До повномасштабної війни Харківщина входила у трійку регіонів за обсягами виробництва та постачання молока на всю Україну. Пів року часткової окупації області, масовані обстріли весь час — і облрада звітує про втрату 163 ферм. За попередніми оцінками, у масштабах країни галузь тваринництва скоротилася на 15−20%. Працюючі підприємства знаходяться на межі виживання.
Які труднощі спіткали фермерів? Розповідаємо на прикладі молочної ферми у Вовчанському районі.
Із 350 дійних корів на фермі «Пані Юпітер» після окупації залишилося 170. Підприємство розташоване в селі Хотімля, за 30 км від кордону з росією. Цьогоріч фермі виповнюється 10 років. За цей час господиня Наталія Коваль досконало опанувала технологічні особливості виробництва молочної продукції. А її чоловік отримав освіту МВА та третю вищу — зоотехніка. Родина впевнено будувала ферму за європейським зразком.
Сучасне обладнання, досвідчений персонал, спеціальні корми, вирощені на власному полі — це все дозволяло отримувати молоко екстракласу. Основний об'єм продавали молокозаводам з Києва та Кременчуга, а також передавали на Харківську дитячу молочну кухню. Решту переробляли для себе і на продаж вроздріб. Поціновувачів домашнього сиру, сметани, йогуртів та кондитерки ставало дедалі більше. Тож фермери запустили інтернет-магазин та невелику лавку на Олексіївці.
Проте війна змінила все.
Магазин у Харкові та онлайн-продаж закрили. Зараз продукти купують лише односельці, та й набагато рідше. Асортимент значно скоротився: передусім через втрату поголів'я та зменшення надоїв.
«Якщо до війни ми надоювали сім тонн молока на день, то на момент визволення села у вересні надій складав 600 літрів. Показник упав майже в 10 разів. І хоча ми змогли його підняти до двох тонн, все одно втрати неминучі. Народжені в окупації телята вже не будуть тими коровами, які давали б молока по 30 літрів. Тварини були на дуже скудному раціоні. Ми не встигли заготовити сіна та кормів вдосталь. А завозити корма з росії навіть думки не було. Тому і новонароджені слабенькі, і дорослі корови знесилені».
Не варто забувати й про своєчасну вакцинацію, ветеринарні препарати, треба слідкувати за чистотою обладнання: лише так вдасться отримувати молоко належної якості. Нині засоби для боротьби з бактеріальним забрудненням дуже дорогі, зауважує фермерка. Однак молочні ферми можуть отримати гуманітарну допомогу. У межах швейцарської програми USAID таким чином уже підтримали 296 господарств у Сумській, Чернігівській, Харківській та Київській областях. У тому числі — ферму «Пані Юпітер»: надали засоби для обробки вимені та миття доїльного обладнання.
Перебої з електроенергією критичні. Як фермам убезпечити себе від частих відключень?
Найбільші витрати пані Наталії останнім часом припадають на електроенергію. День роботи на генераторі — це 200 літрів дизелю, що вартують 12 тисяч гривень. І це тільки за світло. А ще треба щодня опалювати магазин, молочний і кондитерский цехи, доїльну залу. Загалом усі виробничі процеси потребують безперебійної електроенергії.
Тваринницькі ферми можуть убезпечити себе від частих відключень. Для цього потрібно подати заявку на включення підприємства у перелік критичної інфраструктури. Такі запити приймає Міністерство агрополітики. Обов'язкова умова — наявність КВЕДу, який засвідчує, що підприємство належить до агропромислового комплексу або харчової промисловості. Щойно виробник потрапить до списку, він має повідомити про це районну військову адміністрацію. Тоді його статус врахують у майбутніх графіках вимкнення електроенергії.
Боротьба за сіно — ще один виклик для скотарів
У Мінагрополітики прогнозують суттєве зменшення площ посіву озимих культур. Тож нестача необхідних кормів неминуча. Скорочення посіву може сягнути 7 мільйонів гектарів порівняно з довоєнним показником — 29 мільйонів гектарів. Ситуацію ускладнює інтенсивне мінування полів на деокупованій Харківщині та Херсонщині.
Раціон худоби не менш важливий, ніж збереження інфраструктури на фермі. Можна мати сучасне устаткування і передові технології, та якість продукції передусім залежатиме від здоров'я тварин.
«У нас усе устаткування збереглося, все працює. Але основний фонд — це тварини, а вони виснажені. Їхній стан впливає на смак молока, на його жирність. Раніше було 4,2%. Зараз ми отримуємо молоко жирністю максимум 3,2%. Зменшилися й об'єми. Корова, яка не наїдена вдосталь, просто фізично не може дати багато молока» .
А як щодо державної підтримки?
Уряд пропонує аграріям та фермерам скористатися державною програмою «Доступні кредити 5−7–9%». Кошти нададуть на обробку від одного до 120 гектарів сільськогосподарських угідь та для утримання від трьох до 100 корів.
«Можливість хороша. Встигли нею скористатись ще до цієї війни. На отримані кошти придбали в кредит машину для доставки молочної та кондитерської продукції. Тоді програма працювала й для такого напрямку. Зараз ми не вписуємося до неї ані за кількістю корів, ані за гектарами», — розповідає Наталія.
Важливий нюанс щодо кредитів відмічають аналітики Центру економічних та політичних досліджень. За їхніми даними, в Україні програми пільгового кредитування серед малого бізнесу не дуже популярні. Наприклад, у 2020 році лише 2,5 тисяч малих підприємств (із понад мільйона потенційних) отримали «Доступні кредити». Навіть для тих бізнесів, які успішно пережили початковий етап, кредити є надто дорогими. А якщо не вдається залучити кошти, то подальший розвиток бізнесу буде доволі обмеженим.
Потрібна співпраця між локальними виробниками
Традиційно селяни залежать від постачальників з інших міст, від великих підприємств. Їм вони продають сировину чи готову продукцію. Схема робоча у мирний час, наразі ж логістика порушена. У випадку ферми «Пані Юпітер» всі маршрути для перевізників — невигідні та незручні. У перші дні повномасштабної війни було зруйновано міст, який з'єднував Хотімлю із Старим Салтівом і Харковом. Розбиті мости і в найближчих населених пунктах, Мартовій та Печенігах. Через дамбу можливий проїзд автівок вагою лише до 20 тонн. Їхати на ферму в об'їзд усі відмовляються.
Так Хотімля, як і більшість сел навкруги, залишились без звичних поставок продуктів уже з перших днів війни. Місцевих виробників немає, бо конкурувати із міськими монополістами неможливо через ціни. На думку власниці ферми, цьому можна було б запобігти, якби в громаді розвивалась локальна співпраця між малими підприємцями.
«У своєму господарстві ми зробили те, що, за великим рахунком, можна поширити на всю громаду. Одні фермери можуть вирощувати корів, інші — переробляти молоко у кисломолочні продукти, в сир, крем для тортів. У нас так вся кондитерка робиться, зі власного молока. І це все можна продавати в одному місцевому магазині. До того ж обмін сировиною всередині громади буде дешевшим, ніж коли все возять з обласного центру. Та поки що витрати лягають на плечі фермерів».
Для майже 13 мільйонів українських селян господарство — чи не єдине джерело доходу
Таких висновків у ході дослідження дійшла Продовольча та сільськогосподарська організація ООН. Кожен четвертий з опитаних ними фермерів на кінець минулого року скоротив або зупинив виробництво. У найбільш постраждалих від війни областях понад 40% домогосподарств взагалі закрили бізнес. Серед втрат називають часткове або повне знищення техніки, обладнання, складських приміщень, худоби та багаторічних насаджень. Щоб якось протриматись, найчастіше в хід йдуть заощадження. Дехто позичає гроші чи покладається на донати від небайдужих людей.
Збитки фермерів зростають. Та навіть перебуваючи в постійному мінусі, люди знаходять сили працювали далі. Яскравий приклад — історія Наталії Коваль. За її словами, торішні втрати сягають майже мільйона доларів. При цьому тварин все одно годували, лікували, доглядали за ними. Це все потребує нових витрат. Починаєш рахувати — і стає прикро.
«Як виходити з цього становища я, чесно кажучи, не знаю. З точки зору бізнесу, щоб не впадати у борги, ще й в умовах повної невизначеності, було б логічно здати тварин та законсервувати ферму. Але коли люди підтримують, вірять у нас, я відчуваю, що зобов'язана все зберегти. Я слідую власному серцю, по-іншому не можу.
Завдяки нашій фермі село вижило під час окупації. Ми роздавали продукти пенсіонерам і багатодітним сім'ям. Хто міг, той купляв і підтримував нас. Так вдавалося платити зарплату дояркам, трактористам. Працював і кондитерський цех. Там ми випікали хліб і роздавали людям, поки волонтери не почали привозити гуманітарку. А наші працівники, які в окупації щодня доглядали за тваринами, взагалі ні на мить не опускають руки. Тож я не готова просто так все кинути».
Наскільки постраждала екологія Харківщини через повномасштабну війну: прокуратура підрахувала збитки
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
