У війни немає перерв. Олександр Костенко розповів про будні харківського волонтера та чим може допомогти кожен із нас. Передаємо його слова.
Вісім місяців тієї війни довелося мені пройти, перш ніж зрозуміти таку просту істину: у війни не буває перерв. Люди похилого віку не перестають голодувати. Нужденних не меншає. Діти на звільнених територіях не припиняють мерзнути. Гуманітарки продовжує не вистачати на всіх, хто повернувся додому, у кого банально закінчилися гроші, і ця снігова куля лише починає набирати обертів.
Минулого місяця я спробував випасти з такого ритму життя. Я вигорів, став несподівано часто хворіти; всі знайомі медики на один голос стверджували, що мені треба видихнути. Я взагалі не медикаментозна людина, проте сів на ліки та почав думати, що мені робити далі. Однак у війни немає перерв. Мої старенькі, дізнавшись, що я хворію, дзвонять мені по кілька разів на день, якщо я не беру слухавку:
«Как вы себя чувствуете, Саша? Уже лучше, правда? Я все время о вас думаю, чтобы вы выздоровели и приехали. У нас тут совсем перестали возить, а вы уже месяц как не приезжали...».
Бабуся після інсульту, на вулицю не виходить, сусідів поруч немає. В її передпокої на тумбочці злякано дивиться чорна кругла кішечка, якій я зазвичай теж привожу котячого корму. Таких десятки. Вони дзвонять спитати про моє здоров'я, але в розмові я дізнаюся, що продукти закінчуються.
Харків'яни, за моїми суб'єктивними спостереженнями гуманітарна ситуація у місті краще не стає. Я чудово розумію, що зараз усі гуманітарні потоки йдуть на звільнені території, і це справедливо, але факт залишається фактом: у Харкові соціально незахищені верстви наразі залишилися оголенішими, ніж, скажімо, два місяці тому. Поки що тенденції до покращення я не бачу.
У війни немає перерв. І як би мені не хотілося взяти тайм-аут, я не зможу пояснити людям похилого віку, що допомоги більше не буде. Ця думка наздогнала мене якось пізньої ночі: зовсім раптово і виразно. Я зрозумів, що ми з вами звалили на свої добровольчі плечі гуманітарне забезпечення покинутих людей похилого віку, і будемо тягнути їх не до кінця грошей, а до Перемоги. І знову, і знову виходити до своєї аудиторії з простягнутою рукою, знаючи, наскільки вже спустошені ваші кишені.
Друзі, я оголошую П'ятий Великий Збір на стареньких. Мабуть, зараз доведеться повертатися до практики абсолютної закупівлі за кеш, тому що більшість моїх чудових натур-донейторів пішли на звільнені території: консерви, сушіння, бакалія тощо, зараз їдуть туди.
Але харківські старі нікуди не поділися. Мій телефон не перестає дзвонити. У багатьох діти не повернулися додому. Френди! Я знаю, що вже не лишилося. Ви знаєте, що ще треба. Ми всі знаємо, що без цього Перемоги не буде. Однак у війни немає перерв. У війни буває лише кінець, і нам із вами доведеться бути разом до цього кінця.
Як завжди: кожна гривня важлива. Кожна з них — це шматок хліба для моїх підопічних: одиноких, покинутих, прикутих до ліжка, що ходять в памперси, післяінсультних, із шизофренією, онкологією та Паркінсоном. Це — додатковий день їхнього життя. Життя, продовжене на десять гривень вашими руками.
Дякую, френди. Не втомлюся дякувати вам.
Допомогти можна тут:
Приват: 4149439301003228
Моно: 4441114442642565
Рaypal Насті: [email protected]
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
