«Ми зарано почали ховати паперову книгу та бібліотеку»: проект «Схід Читає» - Накипіло
Фото

«Ми зарано почали ховати паперову книгу та бібліотеку»: проект «Схід Читає»

У рамках презентації проекту «Схід читає» Сергій Жадан, Андрій Курков, Олександр Красовицький та інші письменники й діячі культури розповіли, чому потрібно «повертати життя» бібліотекам.

Ми записали ключові фрази спікерів.

Сергій Жадан, письменник

DSC_6430

«Безперечно, дуже важливо наповнювати фонди бібліотек свіжими виданнями, які стоять на полицях книгарень. Але не менш важливо нагадати читачам, які вже забули, що таке бібліотеки, що вони є, далі працюють, у них є новини, туди приїжджають письменники».

Мені здається, ми зарано почали ховати паперову книгу та бібліотеку як таку. Зараз, гадаю, той час, коли бібліотеки переживають нову хвилю інтересу, власних ініціатив, власного життя. І треба цю хвилю підтримати»

«Порівнюючи з 2014 роком, зараз видно, як з’явилося багато ініціатив – на рівні якихось інституцій з’являються хаби, культурні центри. Якщо говорити конкретно про бібліотеки, є цілий ряд прикладів, коли вони дійсно стали потужними та важливими центрами. Скажімо, у моєму рідному Старобільську: туди переїхала Луганська обласна бібліотека. І надзвичайно те, що це місце, де завжди багато людей, причому молодих. Тобто це щось на зразок хаба. Разом із тим, там є книги, фонди наповнені новою, свіжою літературою. І це страшенно симпатично. Або я можу згадати бібліотеки, наприклад, у Костянтинівці, Дружківці, Лисичанську. Коли туди приїжджаєш, бачиш, що це не просто приміщення, наповнене книгами. Ти бачиш, що воно наповнене ідеями, що це інституція, де працюють люди, які страшенно люблять книги та хочуть, щоб до них приходили читачі».

«Знаєте, ми (письменники – Ред.) постійно їздимо останні п’ять років на Донбас, і всі говорять про нього, про Схід. Зокрема, це зрозуміло, виправдано й правильно, тому що на Донбасі зараз відбуваються надзвичайно трагічні, драматичні події. Так чи інакше, увага крани прикута до цих двох областей. Насправді, якщо говорити ширше, говорити відверто, у нас, на Харківщині, ситуація мало чим відрізняється, скажімо, ніж на Луганщині чи Донеччині. Очевидно, такі поїздки, зустрічі треба робити в районних центрах Харківщини, Сумщини, Полтавщини та інших областей не лише Лівобережної України, а й Правобережної так само».

Євген Положій, письменник

DSC_6590

«Якби я був міністром культури, просив би бюджет на 10 письменників кожен рік. І років би п’ять письменників, діячів культури, які здатні говорити (а ми всі здатні), возив би по бібліотеках, по різних маленьких містечках, де немає книгарень, де люди хочуть говорити, але нема з ким. Тому народжуються абсолютні стереотипи, які ми часто чуємо на Заході та на Сході один про одного».

Андрій Курков, письменник, президент Українського ПЕН

DSC_6466

«Країні не вистачає письменників, які можуть і говорити, й їздити. У нас є традиція блукаючих письменників, як мій улюблений Сковорода. Традиція агітпропу була, а після нього – система зникла. У Німеччині, наприклад, більшість письменників заробляє гроші не на продажу книжок, а на тому, що їх міністерство освіти відправляє по школах за гроші вести уроки живої літератури, розповідати про літературу, вчити читати, писати тощо».

«Насправді, читання книжок провокує не тільки думки, воно провокує розмову. Коли одну й ту саму книжку обговорюють кілька людей, виникають багато нових смислів. І в цьому сенсі нам такого не вистачає».

«У нас величезна країна, яка не є єдиним національним культурним простором, тому що в нас не буває національної прем’єри фільму: щоб у всіх кінотеатрах країни йшла одна й та сама прем’єра о шостій годині, наприклад, українського фільму. У нас нема прем’єри книжки на всю країну. Коли таке станеться, коли всі, наприклад, знатимуть, що завтра продаватиметься з дев’ятої ранку по всій Україні нова книжка Оксани Забужко, післязавтра її вже всі прочитають і почнуть обговорювати, тоді ми відчуємо, що живемо в одному культурному просторі, в одній країні. І тоді ми зможемо легше порівнювати думки один одного. І повірте: розмірковування про книжку один одного не будуть такими різними, як думки про політику, соціальні проблеми, тарифи чи пенсії».

Станіслав Лячинський, директор програми «Соціальний капітал» Міжнародного фонду «Відродження»

DSC_6484

«Будемо сподіватися, що ми зараз всі разом вийдемо на системну роботу, яка доповнить роботу волонтерів, ентузіастів, людей, які просто беруть та їдуть. Тому що туди треба все одно, скільки би разів ми там не були (десятки разів я, наприклад, був на Сході з різних питань). Треба знов брати та їхати, знову спілкуватися й говорити. І не лише туди».

Іван Андрусяк, письменник

DSC_6544

«Якби на тому ж луганському радіо чи в луганських, донецьких школах українська книжка, література, культура були присутні постійно, то наша лінія фронту зараз була б не по лінії Слобожанщини й Донбасу. Якщо не йти і не говорити, тоді: «Будеш стрілять? – Будем».

«Досі здебільшого 70% фондів бібліотек – це радянська література, яку потрібно не просто списати, а замінити на сучасну. Не можна залишити бібліотеки без книжок, але держава повинна виробити системну заміну бібліотечних фондів, щоб ми отримали сучасні фонди з широкою кількістю назв. Я не кажу про великі бібліотеки, я говорю про бібліотеки в селах, які мають маленькі приміщення».

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

Оперативні та перевірені новини з Харкова