Транзактний (транзакційний) аналіз — напрям психотерапії, що описує та аналізує поведінку людини. Один із фундаторів цього напряму Ерік Берн помітив: люди часто поводять себе так, наче всередині них є кілька різних особистостей. У певні моменти життя та чи інша з цих внутрішніх особистостей виходить на перший план, приймає рішення та активно діє.
Він виділив три его-стани людини: «Я-дорослий, «Я-дитина», «Я-батьківська фігура/Я-батьки». Ці три субособистості живуть у кожному, змінюють одна одну або проявляються одночасно в залежності від ситуації. Зріла особистість знаходиться в контакті з усіма субособистостями, вони злагоджені та з’являються у різних обставинах.
Сьогодні поговоримо про внутрішню фігуру «Я-батьки». Внутрішня батьківська фігура — це модель поведінки, настанови, упередження, стереотипи, схеми проживання, отримані від сім’ї, у першу чергу — безпосередньо від батьків. Вони потрібні нам для збереження традицій, досвіду минулих поколінь, підтримки норм та правил. Також вони допомагають сформувати мораль та є основою етичних норм.
На жаль, часто під час виховання батьківська сім’я використовує багато обмежень, травмує, не сприяє розвитку особистості, формує критичні та негативні уявлення про самого себе. Звісно, опрацювання цього багажу займає час, потребує сил та уважності. Це легше здійснити за допомогою професіонала, адже подивитися на власне життя відсторонено не так просто.
Але перші кроки ви завжди можете зробити самостійно. Іноді цього буває достатньо, щоби переосмислити свої відносини з внутрішньою батьківською фігурою. Пропоную дві вправи, які будуть корисні усім, хто хоче змінити контакт зі станом «Я-батько».
Вправа перша
Для взаємодії зі внутрішнім світом обов’язково знайдіть можливість усамітнитися. Простір має бути безпечним і комфортним.
Якщо є можливість подивитися на дитячі фото, де ви з родиною — зробіть це. Спробуйте згадати кілька епізодів дитинства. Нехай вони приходять спонтанно. Серед них будуть і ресурсні, і деструктивні.
Відчуйте, чого ви не отримали вдосталь від батьків. Можливо, це відчуття безпеки, можливо — похвала та прийняття, або любов, а може, вам бракувало уваги.
Запишіть це. Подивіться на себе маленького, спитайте: «Чого тобі бракувало? Що ти хотів/ла би отримувати в дитинстві?». Запишіть відповіді.
На другому етапі цієї вправи зверніться до себе дорослого. З урахуванням свого досвіду, освіти, світосприйняття, переживання власного батьківства запитайте: «Як я можу дати зараз собі те, чого мені бракувало?». Запишіть відповіді й використовуйте їх.
Вправа друга
Друга вправа допоможе звернутися до омріяної батьківської фігури. До такої мами чи тата, які б мали ідеальні якості та властивості, яких бракувало саме вам.
Візьміть аркуш паперу, ручку або олівець. Важливо, щоби лист був написаний вами від руки.
Почніть його привітанням: «Люба донечко, я давно хотіла тобі сказати…», «Сину, я пишаюся тобою та пишу, аби підтримати»… Намагайтеся не думати, не опрацьовувати логічно слова, що з’являтимуться на папері.
Дозвольте собі обійняти себе, подумки захистити, підтримати, проявити любов, якої вам не вистачало. Ви можете зберегти цей лист, а згодом, коли матимете потребу, звертатися до нього, щоб отримати ресурс і підтримати себе у складні часи.
Дуже сподіваюся, що ці вправи стануть вам в пригоді та допоможуть краще зрозуміти і підтримати себе.
Парадокс Соломона: чому виходить так, що вирішувати чужі проблеми значно простіше, ніж власні
