Чотири місяці окупації - Накипіло
Події

Чотири місяці окупації

Спальний район на околиці Харкова. Типова довжелезна дев'ятиповерхівка, яку з-поміж інших із забитими фанерою вікнами вирізняє вигорілий дотла під'їзд. Почорнілі стіни, кіптява на поверхнях, бетонні стіни з дірками замість вікон, — мало що нагадує про колись спокійне життя. 

На виході з будинку натрапляю на невисокого літнього чоловіка з паспортом у кишені сорочки. Він мешкає в іншому під'їзді. Чоловік розповідає, як чотири місяці прожив під окупацією в селі на Харківщині, ховаючись у бані. У перших числах березня, коли почали бомбити мікрорайон, вони з жінкою виїхали з Харкова до села Федорівка. І там застрягли, допоки його не звільнили ЗСУ.

«Оцей другий під'їзд вже горів. Я з дружиною поїхав до брата. Я родом із Федорівки, це під Старим Салтовом. Мою хатинку там використовували як дачу. Приїхали, а будинок розвалений, літня кухня та сарай розбиті. Лише баня вціліла. А повернутися вже ніяк. Вони мости підірвали у навколишніх селищах, сполучення з Харковом не було ніякого», — пригадує чоловік.

Дорога, всипана згорілою технікою

На російських військових чоловік натрапив дорогою до села, приблизно за шість кілометрів від найближчої точки харківської окружної.

«На машинах “зетки”, форма російська, десантників. Вони в Кутузівці стояли, зупиняли й перевіряли автівки, які йшли в напрямку Старого Салтова. У мене спитали, куди їду та чи є відеореєстратор (у машині не було). Ще один окупант відчинив і обшукав багажник. Тоді пропустили мене з дружиною. Від Кутузівки до кордону Вовчанського району траса забита непрацюючою технікою. Люди мертві валяються, спорядження. Страшні речі. І так, мабуть, кілометрів до десяти техніка ряд у ряд: де згоріла, де побита. Це як вони зайшли, тоді їх там і положили», — розповідає наш герой. 

Острів нещастя

Федорівка настільки маленьке село, що є не на кожній мапі. До повномасштабної війни тут, за даними Старосалтівської громади, мешкала 81 людина. А під час окупації залишилося приблизно десятеро жителів, говорить харків'янин.

«Приблизно 10 березня зайшли росіяни в село. Вони нікого не чіпали, але змушували місцевих носити білі пов'язки», — зазначає чоловік.

28 лютого окупанти сильно обстріляли селище та ферму з коровами у сусідньому Шестаковому. Згодом м'ясо тварин росіяни роздавали місцевим ніби гуманітарку, каже мій співрозмовник. Аби не голодувати, мешканці села об'єдналися.

«Ділилися усім, що було в погребі: у когось молоко, в одних мука, в інших якась крупа. Отак і виживали. У нас магазинів взагалі немає, вони були у Шестаковому та Старому Салтові. Федорівка залишилася як острів нещастя. На початку ще можна було проїхати до Старого Салтова за харчами через їхні блокпости», — зітхає харків'янин.

Над головою проносилися ракети

Щодня місцеві мешканці бачили, як над ними літають снаряди, якими росіяни обстрілювали сусідні села.

«Та коли тільки тих обстрілів не було. Били по Старому Салтову, Шестаковому, Перемозі. Перельоти чутно: виє, як собака недорізана. Гахне — мало не покажеться. А банька підстрибує, наче хатинка на курячих ніжках», — жартує чоловік, але в самого на очі набігають сльози. 

Ховатися від обстрілів подружжя бігало до сусідів у погреб. Найгірше ставало вночі.

«Як починають гатити — прокидаєшся, вискакуєш на вулицю та міркуєш, чи встигнеш добігти до погреба. Ми бачили, як вибухають снаряди, і як вертольоти літали: на початку російські, а потім (як почався контрнаступ — ред.) українські. Українським вже — привіт, махали руками», — посміхається чоловік.

7 квітня у селі зникло світло. Рятував генератор, який був у брата. 

«Усе село збігалося, як він включав генератор. Але його надовго не вистачало: дві години тільки. Заряджали телефони, набирали води зі свердловини (у кожного є своя, та вони не працюють без електрики). Бензин для генератора берегли. До того, як мости підірвали, ще можна було з'їздити кудись та купити. Згодом знайшли лазівку, обхідними шляхами через одну бабусю в іншому селі. І то не було гарантовано, що вдасться до нас довезти», — розповідає харків'янин. 

Серед окупантів у Федорівці були не лише росіяни. 

«Там були донецькі та луганські чоловіки. В одного, йому на вигляд років 60, питав: “Ти ж наче похилого віку, як потрапив сюди?”. А він: ”А хто мене питав. Ми з шахти підіймалися, і на виході повістки вручили. Протягом двох годин — під рушницю й поїхали”. Не знаю, то правда чи збрехав», — каже мій співбесідник.

Про звільнення Федорівки та ще чотирьох селищ Генштаб повідомив 6 червня. За чотири дні наш герой повернувся до Харкова. 

Ліс літерою Z

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X