потоків сміття, кольорові рішення, як воно все комбінується. Така кропітка витончена декорація виходить.

Я так розумію, Впливовий Об'єкт, який ти озвучуєш у виставі, виник, коли в тебе вдома накопичилося забагато сміття, і готовий персонаж просто вивалився з шафи.

Так, він схожий на якусь дивну субстанцію, яка приймає різні форми. Впливовий Об'єкт виник не як мій страх або кошмар, який я побачив вночі та злякався, — цей персонаж виконує символічну роль Мефістофеля. Він пропонує безсмертя головному герою в обмін на відмову від поезії, від творчості. Це наш внутрішній критик, внутрішній батько, внутрішній лиходій, що може збити людину з обраного шляху. Це ляльковий персонаж, лялька, якою керують.

Швидка мода чи відповідальний шопінг?

Доступний одяг з масмаркету, який виготовляють мільйонами тонн на рік, екологи визнали другим за обсягом забруднювачем планети. Легка промисловість спричиняє 20% забруднення води у світі. Тому купувати обновки щосезону — вже не тільки не модно, але й небезпечно.

Саша Шай в одному складі «Альтернативи» — актор, а в іншому складі — художник з костюмів. Костюми він купляв в секонд-хендах.

— Я цілеспрямовано шукав те, що буде виглядати супернезвичайно та прикольно в першу чергу. Але коли приходив у секонд, дивився на місці, що можна з цим зробити. Тому що в голові одне, а в секондах — немає того, що в голові, доводиться експериментувати. Усі костюми я переробив своїми руками, модернізував, порізав, зшив і зліпив.

— Ти сам шиєш? Круто! А як?

— На машинці, у мене мама швачка. Я з дитинства сидів у цеху та шив капці собі якісь, шортики, футболочки.

— Раніше той, у кого було багато нових шмоток, був крутий. Зараз, якщо в тебе багато модних речей, — ти лох. Згоден із цим?

— Мені не подобається те, що модне. У мене є відчуття, що я свій стиль створюю. За стиль я готовий топити.

Актриса Ніна Батовська ділиться власними секретами відповідального шопінгу.

— Коли поганий настрій, я думаю: «Мені нема що вдягнути сьогодні!». Проте намагаюся оцінити цю думку критично та збагнути: насправді є що носити, а шопінг може бути нескінченним. Я можу задовольняти забаганки походами в магазин за новим одягом і взуттям. Це може тривати безкінечно, але в якийсь момент треба просто усвідомити, що в мене все є, і воно має прийнятний вигляд.

Споживати нескінченно — це такий біль нашого суспільства. Ми споживаємо, ніби намагаємося заткнути якусь внутрішню пустоту.

— Психологи кажуть, що так і є. Що це засіб зняти невротизацію: бігти та все скуповувати. Трішечки відпускає на нетривалий час, але не вирішує проблему.

— Взагалі нічого не вирішує. Наприклад, я чимось незадоволена в особистому житті: «Я печальна, піду куплю собі нові кульчики». Кульчики купила, на десять хвилин мені стало радісно, але проблема нікуди не ділася.

— На тобі зараз те, в чому ти будеш грати?

— Так, усе придбано в секонд-хенді.

— У мене схоже пальто чорного кольору, в якому я прийшла, але воно не з секонд-хенду.

— От власне. Споживання не є дорогою до розв'язання особистих питань. І розумне споживання — це тільки якщо об’єктивно треба, ідеш і купуєш. А не просто скуповуєш усе, бо блогери та інстаграм-інфлюенсери так написали.

Наприкінці розмови Ніна питає, де я купила свою сукню. Я відправляю їй в інстаграм посилання.

Ми всі помремо у 2054 році?

Дія у виставі відбувається у 2054 році. Екологічні проблеми призвели до Апокаліпсиса, планета стала майже непридатна для життя, людство стрімко вимирає. Наскільки реальний такий сценарій та що нас очікує в майбутньому, розмірковують артисти.

Виконавець пісень, які прозвучали у виставі, та автор текстів Олег Каданов знається на антиутопіях.

— У виставі купа сміття перетворюється на живу істоту й управляє людьми. Коли читала сценарій, здалося, що я щось подібне спостерігала у твоїй творчості: не напряму, а схожі образи.

— Антиутопічні, апокаліптичні образи — так, це ще з альбому «Оркестру Че» «Предчувствие нулевого года» пішло. Але, я думаю, будь-яка мисляча людина бачить, куди все котиться. Капіталістичний споживчий світогляд формує не надто райдужні картинки. Дивлячись на динаміку, уявляєш, що років через 20 ми можемо опинитися в глухому куті. Ми, здається, якийсь незворотний шлях почали: от як у льотчиків є нульова точка, точка неповернення. Я не буду стверджувати, бо не володію статистичними даними, та мені здається, точка неповернення вже перейдена. Ми дуже сильно засрали Землю.

— Ми відчуваємо, що значно тепліше стає. Не цієї осені, а взагалі.

— Це почалося на початку нульових. Страшна катастрофа в Мексиканській затоці, коли декілька тижнів не могли зупинити нафту. І вона настільки вплинула на Гольфстрім, що весь процес антициклонів дуже змістився. Це як кола на воді розходяться: ми щороку сильніше відчуваємо аномальні зміни погоди. Навряд чи це виправиться, ми можемо лише уповільнити рух руйнівних процесів.

Ніна Батовська кутається в пальто з секонд-хенду, це її сценічний костюм.

— Дія вистави відбувається у 2054 році. Як гадаєш: це реально, що до того часу ми можемо так занапастити планету?

— Я не знаю. Про такі речі важко говорити, бо завжди є чорні лебеді: події, які відбуваються зненацька, але призводять до катастрофічних наслідків. Наприклад, пандемія. Ніхто не міг подумати про таке, імовірність її була дуже низькою. Але вона виникла, і тепер ми будемо це все розгрібати ще довго. 

— Артем, у твоїй «Альтернативі» всіх губить зелений газ. А я чула, що наразі є реальна проблема: дрібнодисперсний пил, який ми не бачимо, не відчуваємо. Він проникає в легені, у кров, люди починають хворіти та незрозуміло чому погано почуватися. Як вважаєш, це фантастичний сценарій, що до 2054 року ми можемо довести планету до катастрофи?

— Я робив дослідження, коли готувався писати сценарій. Це не така вже й фантастика, а реальні припущення експертів, екологів про найближче майбутнє. Я ніде особливо не перебільшував. І тексти наукового характеру, які є у виставі, засновані на реальних роботах, документальних фільмах щодо перспективи нашої планети. Ситуація насправді плачевна. Але за жанром це фантастичний спектакль, це наша фантазія на тему вірогідного колапсу.

Так що робити?

Тетяна Голубова розповідає: у рамках проєкту «Альтернатива» вони проводили лекції про небезпечні відходи, як правильно сортувати сміття, як вплинути на глобальне потепління.


— Було цікаво не лише з точки зору художньої цінності, а реально покопатися, як відбувається взаємодія людини з довкіллям та як ми на нього впливаємо. Ми поділяємо екологічні цінності, хоча й не всі з команди сортують сміття. Я, наприклад, не сортую, проте намагаюся мінімізувати відходи. 

— Після цієї вистави взяти третю за день каву в одноразовому стакані вже не захочеться.

— Так, я хочу собі купити чашку, пляшка у мене вже є. Тому що реально задумалася: щодня беру каву, а ці стаканчики не переробляються. Коли люди їх просто викидають, не дуже помічають. А коли починають сортувати, розкладати, — розуміють, наскільки багато сміття навколо, і щось можна не брати, не купувати.

Повертаємося до розмови з Артемом Вусиком.

— Держави з високим рівнем життя активно працюють над розв'язанням екологічних проблем. Наприклад, країни Скандинавії вже через 10 років планують повністю відмовитися від вугілля та бензину. Ми ж переймаємося виживанням, наші первинні потреби не повністю задоволені, тож за показниками екологічної ефективності ми десь у кінці списку. Наскільки актуальна ця тема в Україні?

— Вона актуальна для тих, хто цим цікавиться. Ми проводили лекції на екологічні теми, ті, хто приходили їх слухати — і так сортують, і так розуміють, і тому вони тут. Лекції ми викладаємо ще в відеоформаті, будь-хто охочий може подивитися.

Одна з цілей вистави — привернути увагу якомога більшої кількості людей. Саме завдяки мистецтву можна ненав'язливо це зробити, без моралізаторства, повчання та нав'язування ідеології. Можливо, люди приходять подивитися комедійну-фантастичну історію, а йдуть з думкою: дійсно, чому б не почати сортувати сміття, менше купувати, вибирати усвідомлено. Придбавши речі з секонд-хенду або влаштовуючи SWAP-вечірку, ми купуємо та беремо, що нам потрібно, не використовуючи при цьому людський ресурс або ресурс планети.

Коли я заглибився в цю історію, виявив багато можливостей, як не втратити якість життя, але при цьому зберегти життєздатність Землі. Тому що з такими темпами споживання вона швидко витратиться. Населення зростає, споживання зростає, кількість компаній-виробників зростає — нам треба все більше і більше, а планета одна. Тож ця історія з дійсно глибоким підґрунтям.

Артем Вусик каже, що у всіх спектаклях театру «Нєфть» фігурує соціальна тема. Вона може бути не надто явною, але завжди є. У «Гамлеті» режисер працював із гендерною темою. Там він легітимізував інакшість в позиціюванні статі людини, її небінарність. 

Вистава «Повія» досить феміністська. У головної героїні є вибір, як саме їй поводитися в патріархальному та дискримінаційному суспільстві. І тільки якщо у тебе є метафоричні яйця, тільки якщо ти прикинешся мужиком (там є такий фантасмагоричний перехід) — лише тоді з тобою пристойно поводитимуться.

— Просто займатися ілюстрацією якоїсь історії — для мене не так цікаво, як зачіпати й досліджувати теми, які звучать в контексті сучасності.

— Твої герої за хвилини до Апокаліпсиса розмовляють про роль мистецтва у світі та в житті. Ти через усі вистави трошки автобіографії проносиш?

— Для мене важливою є фігура художника. Тут паралельно йдуть дві теми: історія художника, митця (мисткині) — та лінія нашої планети, природи. Відбувається накладення з особистою трагедією, з особистою маленькою смертю митця — він перестає писати вірші. І тоді ця маленька смерть настає й на Землі. Трагедія однієї людини може бути така ж масштабна, як і всієї планети.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X