Мандруємо Херсонщиною: від озер Арабатської Стрілки до яскравого біорізноманіття Асканії-Нови - Накипело
Події

Мандруємо Херсонщиною: від озер Арабатської Стрілки до яскравого біорізноманіття Асканії-Нови

Карантин триває, більшість країн залишаються закритими для туристів, але подорожувати хочеться! За новими враженнями ми вирушили в мандри до Херсонської області.

Оселилися ми в селі Щасливцеве на півночі Арабатської Стрілки, що з’єднує Херсонську область з анексованим Кримом. Коли почалася окупація півострова, цю землю встигли потоптати російські війська. Нині лише північна частина Стрілки контролюється Україною. Це туристичне місце, хоч і не надто розпіарене. Втім, місцеві жителі зазначають, що з кожним роком приїжджає все більше туристів і місцина поступово оживає.

Після 2014 року населення Щасливцевого побільшало. Тоді з Криму почали переселятися люди, у першу чергу — кримські татари. Старше покоління шанобливо ставиться до національних традицій, а діти українську та кримськотатарську культуру вивчають паралельно.

Щоправда, місцеві мешканці стикаються з нестачею робочих місць. У селищі мало де людина може реалізувати свої навички: торгівля, школа, дитсадок, будинок культури. Торік чимало місцевих поїхали на заробітки до Польщі, а ті, що залишилися, намагаються максимально заробити за туристичний сезон, щоби жити на ці гроші залишок року. У селищі ми побачили магазини та супермаркети, куди лише зараз звозили товари. На початку літа вони не працювали. 

Такі різні озера

Відвідувачів Арабатської Стрілки у першу чергу приваблює море: спека аж підштовхує виїхати ближче до води. Азовське море відрізняється від Середземного чи Чорного: воно напрочуд мілке — ти можеш відійти далеко від берега та все ще діставати дна. Але для дітей та людей, які не надто впевнено тримаються на воді, це швидше плюс. Світанки тут чудові — звісно, якщо не полінитися встати о четвертій ранку.

Море морем, але й про місцеві озера забувати не слід. Ми завітали на знаменитий Сиваш. Він являє не стільки озеро, скільки систему мілководних заток Азовського моря. У перекладі з кримськотатарського «Сиваш» означає «грязь». І не просто так: на його дні дуже багато мулу. Вважається, що сиваська рапа має лікувальні властивості. Наразі її активно використовують у косметології та медицині. Біля озера повно туристів, намащених грязюкою, та місцевих, які приторговують грязями та сіллю з озера.

Але Сиваш — не те озеро, куди хочеться зануритися. По-перше, воно мілке, середня глибина не досягає й одного метра. По-друге, запахи там… специфічні. Стає зрозуміло, чому Сиваш ще називають «гнилим морем». Річ у тім, що через малу глибину вода сильно нагрівається, з’являється характерний запах. Причому його можна відчути навіть на початку літа, коли ще не так спекотно.

До речі, знамените Рожеве озеро Арабатської Стрілки також входить до цієї екосистеми. Приваблює воно туристів саме рожевими водами. Такого відтінку вони набувають завдяки цвітінню водоростей, що містять багато бета-каротину. У давнину до Рожевого озера їхали чумаки за сіллю, а з 1840 року воно стало центром промислового видобутку солі. На його території навіть побудували завод. Нині від нього залишились руїни, а про колишній промисел нагадують хіба що стовпчики, які розділяють поверхню води. 

Сьогодні Рожеве озеро приваблює вже не видобувачів солі, а туристів і фотографів.

Щоправда, людям, які вирішили влаштувати там фотосесію, варто бути особливо обережними. Під водами озера лежить шар багнюки, який подекуди може сягати півтора метра. А з неї не так просто вибратися. 

Ми відвідали озеро на початку літа, і вода не була такою рожевою, як це можна побачити на фото. Розповідають, що Рожеве озеро особливо гарним стає після посух, коли з нього випаровується чимало види. Так і з’являється той особливий колір. Хоча подейкують, що надлишкова яскравість — робота фоторедактора, а не природи.

Побували ми й на Солоному озері, яке іноді порівнюють із Мертвим морем. Тут висока концентрація солі — понад 70%. Це ідеальне для тих, у кого проблеми з плаванням. Утриматися на поверхні води напрочуд просто. Крім цього, вода в озері збагачена йодом, тож плавати там ще й корисно для здоров'я. А ще ми познайомилися з місцевими гарячими джерелами, вода в яких містить велику кількість корисних мінералів. Один з басейнів, які вони наповнюють, ми відвідали безкоштовно.

Асканія-Нова

Під час подорожі Херсонською областю було б великою помилкою не відвідати Асканію-Нову. Це найстаріший степовий біосферний заповідник планети, справжня перлина не лише Приазов’я, а й усієї України. Ще у 1984 році рада ЮНЕСКО внесла Асканію до списку еталонних територій. І не просто так: на теренах заповідника проростає понад 500 видів вищих рослин і мешкає понад 3 000 видів тварин. Щоб обійти заповідник, одного дня замало: його територія займає 33 тисячі гектарів.

Співробітники Асканії проводять чимало цікавих екскурсій. Найбільшим попитом має ретро-фотосафарі. Воно й не дивно: протягом двох годин люди розсікають заповідником на авто, паралельно знайомлячись із його мешканцями. Але потрапити на екскурсію — справжня удача, бо погодні умови мають бути ідеальними. Невеличкий дощ або волога земля — і поїздка скасовується. 

Нам пощастило. Перше, що ми побачили під час екскурсії — великі території, огороджені сіткою. Ми проїжджали повз вольєри, де мешкають африканські страуси, південноамериканські нанду та австралійські ему. Бачили загін із гаялами, які живуть у далекій Індії. Захопливим виявилось знайомство з антилопами гну та конями Пржевальського.

Тут можна зблизька побачити мешканців заповідника. Частина з них людей взагалі не боїться. Що коні, що зебри охоче підходять до туристів, щоби поласувати хлібом. За відсутності смаколиків вони можуть трохи погризти вашу камеру та пошукати ласощі в пустих руках. 

Перед спілкуванням із тваринами варто пам’ятати про елементарні правила безпеки. Не можна торкатися дитинчат. Не варто повертатися до тварин спиною, також не потрібно нагинатися — у цьому вони можуть побачити хижацьку поведінку. Є серед інших цілком дикі створіння. Якщо наблизитися, наприклад, до табуна диких коней — вони одразу кинуться тікати.

Також ми познайомилися з багатющим рослинним світом Асканії-Нови. Поринути у прохолоду дендрологічного парку після прогулянки — особливо приємно. Це режимна територія, сюди відвідувачі можуть потрапити лише у супроводі екскурсоводів. Але це добре: спеціалісти розповідають про місцеву рослинність багато цікавого. Сам парк розташований у безводному степу, природні умови тут майже непридатні для вирощування дерев. Але завдяки знанням та старанням декількох поколінь науковців тут можна спостерігати справжнє рослинне буяння. Тож не дивно, що дендропарк порівнюють з оазисом у пустелі.

Одна з зупинок була на кургані, з висоти якого відкривається панорама цілинного степу. На вершині ми побачили половецьку кам’яну бабу. Загалом на території заповіднику залишилося 17 таких скульптур. На перший погляд вони здаються однаковими: грубо обтесані, простої форми. Але це не так. Фігури різняться за статтю, у кожної є особливі деталі зовнішності, аксесуари, зброя, знаряддя праці тощо. Для половців кам’яні баби символізували предків, їх ставили у спеціально споруджених святилищах.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X