Раннє втручання в умовах війни: історії фахівчинь із Сєвєродонецька, Маріуполя та Харкова

Це партнерський матеріал

Раннє втручання — це послуга для сімей з дітьми, які мають порушення розвитку або ризики виникнення порушень. Послуга, побудована на партнерстві батьків і фахівців. Головна мета — дати дорослим розуміння, знання та навички, як розвивати дитину в щоденних активностях, як долати труднощі, пов'язані з порушеннями розвитку дитини, як отримувати задоволення від життя. 

Спеціалістки з раннього втручання, про яких йде в матеріалі «Накипіло», працювали у Сєвєродонецьку, Маріуполі та Харкові, а нині допомагають сім'ям пережити труднощі, пов'язані з війною. Сімей, які потребують послуги раннього втручання, через війну стає дедалі більше.

Фахівці раннього втручання — це не просто спеціалісти, а люди, що, як і всі українці, переживають травматичні події, спричинені війною. Вони продовжують працювати онлайн навіть в умовах зникнення світла та зв'язку.

У ранньому втручанні сім’я знаходиться до виповнення дитині чотирьох років, а потім переходить до іншої установи — дитсадка чи іншої організації. Фахівці раннього втручання особисто супроводжують сім'ю до нової установи, знайомлять фахівців з ризиками та сильними сторонами дитини, допомагають організувати спілкування батьків і співробітників. 

Тетяна, фахівчиня з раннього втручання, вчителька-логопед

До повномасштабного вторгнення Тетяна жила в Маріуполі, працювала у Маріупольському реабілітаційному центрі комплексної реабілітації осіб з інвалідністю №1. Послуга раннього втручання у центрі надавала 11 сім'ям команда з чотирьох фахівців. 

Наприклад, до 24 лютого Тетяна працювала з сім'єю півторарічного Даніїла. Із шести цілей, які узгодили батьки та команда раннього втручання, три вже досягли: хлопчик почав впізнавати картинки, вставав на ноги, брав ложку та доносив її до рота. Але через повномасштабне вторгнення рф взаємодія фахівчині та сім'ї перервалася. Наразі Тетяні відомо, що родина Даніїла евакуювалася за кордон, але на зв'язок не виходить. 

«Але ми завжди нагадуємо, що до нас можна звертатися», — каже Тетяна.

Сама фахівчиня незадовго до війни вийшла заміж. Вона ніяк не очікувала таких потрясінь. 24 лютого подружжя прокинулося від вибухів, що доносилися зі Східного району Маріуполя. Чоловік Тетяни наполіг, аби сім'я евакуювалася з міста. 

«На вокзалі було чутно вибухи, постріли. Нас не пускали у потяг із вівчаркою. Я сказала, що нікуди без неї не поїду, і зрештою ми вмовили провідницю. Ми останні, мабуть, хто встиг виїхати з Маріуполя залізницею. Через чотири години після нашого відправлення міст у Волновасі зруйнували. Ми дісталися Нікополя. Там вже було не спокійно, постійно лунали повітряні тривоги. Через місяць, проведений  під обстрілами з дитиною і тваринами (чоловік Тетяни нині служить, — ред.) я вирішила виїжджати до Кіровоградської області, бо у дитини почалися панічні атаки», — пригадує Тетяна. 

Найважчим для жінки було те, що перед виїздом з Маріуполя вона не встигла побачити батька, брата, племінника. 2 березня з ними пропав зв'язок, а 9 березня у фейсбуці Тетяна побачила фото згорілого братового будинку.

В евакуації Тетяна стала шукати роботу. У Добровеличківці є один садочок, проте вакансія логопеда там була зайнята. Утім, фахівчиня продовжує працювати як логопед онлайн із маріупольськими сім'ями, а також з українськими родинами, які зараз живуть за кордоном. Щоправда, відключення світла та проблеми зі зв'язком дуже заважають працювати.

Фінансова підтримка ЮНІСЕФ дозволила Тетяні з колегою повернутися до надання послуги раннього втручання та отримувати за це кошти.

Фахівчиня намагається підтримувати зв'язок із колегою, яка залишилася на окупованій території неподалік від Маріуполя, але спілкуватись виходить не завжди. У селищі й досі поганий зв'язок та інтернет. 

«Від 2016 року я працюю в послузі раннього втручання. Я думаю, якщо починати допомагати сім'ям із дітьми з порушеннями розвитку від народження або якомога раніше, то у дітей набагато більше шансів на успішний старт, а у сімей — на звичайне життя», — вважає Тетяна.

Іноді робота рятує життя. У цьому впевнена інша фахівчиня з раннього втручання, логопед Ольга з Харкова. Вона не виїжджала з міста, весь час від початку повномасштабної війни допомагаючи сім'ям із дітьми.

Ольга, фахівчиня з раннього втручання зліва)

«Я завжди жила за планом, а війна вибила грунт з-під ніг. 24 лютого я прокинулася від глухих вибухів і подумала, що це феєрверк. Перші місяці нічого було не зрозуміло. Ти не знаєш, чого не стане за п'ять хвилин: світла, газу, твого будинку. Не знаєш, чи прокинешся завтра. Але за деякий час я повернулася до роботи, і вона врятувала мене. Життя увійшло у визначений ритм. Я розуміла, що потрібна сім'ям, що мені треба відповісти на дзвінок, повідомлення. 24 лютого ми з колегами прийняли рішення, що продовжуємо працювати», — розповідає Ольга.

До 24 лютого і дотепер Ольга працює у Благодійному фонді Інституту раннього втручання, її посада: логопед, спеціаліст по ранній комунікації. До війни вона ходила на виклики, робила домашні візити, іноді у дитсадки, на майданчики, де у дитини виникали труднощі. Після 24 лютого всі сім'ї, з якими працювала Ольга, виїхали з Харкова, і вона почала консультувати онлайн. 

Ольга працює в Інституті раннього втручання понад 15 років. Задоволення для неї — коли батьки включені в роботу, коли досягаються цілі та видно результат. Ольга — основний провайдер послуги для сімей, з якими працює. Раз на тиждень вона зв‘язується з колегами — членами команди раннього втручання, які евакуювались і зараз у Львові, Вінниці, у Нідерландах. Разом вони обговорюють роботу та визначають наступні кроки. 

«Крім надання послуги, я підтримую інші команди, проводячи супервізії. Я розумію, що сімей, які потребуватимуть цієї послуги, буде більше. Важливо, аби спеціалісти надавали якісну послугу», — упевнена Ольга. 

Центр, у якому працювала інша фахівчиня, Ольга з Сєвєродонецька, наразі відновив роботу дистанційно. Приміщення та обладнання, що залишилися в Сєвєродонецьку, наразі перебувають у використанні окупаційної влади міста. 

Центр комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю Сєвєродонецької міської ради першим у Луганській області запустив послугу раннього втручання і став успішним прикладом. Тоді місцева влада підтримала цей пілотний проєкт і виділила приміщення під відділення раннього втручання. Від 2020 року фінансування 5,5 штатних одиниць повністю здійснювалося за рахунок коштів Сєвєродонецької територіальної громади.

Ольга керує Центром реабілітації, і разом із чотирма іншими фахівцями пройшла навчання і стала сертифікованою спеціалісткою з надання послуги раннього втручання. 

У перші місяці вторгнення команда прийняла рішення продовжувати працювати. Проте військові дії ставали дедалі активнішими у Сєвєродонецьку, і згодом усі спеціалісти послуги раннього втручання вирішили виїхати у безпечніше місце. Ольга виїхала у Чернівці, де продовжує дистанційно керувати центром. З літа вони відновили роботу і надання послуги раннього втручання, але вже в онлайн-форматі. 

«Незважаючи на стрес, фахівці розуміли, що дуже важливо вийти на зв'язок із родинами, з якими працювали у Сєвєродонецьку. Більшість виїхала за кордон, в інші українські міста, дехто залишився на окупованій території. Для дорослої людини місяць, два, три — не надто великий проміжок, але для дитини — це значний час та пробіл у розвитку», — зауважує Ольга. 

Фахівцям послуги, які були змушені роз'їхатися в різні міста України та за кордон, було важко відновлювати роботу та здійснювати перші кроки після потрясінь, пов'язаних із війною. Команда центру, де працює Ольга, постійно підтримувала зв'язок: у перші місяці всі у чаті бажали один одному доброго ранку, давали зрозуміти, що вони живі, що з ними все нормально. 

 Зараз, у грудні 2022 року, послугу раннього втручання знову надають. На жаль, поки що роботу змогли відновити лише три з п'яти спеціалістів раннього втручання. Команда дистанційно працює з сім'ями із Сєвєродонецька. Основні проблеми: стрес, напружена і тривожна атмосфера, в якій росте дитина, постійні переїзди та відсутність упевненості в завтрашньому дні. 

«Як не іронічно, але завдяки ковіду ми були готові до віддаленої роботи зараз. Від 2020 року ми звикли до онлайн-конференцій, навчання, зустрічей з батьками. Але робота після переїзду змінилась суттєво. Раніше ми бачили сім'ї, один одного наживо, у нас було необхідне обладнання. А зараз все, що у нас є, — це наші знання, ноутбук і документація, яку ми ведемо», — підсумовує Ольга.

Матеріал створено в межах «СПІЛЬНО» — програми Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), покликаної об'єднати зусилля з урядом, місцевими органами влади, громадським сектором та бізнес-партнерами, щоби надати мультисекторальну допомогу сім'ям із дітьми. 

Проєкт реалізується за підтримки уряду Японії, Німецької установи для відбудови KFW.