Професії поза часом: як змінилася робота і світогляд фермерів з часів CРСР до сьогодення - Накипело
Події

Професії поза часом: як змінилася робота і світогляд фермерів з часів CРСР до сьогодення

  • Виктор Пичугин
  • Игорь Лептуга, Владислав Лященко
  • 25 Січня
  • 1495

Вкладати кошти у справу, щоб у майбутньому вона приносила ще більше — це основа підприємництва. Якщо поталанило мати власний бізнес в агросфері, вважай, що робота буде завжди. Але є одне «але».

Фермер Анатолій Ляшенко, колишній працівник колгоспу в Новій Водолазі Харківської області, говорить, що стати фермером зараз дуже складно — немає вільної землі.

«Хто фермерами стали 20—25 років тому, у них сьогодні 100—200 та більше гектарів землі є. Вони ще якось розвиваються. А хто хоче сьогодні — просто немає землі. Здавалося б, Україна — аграрна держава, угідь багато. Однак після розпаювання земель частину з них віддали в оренду великим холдингам на 40—50 років. Там якісна, високопродуктивна техніка, нові підходи до обробки землі, а працівники за мірками України отримують непогані зарплати. Але в селі дуже мало людей, які задіяні на таких підприємствах. Стати незалежним фермером з нуля важко, якщо не успадкував землю. Та, яка є, вже давно в оренді», — пояснює Анатолій Ляшенко.

У Анатолія — 42 роки стажу в сільському господарстві. Після навчання у виші він потрапив до місцевого колгоспу імені Дзержинського. Там працював три роки за спеціальністю «Інженер-будівельник сільськогосподарського виробництва».

Згодом, коли Анатолію ще не виповнилося й 25-ть його обрали головою сільської ради, а ще за п’ять років — головою колгоспу. До 30-річчя хлопець уже керував величезним господарством: 4 000 гектарів землі, на яких працювали 700 робітників, і де утримували 2 000 голів великої рогатої худоби, з них — 600 корів, та ще й 15 тисяч свиней.

Зараз від того колгоспу залишилися пусті, подекуди занедбані поля та зруйнований цегляний будиночок — колишня прохідна. Раніше тут були ферми, та за останні 20 років нічого не стало. Наш герой згадує минуле із сумом в очах, хоча намагається критично порівнювати тодішні й теперішні перспективи фермерства.

Анатолій Ляшенко: «У ті часи перспектива на селі була одна: працювати в колгоспі. Молода людина могла реалізувати себе в будь-якому напрямку агросфери. Хтось інженером працював, хтось — електриком, або у тваринництві порався, чи працював трактористом, механізатором або комбайнером. Легше було в плані розвитку кар’єри. Звісно, мільйонером ніхто не ставав, але людиною дуже поважною можна було бути вже у 30 років. Правда, обирали на високі посади, скажімо, головою колгоспу, переважно за чиєюсь рекомендацією». 

У часи СРСР людина могла чітко розуміти, як буде розвиватись її кар’єра, і була впевнена в стабільності. Але й будь-які експерименти не віталися — за відхилення від стандартних технологій і планів керівництва могли покарати навіть у сільському господарстві.

«Перебуваючи керівником господарства, я не міг змінити структуру посіву. У мене цукрового буряка було 400 гектарів, проте мені стільки не треба. Хотів 100 гектарів кукурудзи посіяти: свиней же я не годуватиму буряком. Але мені цього не дозволяли зробити, інакше вигнали би з роботи, — розповідає Анатолій. — Сьогодні ситуація трохи інша. Фермер — сам собі хазяїн, самостійно планує роботу та витрати з власної кишені».

У Молдові фермери не ностальгують за СРСР. Коли у 80-ті радянська влада вирішила боротися з алкоголізмом, то просто почала нищити виноградники. Молдова постраждала від цієї ініціативи генсека Михайла Горбачова чи не найбільше. Лозу, яка годувала людей століттями, нещадно вирубували. За різними оцінками, було знищено  до 150 тисяч гектарів виноградників. Але рішенню керівництва СРСР підкорилися далеко не всі.

Ґеорґе Ґоґу, винороб:  «Ідея Горбачова полягала в тому, щоби побороти алкоголізм, але спосіб був дурістю. У нас була фабрика, і нам дозволяли на неї поставляти лише столові сорти винограду. Я садив інші сорти у власному саду. Я б усе одно зробив вино й випив би його, незважаючи ні на що.  Я сказав усім: «Ви виноградники знищуєте, а я їх саджаю. Я висадив сорт «Молдова» на своїх 20 гектарах. А за рік влада передумала».

Несхвальне ставлення Ґеорґе до радянської влади очевидне. Він згадує, що мати свій трактор, машину або навіть коня було заборонено. Усе належало всім. Ґеорґе потай від керівництва робив вино і продавав його «з-під поли». Уже в 90-му, передбачаючи розпад СРСР, чоловік створив з іншими фермерами кооператив і поступово додавав до нього нові гектари угідь. Це спричинило гнів деяких прорадянськи налаштованих людей, які звинуватили чоловіка в руйнуванні колгоспів.

Не можна сказати, що сьогодні Ґеорґе всім задоволений. Він переймається тим, що сучасні фермери псують землю, нещадно експлуатуючи її. Це, на його думку, може призвести до катастрофи у близькому майбутньому.

Ґеорґе Ґоґу: «Ми глузуємо над землею. Так, ми обробляємо ґрунт мінеральними добривами та гербіцидами. Я проходжу свої плантації з цими гербіцидами, і все, до чого вони торкаються, отруєне».

Валерій Ігнатов — класичний український підприємець нового покоління. Разом із дружиною він заснував равликову ферму в Циркунах Харківської області. Подружжя почало справу десять років тому на трьох-чотирьох сотках землі.

Валерій Ігнатов, український фермер: «Поїхали з друзями до Європи. Потягли вони нас до равликового ресторану. Ми були дуже здивовані. Для нас це була новинка. Десь чули, десь читали, десь бачили, що равлик корисний, але куштувати — не куштували. Вражень насправді отримали безліч. Звісно, захотілося спробувати цей продукт завести до України»

Тоді вони об’їздили кілька іноземних фермерств, придбали першого малька, розробили власну рецептуру комбікорму — і вже за рік почали продавати українських равликів до Франції, Греції, Португалії, Іспанії, Італії.

Валерій Ігнатов: «Щодо витрат: якщо у вас є будиночок у селі, а до нього прилягає 20 соток, то з них при щорічному вкладенні близько €6000 ви можете отримати прибуток вже за півроку. Причому цю суму не треба одразу вкладати. Ви розбиваєте витрати на етапи: закупівлю малька, комбікорму, облаштування ферми. 

Ми зараз, просуваючи цю культуру, допомагаємо молодим фермерам-початківцям зайти без помилок, без втрати років. Новачки запитують: «Як треба робити?». Я кажу: «Равлик тобі скаже сам». Ну, як він може сказати? А ти зробиш так, побачиш, що він пішов, значить, він каже тобі: «Ок, все класно». Якщо ж не реагує, значить, щось ти робиш не так, ось і все. Треба слухати матінку-природу».

За часів СРСР землею володіли всі, а значить не володів ніхто. Тим, хто хотів заробляти, доводилося або крадькома торгувати продуктами, або ж задовольнятися стандартною зарплатнею. Планова економіка, «п’ятирічки», «гонитва за врожаєм» змушували колгоспи працювати не на якість, а на обсяги.

Коли радянська система почала давати тріщину, селяни кинулися створювати кооперативи і приватні господарства — щоб нарешті стати справжніми власниками землі. З’явився ринок і конкуренція, відповідно, зросла і якість продуктів. ФермерІв-колгоспників замінили прагматичні бізнесмени. Тепер навряд чи хтось зможе змусити їх знищити свої виноградники чи інші угіддя.

Читайте попередні історії з цього циклу: про те як працювалося митцям і вчителям за часів СРСР

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X