Кулуарами «Боммера»: як живе найстаріший харківський кінотеатр - Накипело
Події

Кулуарами «Боммера»: як живе найстаріший харківський кінотеатр

  • Анна М’ясникова
  • Ігор Лептуга
  • 9 Квітня
  • 1701

Захоплива драма в шести актах, грає оркестр, у ролях — красень Рудольф Валентино, а в сюжеті — грандіозний вибух пароплава-гіганта та (увага!) моторошний момент: дивовижна й небезпечна сутичка на щоглі корабля. Так рекламували один із фільмів у харківському кінотеатрі «Боммер» у першій чверті минулого сторіччя. П’ятого березня заклад відсвяткував 113-ту річницю від заснування.

«Боммер» — один з найстаріших кінотеатрів в Україні та Східній Європі. Його відкрили в 1908 році брати-французи Боммер, власники кінобізнесу на теренах Російської імперії. Заклад пережив привласнення радянською владою, тимчасове закриття після Жовтневого перевороту (майже на рік тут було влаштоване кабаре Intime), Другу світову війну. За понад сторічну історію він декілька разів змінював назву: «Кінотеатр №5», «Кінотеатр імені Карла Маркса», потім — «імені Дзержинського», «Зустріч». Дотепер продовжує працювати, повернувши собі історичну назву «Боммер» у 2003 році.


«Люди дуже бурхливо реагували на новий вид розваг: могли стрибати, аплодувати, тупотіти ногами»


Двоповерхова будівля кінотеатру розташована на Полтавському шляху. Поруч із сусідніми спорудами вона виглядає крихітною. Наразі частина приміщень здається в оренду. З-поміж кричущих вивісок «Ксерокс» та «Обмін валют» визирають невеличкі афіші фільмів та напис «Боммер» над входом. Якщо раніше не були в цьому місці, можна легко пройти повз кінотеатру.

Вивіска над входом до кінотеатру «Боммер»

На вході нас зустрічає директорка закладу Тетяна Настасієнко. Сьогодні вона — наша екскурсоводка. У фоє частина стін завішана стендами зі старими афішами та вирізками з газет. Зупиняємося поряд з одним: на нечіткому чорно-білому фото зображено, як виглядало фоє на початку XX сторіччя. 

«Це був перший кінотеатр, побудований за спеціальним проєктом саме як кінотеатр, бо до того часу в Харкові кінопокази відбувалися у звичайних приміщеннях. А “Боммер” мав дуже фешенебельний, шикарний вигляд: багато оздоблене фоє, гарні меблі, картини, декоративні рослини», — розповідає Тетяна.

Від холоду в директорки червоніють руки: через несправність системи опалення в приміщенні холодно.

Тетяна Настасієнко, директорка «Боммера»

Раніше кінотеатри облаштовували не так, як сучасні: зали були на першому поверсі, а фоє — на другому, там грав оркестр і глядачі очікували на сеанс. 

«Це пов’язано з тим, що люди дуже бурхливо, емоційно реагували на новий для них вид розваг: могли стрибати, аплодувати, тупотіти ногами. І якби зал розташовувався на другому поверсі (а приміщення будувалися не дуже міцними), глядачі могли провалитися», — продовжує наша екскурсоводка.

У кінотеатр після відкриття привозилися фільми не лише Російської імперії, а й іноземні. Цим займалася прокатна контора при закладі. Водночас оператори «Боммера» знімали власні стрічки: хронікальні та художні. Серед таких — «Перенесення чудотворної ікони Божої матері з Куряжського монастиря в харківський Покровський монастир», «Відкриття Одеської промислової виставки», «Похорон артиста Кропивницького». У 1908 році «Боммер» знімає перше ігрове кіно — стрічку з довгою назвою «Чудо-грамофон, куплений у магазині грамофонів за адресою вулиця Катеринославська, 6». 

Спочатку як художні фільми знімалися театральні сценки, згодом дирекція кінотеатру фінансувала виробництво кіноводевілю «Кума Хвеська». На жаль, фільми власного виробництва «Боммера» втрачені.

АфІши до фільмів, які демонструвалися в кінотеатрі

«Єдиний, який зберігся, — “Від’їзд бельгійських запасних”. Це хронікальний фільм часів Першої світової війни. Як нам відомо, він знаходиться в архіві кінофотодокументів у Москві. Хронікальні фільми місцевого виробництва були на той час дуже популярними, попри те, що це просто документалістика подій у Харкові. Так, знаємо з архівних джерел, що екранізація українських водевілів, народних сценок, обіграних театральними акторами, також мали успіх», — зауважує Тетяна. 


«Шедеври світового німого кіно» на великому екрані


Підходимо до наступної афіші. Афіші німих фільмів мають особливий колорит та історичну цінність, показуючи, як репрезентувалися стрічки на початку розвитку кінематографа. Посередині плакату великими буквами надрукована назва стрічки «Дочь корабля», поруч — фотопортрет актора, «мирового артиста-красавца Рудольфа Валентино». А далі красномовно описуються деталі сюжету американської новинки 1925 року. Власне, саме ця афіша підштовхнула керівництво закладу до заглиблення в історію кінотеатру та кінематографу. Так з’явився новий проєкт: цикл кінопоказів «Шедеври світового німого кіно».

Деталі афіши до фільму «Донька корабля»

 Так з’явився новий проєкт: цикл кінопоказів «Шедеври світового німого кіно».

«Усі знають, що існував такий період в історії, але чомусь більшість людей асоціюють німе кіно з Чарлі Чапліном та його короткометражними комедіями. А насправді німе кіно стало витоком усіх жанрів, які існують донині, певних режисерських прийомів, манери акторської гри тощо», — ділиться думками Тетяна Настасієнко.

Цикл почали з «Доньки корабля». Працівники «Боммера» знайшли фільм, переклали інтертитри українською, вмонтували в оригінал і в лютому 2020 року презентували глядачам. У березні мали показати родоначальника жанру «хоррор» — «Кабінет доктора Калігарі», але стався локдаун.

Покази відновили у вересні. Загалом у добірку шедеврів увійшли фільми 1910—1930-х років. Стрічки підбиралися так, аби представити різні жанри. Зокрема, тут є французька комедія «Ледацюга», данська космоопера «Небесний корабель», швецьке кіно «Примарний віз» (щось середнє між фантастикою та фільмом жахів). У день, коли ми були на екскурсії, у «Боммері» йшов сеанс «Пекла» — найстарішого фільму в добірці. Стрічку зняли в Італії в 1911 році до 600-річчя виходу «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. 

Доробки німого кіно в «Боммері» показують останнього четверга кожного місяця. До них же зробили невеличкі афіші в автентичному стилі та розмістили на стіні у фоє.

Афіші до фільмів із циклу «Шедеври світового німого кіно»

Відлуння радянського минулого


Шлях до кінозали дещо заплутаний: дістатися туди можна через другий поверх або з окремого входу з внутрішнього двору будівлі. Нас ведуть першим шляхом. Підіймаємося широкими сходами та потрапляємо до кімнати з височенною стелею, великими квадратними вікнами та світлими стінами. Вона дещо нагадує залу в типовому радянському будинку культури. Сторіччя тому тут було те вишукане фоє, яке ми бачили на старій фотографії. Приблизно в 50-х роках у кімнаті зробили ремонт та встановили другий екран. Нині частина приміщення здається в оренду, іншу кінотеатр віддає під фотовиставки та інші заходи. Їх між собою розмежовує масивна штора. Зона для заходів із невеликою кількістю меблів виглядає дещо порожньою. 

«Торік до локдауну в нас були чотири експозиції. Поки що ми залучаємо харківських художників-аматорів, бо цікаві роботи є не лише у професіоналів. Зараз, на жаль, виставок немає через карантин», — сумно констатує директорка.

Зала на другому поверсі, де сто років тому розміщувалося фоє.

Проходимо через кімнату та спускаємося ще одними сходами. Напівтемрява та відсутність вікон додає їм бункерної атмосфери. Ще чотири роки тому (до того, як Тетяна Настасієнко стала директоркою «Боммера») ці сходи були складом непотрібних речей. А увійти до зали можна було лише з вулиці через окремі двері, бо частину коридору, яка з’єднувала центральний вхід з кінозалою, у «Боммера» забрали. Пізніше сходи розчистили, привели до ладу стіни. Так з’явився ще один прохід.

Перед тим, як потрапити до кінозали, ми оглянули ще одне знакове приміщення «Боммера». За вбиральнею повертаємо до низьких дверей. До них ведуть декілька вузьких сходинок, від яких залишився лише металевий каркас. За дверима — стара кіноапаратна. Це невелике технічне приміщення з трьох кімнат, звідки в радянські часи транслювалися фільми на великі екрани. У кіноапаратній панує атмосфера тривалого ремонту, який затягнувся ще й через карантин.

У центрі кімнати помічаємо два габаритних металевих апарати. За будовою вони нагадують літеру «Р». Нагорі одного з них припадають пилом бобіни з кіноплівкою.

 

Стара кіноапаратна.

«Це з останньої модернізації кінотеатру — чехословацький апарат “Емео-5”. Зараз два стоять, колись було три. Вони були встановлені десь у 80-х роках минулого сторіччя та ще років 10 назад працювали. Теоретично вони й зараз можуть працювати, але їх треба суттєво ремонтувати, — розповідає директорка. — Раніше фільми були на плівках. Кожна кінокартина могла складатися з трьох, чотирьох, п’яти бобін з плівкою (на одній вміщувалося приблизно 30 хвилин відео — ред.). Кожну частину заправляли в кіноапарат, іншу — в другий. Коли закінчувалася перша частина, вмикали одразу другу. На екрані було непомітно, що фільм переривався».

Навпроти об’єктивів апаратів вбудовані в стіну металеві дверцята, вони закривають невеличке прямокутне скло в кінозалі. Коли вони підіймалися, їх притискало магнітом, і прилад автоматично транслював зображення на екран.

Бобіна чіплялася зверху на апарат, а плівка продівалася донизу через його частини. Далі вона кріпилася до колеса, яке автоматично намотувало плівку на технічну бобіну. Коли плівка закінчувалася, механік підіймав дверцята перед сусіднім приладом, і вже з нього йшло відео. Водночас на попередньому апараті вимикався магніт, і дверцята перед ним падали донизу.

Поки демонструвалася наступна частина фільму, працівник знімав бобіну з попереднього приладу, прилаштовував її на спеціальний стіл, включав педаллю мотор та розмотував стрічку у вихідний стан, аби покласти її в коробку. У «Боммері» збереглося декілька таких фільмів. 

«У кінотеатру архіву як такого не було. Раніше в кожній області було своє кінопрокатне підприємство, у нас воно називалося “Харківкіно”. Воно отримувало фільми від Держкіно та відправляло їх машинами до існуючих кінотеатрів. Коли закінчувався прокат або не було більше замовлень, коробки з фільмом залишали в “Харківкіно” або відправляли назад. Але так сталося, що коли планували ліквідувати комунальне підприємство, то архів кіноплівок із нього перевезли на зберігання у наш кінотеатр», — каже керівниця «Боммера».

На жаль, стрічок дорадянського періоду в архіві не збереглося. Але є плівки як 40-х, 50-х років минулого сторіччя, так і ті, що були зняті в незалежній Україні (1998, 2004 років). Переважно це фільми українського виробництва: Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка, Одеської кіностудії.

Фільми в «Боммері» показують «у цифрі». А відремонтувати кіноапаратну мають намір у знак пошани до історії. Після облаштування кімнати туди планують перенести апаратуру для кінопоказів.


Серце кінотеатру та мінікав’ярня в ямі


З апаратної є ще один вихід: одразу в простору, витягнуту кінозалу (у сучасних кінотеатрах такі зустрінеш нечасто). Стіни кінозали ледь не єдині, які збереглися з часів відкриття «Боммера».

Кінозала в «Боммері» розрахована на 132 місця.

«Під час Другої світової війни передня частина будівлі, де знаходиться зараз фоє з виходом на Полтавський шлях, була зруйнована. А тут, де кінозала та сходи, залишилася стара будівля. Якщо подивитися на стіни кінотеатру з двору, можна побачити цеглу царського виробництва, викладену своєрідним орнаментом. Кінотеатр спроєктував Борис Корнієнко, відомий архітектор», — описує історію споруди Тетяна.

Візуально приміщення схоже на типову концертну залу в будинку культури, за винятком великого екрану. Червоні крісла з відкидними сидіннями щільними рядами прямують до нього. Аби в холодну пору року глядачі не мерзли, до стелі вмонтовані великі обігрівачі.Сьогодні кінозала може комфортно вмістити 132 глядачі, а 110 років тому кімната заповнювалася вщерть. 

«За один сеанс могли демонструватися декілька фільмів. Наприклад, початок був о шостій, хто не встигав, приходив пізніше, купував квитки та йшов до кінозали. Така була тоді практика відвідування кінотеатру», — пояснює пані Тетяна.

У ті часи продаж квитків не обмежувався кількістю місць — їх просто не було. Легенда щодо їхнього виникнення пов’язана із «Боммером» (принаймні працівники кінотеатру в це вірять).

«На той час глядачі дуже зацікавилися кінематографом як новим видом дозвілля, але культури поведінки ще не було. І от нібито одного разу, коли демонструвався крутий бойовик “Шкіряна рукавичка”, піднявся великий ажіотаж, люди ломилися в кінотеатр. Сходи, якими спускалися до кінозали, були дерев’яні. Почалася штовханина, давка, і сходи обвалилися. Дехто каже, що навіть сталися трагічні випадки. І начебто відтоді, щоб таких ситуацій не виникало, в кінотеатрах почали виписувати квитки на окремі місця», — переповідає директорка.

Поза рядами крісел огороджене заглиблення, схоже на оркестрову яму. Працівники називають його між собою «ямою». Вона утворилася після ремонту приблизно 20 років тому. Тоді в залі було 380 місць для глядачів, а коли почали встановлювати нові ряди з підвищенням, виявилося, що останній ряд перекриватиме промінь проєктора. Тож кількість місць зменшили, а частину приміщення опустили вниз. У перервах між показами та заходами яму перетворюють на мінікав’ярню, а іноді влаштовують авангардні театральні вистави.

Спуститися в яму в кінозалі можна сходами з двох боків.


Нішевий кінотеатр


З 2010-х років заклад почав відходити від показу масового комерційного кіно на користь артхаусних, фестивальних стрічок. Зокрема тут проходять Дні національного кіно (французького, італійського, іспанського тощо). У пріоритеті також українські кінокартини. 

«Кінотеатр “Боммер“ не має сучасного обладнання, яке б дозволило брати прем’єри з ходу. Ми можемо демонструвати лише в HD-форматі. Фестивальне кіно практично завжди в ньому виходить і дуже рідко випускається в захищеному форматі (DCP), як, наприклад, голлівудські блокбастери. Тож наш недолік використовуємо як певну перевагу», — розповідає наша екскурсоводка. 

«Боммер» підпорядковується територіальній громаді області й офіційно є прибутковим підприємством, яке має самостійно себе утримувати. Саме тому кінотеатр намагається заробляти на оренді приміщень, зокрема для театральних вистав та концертів. Але коштів бракує як на завершення ремонту, так і на придбання нового обладнання. Ситуація погіршилася з початком пандемії: торік у квітні в кінотеатрі скасували кілька платних заходів. Влітку та восени, коли карантинні обмеження послабили, кінотеатр відновлював роботу, але не на повну силу.

«Ми зараз знаходимося на 10% у робочому стані. Коли в нас є що показати глядачам або до нас звертаються із пропозицією провести виставу чи концерт, ми працюємо. Річ у тім, що зараз і фільмів не так багато виходить, тому ми працюємо два-чотири рази на місяць. Дуже важко в таких умовах, бо ми не можемо планувати роботу надовго. А це не такий простий процес, що ми сьогодні захотіли, а завтра кіно показали: потрібен час на домовленості, укладання договорів, рекламу», — продовжує Тетяна Настасієнко.

У планах керівництва — перетворити «Боммер» на культурний центр та створити в ньому мінімузей історії закладу.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X