«Альтернатива» — вистава-антиутопія від Артема Вусика про майбутнє 2054 року, коли екологічні проблеми призвели до Апокаліпсиса й купа сміття захопила владу на нашій планеті. Як людині взаємодіяти з природою так, щоби цей фантастичний сценарій не перетворився на неминучу реальність? Відправляємося на пошуки відповіді до театру «Нєфть».
Можна замінити речі, технології та навіть людей, але Землю ми маємо в єдиному екземплярі. Це ідея та слоган вистави. І режисер дійсно змінює акторів і вводить альтернативний склад, де модифікується навіть гендер. Декорації зроблені з відходів, усі костюми придбані в секонд-хенді. На вході в зал глядачам роздають буклети, де пропонують вимикати воду під час чищення зубів та нагадують, що у світі щосекунди використовують 160 тисяч поліетиленових пакетів.
«Артем збирав сміття вдома у шафі. Спочатку сміття вивалювалось із шафи, потім його вже була ціла гора. Згодом воно перестало влазити в кімнату. Ми перевезли сміття в театральний гараж, де зазвичай зберігаємо реквізит, а за місяць до прем'єри поступово все перекочувало в театр. Потім у нас закінчилося сміття, ми в акторів просили, люди з команди привозили його на репетиції. З миру по нитці — зібрали сценографію. Врешті-решт, уся сценографія зберігатиметься в тому ж гаражі», — розповідає директорка театру Тетяна Голубова.
Режисер «Альтернативи» Артем Вусик зручно влаштувався на троні. Ідея зробити декорації до цієї вистави саме з відходів належить йому.
«В основному тут режисерський мотлох, режисерське сміття — як із голови, так і матеріальне, а потім вже актори доносили своє», — серйозно каже митець.
— Декорації зі сміття виглядають естетично.
— Усе помите.
— Так, запаху немає. Інакше ми були б на звалищі в повному розумінні слова.
— Андрій Хворостьянов, художник спектаклю, плете ці об'єкти. Це виглядає як меблі: стільці, столи, Впливовий Об'єкт, стіни, — їх можна окремо виставляти та розглядати. Це не просто якась ліпнина, тут проглядаються напрямки потоків сміття, кольорові рішення, як воно все комбінується. Така кропітка витончена декорація виходить.
— Я так розумію, Впливовий Об'єкт, який ти озвучуєш у виставі, виник, коли в тебе вдома накопичилося забагато сміття, і готовий персонаж просто вивалився з шафи.
— Так, він схожий на якусь дивну субстанцію, яка приймає різні форми. Впливовий Об'єкт виник не як мій страх або кошмар, який я побачив вночі та злякався, — цей персонаж виконує символічну роль Мефістофеля. Він пропонує безсмертя головному герою в обмін на відмову від поезії, від творчості. Це наш внутрішній критик, внутрішній батько, внутрішній лиходій, що може збити людину з обраного шляху. Це ляльковий персонаж, лялька, якою керують.
Доступний одяг з масмаркету, який виготовляють мільйонами тонн на рік, екологи визнали другим за обсягом забруднювачем планети. Легка промисловість спричиняє 20% забруднення води у світі. Тому купувати обновки щосезону — вже не тільки не модно, але й небезпечно.
Саша Шай в одному складі «Альтернативи» — актор, а в іншому складі — художник з костюмів. Костюми він купляв в секонд-хендах.
— Я цілеспрямовано шукав те, що буде виглядати супернезвичайно та прикольно в першу чергу. Але коли приходив у секонд, дивився на місці, що можна з цим зробити. Тому що в голові одне, а в секондах — немає того, що в голові, доводиться експериментувати. Усі костюми я переробив своїми руками, модернізував, порізав, зшив і зліпив.
— Ти сам шиєш? Круто! А як?
— На машинці, у мене мама швачка. Я з дитинства сидів у цеху та шив капці собі якісь, шортики, футболочки.
— Раніше той, у кого було багато нових шмоток, був крутий. Зараз, якщо в тебе багато модних речей, — ти лох. Згоден із цим?
— Мені не подобається те, що модне. У мене є відчуття, що я свій стиль створюю. За стиль я готовий топити.
Актриса Ніна Батовська ділиться власними секретами відповідального шопінгу.
— Коли поганий настрій, я думаю: «Мені нема що вдягнути сьогодні!». Проте намагаюся оцінити цю думку критично та збагнути: насправді є що носити, а шопінг може бути нескінченним. Я можу задовольняти забаганки походами в магазин за новим одягом і взуттям. Це може тривати безкінечно, але в якийсь момент треба просто усвідомити, що в мене все є, і воно має прийнятний вигляд.
Споживати нескінченно — це такий біль нашого суспільства. Ми споживаємо, ніби намагаємося заткнути якусь внутрішню пустоту.
— Психологи кажуть, що так і є. Що це засіб зняти невротизацію: бігти та все скуповувати. Трішечки відпускає на нетривалий час, але не вирішує проблему.
— Взагалі нічого не вирішує. Наприклад, я чимось незадоволена в особистому житті: «Я печальна, піду куплю собі нові кульчики». Кульчики купила, на десять хвилин мені стало радісно, але проблема нікуди не ділася.
— На тобі зараз те, в чому ти будеш грати?
— Так, усе придбано в секонд-хенді.
— У мене схоже пальто чорного кольору, в якому я прийшла, але воно не з секонд-хенду.
— От власне. Споживання не є дорогою до розв'язання особистих питань. І розумне споживання — це тільки якщо об’єктивно треба, ідеш і купуєш. А не просто скуповуєш усе, бо блогери та інстаграм-інфлюенсери так написали.
Наприкінці розмови Ніна питає, де я купила свою сукню. Я відправляю їй в інстаграм посилання.
Дія у виставі відбувається у 2054 році. Екологічні проблеми призвели до Апокаліпсиса, планета стала майже непридатна для життя, людство стрімко вимирає. Наскільки реальний такий сценарій та що нас очікує в майбутньому, розмірковують артисти.
Виконавець пісень, які прозвучали у виставі, та автор текстів Олег Каданов знається на антиутопіях.
— У виставі купа сміття перетворюється на живу істоту й управляє людьми. Коли читала сценарій, здалося, що я щось подібне спостерігала у твоїй творчості: не напряму, а схожі образи.
— Антиутопічні, апокаліптичні образи — так, це ще з альбому «Оркестру Че» «Предчувствие нулевого года» пішло. Але, я думаю, будь-яка мисляча людина бачить, куди все котиться. Капіталістичний споживчий світогляд формує не надто райдужні картинки. Дивлячись на динаміку, уявляєш, що років через 20 ми можемо опинитися в глухому куті. Ми, здається, якийсь незворотний шлях почали: от як у льотчиків є нульова точка, точка неповернення. Я не буду стверджувати, бо не володію статистичними даними, та мені здається, точка неповернення вже перейдена. Ми дуже сильно засрали Землю.
— Ми відчуваємо, що значно тепліше стає. Не цієї осені, а взагалі.
— Це почалося на початку нульових. Страшна катастрофа в Мексиканській затоці, коли декілька тижнів не могли зупинити нафту. І вона настільки вплинула на Гольфстрім, що весь процес антициклонів дуже змістився. Це як кола на воді розходяться: ми щороку сильніше відчуваємо аномальні зміни погоди. Навряд чи це виправиться, ми можемо лише уповільнити рух руйнівних процесів.
Ніна Батовська кутається в пальто з секонд-хенду, це її сценічний костюм.
— Дія вистави відбувається у 2054 році. Як гадаєш: це реально, що до того часу ми можемо так занапастити планету?
— Я не знаю. Про такі речі важко говорити, бо завжди є чорні лебеді: події, які відбуваються зненацька, але призводять до катастрофічних наслідків. Наприклад, пандемія. Ніхто не міг подумати про таке, імовірність її була дуже низькою. Але вона виникла, і тепер ми будемо це все розгрібати ще довго.
— Артем, у твоїй «Альтернативі» всіх губить зелений газ. А я чула, що наразі є реальна проблема: дрібнодисперсний пил, який ми не бачимо, не відчуваємо. Він проникає в легені, у кров, люди починають хворіти та незрозуміло чому погано почуватися. Як вважаєш, це фантастичний сценарій, що до 2054 року ми можемо довести планету до катастрофи?
— Я робив дослідження, коли готувався писати сценарій. Це не така вже й фантастика, а реальні припущення експертів, екологів про найближче майбутнє. Я ніде особливо не перебільшував. І тексти наукового характеру, які є у виставі, засновані на реальних роботах, документальних фільмах щодо перспективи нашої планети. Ситуація насправді плачевна. Але за жанром це фантастичний спектакль, це наша фантазія на тему вірогідного колапсу.
Тетяна Голубова розповідає: у рамках проєкту «Альтернатива» вони проводили лекції про небезпечні відходи, як правильно сортувати сміття, як вплинути на глобальне потепління.
— Було цікаво не лише з точки зору художньої цінності, а реально покопатися, як відбувається взаємодія людини з довкіллям та як ми на нього впливаємо. Ми поділяємо екологічні цінності, хоча й не всі з команди сортують сміття. Я, наприклад, не сортую, проте намагаюся мінімізувати відходи.
— Після цієї вистави взяти третю за день каву в одноразовому стакані вже не захочеться.
— Так, я хочу собі купити чашку, пляшка у мене вже є. Тому що реально задумалася: щодня беру каву, а ці стаканчики не переробляються. Коли люди їх просто викидають, не дуже помічають. А коли починають сортувати, розкладати, — розуміють, наскільки багато сміття навколо, і щось можна не брати, не купувати.
Повертаємося до розмови з Артемом Вусиком.
— Держави з високим рівнем життя активно працюють над розв'язанням екологічних проблем. Наприклад, країни Скандинавії вже через 10 років планують повністю відмовитися від вугілля та бензину. Ми ж переймаємося виживанням, наші первинні потреби не повністю задоволені, тож за показниками екологічної ефективності ми десь у кінці списку. Наскільки актуальна ця тема в Україні?
— Вона актуальна для тих, хто цим цікавиться. Ми проводили лекції на екологічні теми, ті, хто приходили їх слухати — і так сортують, і так розуміють, і тому вони тут. Лекції ми викладаємо ще в відеоформаті, будь-хто охочий може подивитися.
Одна з цілей вистави — привернути увагу якомога більшої кількості людей. Саме завдяки мистецтву можна ненав'язливо це зробити, без моралізаторства, повчання та нав'язування ідеології. Можливо, люди приходять подивитися комедійну-фантастичну історію, а йдуть з думкою: дійсно, чому б не почати сортувати сміття, менше купувати, вибирати усвідомлено. Придбавши речі з секонд-хенду або влаштовуючи SWAP-вечірку, ми купуємо та беремо, що нам потрібно, не використовуючи при цьому людський ресурс або ресурс планети.
Коли я заглибився в цю історію, виявив багато можливостей, як не втратити якість життя, але при цьому зберегти життєздатність Землі. Тому що з такими темпами споживання вона швидко витратиться. Населення зростає, споживання зростає, кількість компаній-виробників зростає — нам треба все більше і більше, а планета одна. Тож ця історія з дійсно глибоким підґрунтям.
Артем Вусик каже, що у всіх спектаклях театру «Нєфть» фігурує соціальна тема. Вона може бути не надто явною, але завжди є. У «Гамлеті» режисер працював із гендерною темою. Там він легітимізував інакшість в позиціюванні статі людини, її небінарність.
Вистава «Повія» досить феміністська. У головної героїні є вибір, як саме їй поводитися в патріархальному та дискримінаційному суспільстві. І тільки якщо у тебе є метафоричні яйця, тільки якщо ти прикинешся мужиком (там є такий фантасмагоричний перехід) — лише тоді з тобою пристойно поводитимуться.
— Просто займатися ілюстрацією якоїсь історії — для мене не так цікаво, як зачіпати й досліджувати теми, які звучать в контексті сучасності.
— Твої герої за хвилини до Апокаліпсиса розмовляють про роль мистецтва у світі та в житті. Ти через усі вистави трошки автобіографії проносиш?
— Для мене важливою є фігура художника. Тут паралельно йдуть дві теми: історія художника, митця (мисткині) — та лінія нашої планети, природи. Відбувається накладення з особистою трагедією, з особистою маленькою смертю митця — він перестає писати вірші. І тоді ця маленька смерть настає й на Землі. Трагедія однієї людини може бути така ж масштабна, як і всієї планети.
Оперативні та перевірені новини з Харкова