«“Первую русскую симфонию” написав українець», — Люба Морозова, художня керівниця Kyiv Symphony Orchestra - Накипіло
Події

«“Первую русскую симфонию” написав українець», — Люба Морозова, художня керівниця Kyiv Symphony Orchestra

  • Євген Стрельцов
  • Аліна Гармаш, Filharmonia Łódzka
  • 28 Квітня
  • 1385

Продовжуємо розповідати про українців та українок, які виїхали за кордон через війну, але працюють над впізнаваністю національного бренду. Героїня нового подкасту «Країна поза країною» — Люба Морозова, художня керівниця Kyiv Symphony Orchestra.



Коли ви читаєте цей текст, оркестр гастролює Європою. Кошти від продажу квитків музиканти відправляють на благодійність. Майже в усіх залах вільних місць немає.

Дякую, що погодилася поговорити. У мене традиційне питання до всіх, з ким зустрічаємося в подкасті: як для тебе почалося 24 лютого? Чи пам'ятаєш, як це було? Мені здається, це важливо проговорювати. Так, війна почалася в 2014-му, ми розуміємо жертви, які були всі ці роки. Але масштабне вторгнення відбулося 24 лютого, і для кожного цей ранок був драматично особливий.

Того ранку я була на дачі. Я там зазвичай живу, і якраз на цій дачі в 2015 році в мене пів року жила подруга, яка переїхала з Донецька. Для неї це було непросто, тому що поруч із нашим будинком знаходиться відділення інституту Патона, яке займається сплавами. Спочатку звучить сирена, а потім — вибух. Це близько до нашого будинку. Через те, що вона перенесла в Донецьку, їй було важко прилаштуватися до нових реалій, бо перше бажання було — падати на землю, коли вона це чула.

А я через особливість місця на автоматі прокинулася о пів на п’яту. Почула вибухи, сказала: «О, вибухи», і знову заснула. Уже коли прокинулася вести дітей до школи о сьомій ранку та проскролила новини, я зрозуміла, що відбувається. Поруч із нашою дачею знаходиться Васильківський аеропорт, і один із перших вибухів був саме там. Їх потім було багато, я в деякі дні навіть рахувала. У якийсь момент зрозуміла, що вся перетворююся на слух, бо не бачу дій, не знаю, як це відбувається. Відео в перші дні шерили, але потім їх майже не було, хоча з ранку до вечора гупало. Фактично лише кілька годин на добу можна було поспати: весь інший час лунав постійний гуркіт.

Я знаю, що зараз ви — напередодні великих гастролей (На момент виходу статті  перші концерті зіграні, тур продовжується, — ред.).

Абсолютно вірно. Завтра в нас перший концерт у Варшаві, і я маю надію, що все станеться й усе складеться. Завтра оркестр стартує з гастрольним туром. Спочатку це два концерти у Варшаві та в Лодзі. Потім — сім концертів у Німеччині, і це найбільші зали Німеччини, серед яких — Берлінська філармонія, Gewandhaus та Elbphilharmonie, де ми закінчуємо 1 травня наш тур. Звучатиме переважно українська музика з невеликими вкрапленнями європейської: Третя симфонія Лятошинського, «Мелодія» Скорика та перша українська симфонія, яка належить Максиму Березовському.

Розкажи, як вдалося оркестру виїхати? Він виїхав і знаходиться зараз… де?

У Варшаві відбуваються репетиції. Це було непросто. Звучить смішно, але вікно в Європу для нас відкрив Ансамбль Вірського: той самий, який в шароварах виїхав, так би мовити, славити українську землю за кордон. Для них, оскільки їх вивозив «Квартал-Концерт», зробили виключення, після чого довелося робити виключення і для інших колективів. Запит розглядали довго. Нам треба було виїздити 9 квітня вранці. Дозвіл ми отримали за день до того, щоби чоловіки виїхали та повернулися в чітко зазначений термін. Тобто дозвіл діє лише під час гастролей, після чого чоловіча частина оркестру повертається додому. Загалом виїхало 80 музикантів.

Це просто неймовірно. Ви весь цей час репетируєте? Як процес відбувається?

Процес іде чудово. Люди скучили за інструментами, вони дуже хотіли на них грати, вони хотіли побачитися, хотіли почутися. Така ситуація в нас була під час карантину, і ми за два роки звикли, що починаєш сумувати за інструментом. Але зараз така хвиля, коли ти відчуваєш, що можеш зробити щось важливе для держави. Коли сидиш в евакуації, можеш грати якісь концерти, але для своїх. Не розумієш: якщо ти не є солдатом, не в теробороні, — що можеш зробити для України? 

Ось у нас тур. Ми промотуємо українську музику саме в той момент, коли її готові чути. Я маю надію, що ця хвиля не впаде після нашої перемоги, у якій я абсолютно впевнена. Я маю надію, що ця музика знайде шлях до людських сердець. Перепрошую за пафос, але їй довго цей шлях перекривався. Я б хотіла, щоб європейці любили українську музику, щоби вони відчули. Для цього ми веземо дуже різні партитури. 

Під час нашого туру відбуватиметься благодійний збір коштів. У Німеччині в кожному залі гроші, які зал отримує з продажу квитків, будуть віддані на благодійність. Ми як оркестр цим не займаємося: цим займається кожна зала окремо. Надавати безпосередньо допомогу будуть організації, які підтримують українців-переселенців.

Щодо партитур. Ти сказала, вони різні. Ми знаємо імперський наратив росії про те, що української культури не існує, музики не існує. Ну, це їхні проблеми. Культура українська є, і музика, у тому числі класична. Як ви обирали партитури?

До речі, цікавий збіг обставин: перша українська симфонія фігурує в російських джерелах як «первая русская симфония». Тобто «первую русскую симфонию» написав українець. Зрозуміло, росії це важко визнати, але Максим Березовський приїхав до петербурга з України. Він отримав чудову освіту в Італії, а цю симфонію написав на початку 1770-х років. Він учився у того ж викладача, у якого навчався Моцарт, і навіть приблизно в той самий час. Це такий справді український Моцарт: і за місцем навчання, і за стилем — це все схоже на спільну мову початку 1770-х років. Це прекрасний зразок українського класицизму. Коли говорять, що українська музика короткочасна, — це абсолютна неправда, бо від нас приховували ось такі моменти. 

У Березовського, на жаль, була трагічна доля. Він помер у 31 рік: за однією з версій, покінчив життя самогубством. Партитури після його смерті були або знищені, або зникли. Зараз відбувається спроба знайти ці партитури. Нібито вже знайшли Другу та Третю симфонії, їхнє авторство уточнюється. Але Першу ми точно можемо грати як твір Березовського. Її знайшли на початку ХХІ сторіччя, але ми знаємо, що у нас є Перша українська симфонія, і вона давніша за історію російської музики. Ура, це номер один!

Клас!

Другий великий твір, який я вважаю надзвичайно важливим в історії ХХ століття, — Симфонія №3, яка належить Борису Миколайовичу Лятошинському. Автор написав її в середині століття, вона містила пацифістський задум. Вона трагічна, попри те, що говорить: мир переможе війну (це епіграф). Через трагічний фінал симфонію не сприйняли в радянському союзі, вона зазнала страшенних утисків. Композитору довелося переписати фінал на оптимістичний. Ну ми ж перемогли, чого ти жалієшся? Саме в першій редакції був концентрат трагізму, болі, репресій, яких зазнали українці. 

Ми граємо першу редакцію Третьої симфонії Лятошинського. Дуже потужний твір, він вражає. Це одна з головних українських симфоній. Якщо можна так розставити пріоритети, без неї українська музика та весь шлях української симфонії з другої половини ХХ сторіччя й до сьогодні неможливий. Це знакова партитура. 

Третя партитура маленька й усім відома: «Мелодія» Скорика. Ти щось знаєш про неї?

Чесно кажучи, не дуже. Розкажи, будь ласка.

«Мелодія» Скорика написана, здається, у 1981 році для фільму «Високий перевал». Це фільм про західноукраїнську сім’ю, де є і комуністи, і бандерівці, і перед мамою стоїть важкий вибір. Сімейна драма, в яку вклеїли поділ на хороших комуністів і поганих бандерівців. «Мелодія» написана для пропагандистського фільму, якщо бути відвертими. Але Скорик походив із репресованої сім’ї. Сім’ю репресували й відіслали в Мордовію, він повернувся у 16 років. Слава Богу, йому дали можливість працювати. Пам’ять про те, що відбулося, в нього залишилася, і він зміг це виражати через музику. Я не вірю, що він був щирим у бажанні зганьбити бандерівців, УНРівців. І він написав щемливу мелодію, яку я донедавна ненавиділа, бо вона звучала з кожної праски. 

А сьогодні вона… Знаєш, це як з «Один в каное», пісня «У мене немає дому» — зазвучала абсолютно інакше. Сьогодні, коли чуєш «Мелодію» в європейській залі, — сльози щастя від упізнавання свого. Як ото пофарбований на вулиці стовп, який раніше подразнював, бо не можна все підряд розфарбовувати в кольори українського прапору. Та сьогодні це все надзвичайно важливо, і це торкає на іншому рівні.

Скажи, будь ласка: скінчиться ваш тур — а що далі? Чи є у тебе, у вашого колективу план? Ми всі сподіваємося, що війна якомога швидше скінчиться нашою перемогою, але бачимо, що вона триває. У всіх є якісь плани. Що у вас?

Про це якраз важко говорити зараз. У київському бюджеті немає фінансування, фактично оркестр вже місяць взагалі без виплат. Що буде далі, ми не розуміємо. Зараз все, що ми можемо собі дозволити, — це шукати фінансування за кордоном, шукати можливість якимось складом їздити за кордон. У нас є пропозиції від інших зал. Ми зараз говоримо з Паризькою філармонією, є зі Швеції пропозиція, можливо, у травні щось нам дозволять. Якщо буде від Міністерства оборони, Міністерства культури та Держдепартаменту узгодження, щоби ми продовжили свій тур, можливо, відвідаємо кілька великих європейських міст. Але поки що мусимо думати про європейський контекст існування оркестру. Як перший колектив з України, який гастролює великими залами та з українською програмою, я вважаю, ми можемо про себе заявляти як про амбасадора України на цьому фронті.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

    ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

    У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

    X