Самовідданість і професіоналізм — це важливо. Але успіх чекає на тих, хто не соромиться власних емоцій, не боїться вказувати на проблеми й потреби та визнає невдачі.
Краще пізно, ніж ніколи — загальновідоме правило, якого ми не завжди дотримуємося. Проговорити проблему з колегами, босом або замовником на старті простіше, поки ще немає катастрофічних для всього проекту наслідків. Але зізнайтеся чесно: буває, що написати електронного листа на дві сторінки набагато легше, ніж подзвонити людині або поговорити особисто? Досвідчені менеджери та коучі наполягають: з цією звичкою треба якнайшвидше попрощатися.
Є ТЗ, але це не точно
«Комунікаційні збої лежать у корені 99% проблем проектів. Найстрашніше — не запитати, — вважає проектний менеджер в IT Максим Вишнивецький. — Якщо ви побоюєтеся, що вам якось не так дадуть відповідь або питання вважатимуть дурним, повірте: коли ви не запитаєте про щось і ваші дії призведуть до проблеми загалом у проекті, саме це виявиться безглуздим підходом».
Поширена ситуація: неправильно зрозуміли технічне завдання — і все, кінець, робота накрилася. Хтось на старті перепитає начальника, як діяти, якщо щось в документі не ясно, але деякі співробітники не наважуються задати питання. Своєчасний розбір ТЗ вбереже проект від краху, а колектив — від нескінченних правок.
Небажання просити про допомогу — ознака страху здатися некомпетентним. У результаті подібні побоювання заважають фахівцю розвиватися. Якщо ви крутий професіонал у своїй сфері, можете не зовсім досконало розбиратися в суміжних областях, і це нормально. Використовуйте знання й навички співробітників як додатковий ресурс для підвищення кваліфікації. Цінність вправного керівника — в умінні об'єднувати різних фахівців і прокачувати soft skills один одного.
«Чим вище ви рухаєтеся кар'єрними сходами, тим частіше будуть виникати ситуації, з якими ви ніколи не стикалися. Некомпетентністю стане саме спроба вирішити їх старими інструментами», — застерігає Максим Вишнивецкий.
Від ідилії до бунту один крок
В офісі обговорюються абстрактні теми, ефективність роботи падає, перекури та обіди стають тривалими, і все рідше колеги звуть вас із собою ... Схоже, назріває бунт. Якщо вчасно не з'ясувати причину саботажу ваших прохань і вимог, це загрожує розпадом команди.
Недовіра могло складеться через поведінку людини, яка раніше не була їх притаманна. Припустимо, кілька років ви працювали в одному відділі, і раптом вас підвищили. Для колег ви тепер — бос, і чи будуть вони спілкуватися відверто як раніше, залежить саме від вас. Ніхто не відміняв субординацію, але надіти «корону» та забути про минулі взаємини буде помилкою. Як і побоювання проявляти емоції. Радість, злість, задоволення, агресія, співчуття — якою б не була реакція, вона дозволяє команді зрозуміти, що з ними працює не робот, а людина.
«Я часто зустрічав фахівців, які, ставши проектними менеджерами, намагалися змінити емоційну поведінку. Вони не завжди були успішними, — згадує Максим Вишнивецький. — Співробітники не розуміють, як реагувати на ті чи інші слова керівника. Команді доводиться підлаштовуватися під нього, замість того, щоб ефективно виконувати роботу».
Майстер жорстких рішень
Щодня ми вирішуємо безліч дилем, починаючи з того, поїхати на ділову зустріч на метро або на таксі, щоб не запізнитися, і закінчуючи визначенням пріоритетності завдань. Жорсткі рішення практично завжди означають вихід із зони комфорту. Якщо для CEO корпорацій це буденність, то для новачків на керівних посадах — регулярна боротьба з собою та перевірка на сміливість. Перш ніж ризикувати, визначте, чи допоможуть вжиті заходи виправити ситуацію або ж посилять проблему.
У команді американської інвестиційної компанії Bridgewater Associates є правило: напередодні важливої угоди працівник повинен запитати себе: «Які наші принципи тут задіюються та яким чином прийняти рішення з їхнім урахуванням?». Це стосується також і намірів щодо прийому на роботу, підвищення на посаді та звільнення.
Вісник поганих новин
Кому з команди хочеться бути цим «самогубцем»? Під поганими новинами мається на увазі не лише, наприклад, повідомлення про помилку дизайнера, чию роботу вже зверстали та відправили клієнту, а тепер доведеться шукати порозуміння із замовником. Співробітник вирішив звільнитися, не знайшовши себе в обраній сфері, компаньйон захворів і потрапив до лікарні щонайменше на місяць або ваша компанія більше не може орендувати комфортний офіс у центрі міста й на колектив чекає переїзд в «комірчину» дешевше та без вікон — погані новини супроводжують будь-яку команду . Вони стосуються як конкретних людей, так і персонал у цілому. Один із обов'язків проектного менеджера — не боятися говорити про це, а тим більше приховувати інформацію або брехати, що все ОК.
Максим Вишнивецкий заспокоює: «Поганих новин боятися не треба. Треба боятися відсутності новин. З мого досвіду, не існує проекту, в якому нічого не виходило б за рамки плану роботи».
Як не «згоріти» на роботі
Коли накопичуються острахи та замовчуються конфлікти всередині колективу, відбувається емоційне вигорання. Воно зачіпає як всю команду, так і окремих учасників.
Як говорить педагог-психологиня Ярослава Матвейчук, побоюватися вигорання не потрібно, навпаки — це відмінна підказка команді, що настав час переглянути підходи до завдання, подбати про здоров'я та клімат на робочому місці. Уникнути його теж навряд чи вдасться в умовах напруженої праці над проектом. Згадайте відчуття, коли були готові з ранку до ночі просиджувати в офісі, намагаючись довести роботу до досконалості, генерували з однодумцями нові ідеї та навіть вільний час проводили з колегами. При такому графіку часто виникають конфлікти, проте, якщо правильно їх розрулити, є шанс зберегти нормальні відносини та отримати незамінний досвід.
«Емоційне вигорання — це свого роду захист організму, економ-режим нашої психіки. Він включається, бо ми не живемо в стані спокою, не завжди дбаємо про себе, не встигаємо вчасно поїсти й виспатися. Ми живемо в постійному стресі й непростих умовах виживання, — пояснює Ярослава Матвейчук. — Цей режим робить нас менш продуктивними. Однак вигорання необхідне, адже якщо я не помічу, що зі мною щось відбувається, то, можливо, проігнорую більш серйозні зміни в організмі».
Простий спосіб визначити початкову стадію — виявити байдужість до роботи та життя взагалі. У вас часто присутні апатія, роздратування, знижується чутливість до подій, ви починаєте менше співпереживати співробітникам, намагаєтеся уникати гучних вечірок і скупчення людей, мінімізуєте спілкування з незнайомцями. Від однієї думки, що завтра потрібно йти на роботу, псується настрій. Емоційне вигоряння іноді супроводжується незначним погіршенням здоров'я — проявляються ГРВІ, грип, застуда.
За словами психолога, вигоряємо ми через стрес, а призвести до нього може маніакальне бажання працювати, коли перевиконання планів замінює нам особисте життя, нормальний сон і харчування. Згодом від надмірної втоми і нервозності робота перестає приносити задоволення.
«Протягом дня добре б розуміти, що ви відчуваєте в той чи інший момент. Будьте чесними перед собою. Підійдіть до дзеркала та скажіть: «Я злюся, я просто в гніві!». Для когось фізичне вираження стресу полегшує стан. Можна пробігтися по вулиці, пом'яти клаптик паперу та різко кинути його в стіну, швидко помалювати ручкою в блокноті, а іноді в офісах навіть висять боксерські груші. Але перш за все важливо з'ясувати джерело стресу та зрозуміти причину: колега вигорів через непорозуміння в команді або через особисті проблеми? Не потрібно бути психологом, щоб побачити поганий стан всього колективу або лише однієї людини. Я рекомендую звертатися до коуча, психолога або психотерапевта, щоб швидше впоратися з цим», — радить Ярослава.
І знову ми повертаємося до «золотого» правила командної роботи: більше говорите один з одним. Про першочергові завдання та цілі, про самопочуття, про можливості для розвитку та нетворкінгу. Часом досить поспілкуватися з одним співробітником, щоби всій команді стало комфортніше вести проект.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
