Сьомий місяць в Україні триває повномасштабна війна, у результаті якої близько 20% території країни опинилися під окупацією. Попри прихід нової «влади», з різних причин багато мешканців залишаються у своїх рідних містах чи селах, деякі з них ідуть працювати.
Про те, чи можна прожити на окупованих територіях, не працюючи там, і чи варто без розбору називати тих, хто пішов на роботу, колаборантами, ми поговорили з дівчиною, яка виїхала з Маріуполя трохи більше місяця тому. Минулого року вона отримала диплом про вищу освіту й у травні пішла працювати за фахом у відкриту окупантами школу, щоб заробити гроші на виїзд. Ім’я спікерки з міркувань безпеки ми не розголошуємо.
Чи можливо взагалі прожити на окупованих територіях, не влаштовуючись там на роботу?
Думаю, що ні, тому що тієї гуманітарної допомоги, яку надає нам російська федерація чи днр (я не знаю, від кого вона взагалі)... Я не думаю, що тієї тушонки чи чогось іншого вистачатиме. Взагалі я не можу сказати, що можна прожити без грошей, тому що багато чого треба, а зараз гуманітарку взагалі стали видавати не всім. Тепер її отримують лише пільгові категорії: люди від 65 років, інваліди І і ІІ групи, сироти й матері-одиначки. Ще чула, що її видають багатодітним і дітям до трьох років.
А що входить до гуманітарного набору?
Раніше, коли їх видавали на 20 днів, там було три тушонки по 320 чи 340 грамів, одна згущенка, дві пачки макарон, один кілограм борошна, один кілограм рису та пшениці чи рідко гречки, соняшникова олія, дві консерви й, мабуть, цукор. Гігієнічні засоби після того, як її урізали, у набір не входили, а всі розуміють, що нам треба мило, шампунь і так далі.
Цей набір був призначений для однієї людини?
Так. Був випадок, що моя сусідка прийшла зі своєю десятирічною дитиною, і їм дали один набір, але вони потім знову прийшли й отримали ще один. Було таке, що приходили й казали, що один набір на мати та на дитину, але це було не так.
Чи є якась альтернатива, наприклад, працювати віддалено на українські компанії?
Напевно, якщо людину візьмуть… Мені здається, якщо ти залишаєшся на окупованих територіях, тобі не дуже будуть раді. У травні в деяких районах давали світло, інтернет з’явився лише у липні, але не в усіх. Є «Trinity», у кого він був до цього, і «Формат». Інтернет є, працює нормально, але часто бувають збої електроенергії.
Працювати віддалено зазвичай не виходить, тому що не всі мають інтернет або роботодавці не беруть, гуманітарку тепер видають лише пільговим категоріям… Чому люди не виїжджають з міста?
Якщо казати чесно, чимало людей є тими, хто підтримує росію, але я вважаю, що через декілька місяців, може, через рік, вони зрозуміють, що це не те, чого вони очікували. Звісно, у Маріуполі є ті, хто підтримує Україну, але вони зазвичай мовчать, тому що, розумієш, якщо ти будеш свою позицію висловлювати там, тебе можуть забрати і потім допитувати.
Є ті, хто просто не хоче залишати свою домівку. Вони не вірять у допомогу звідкись, тому не бачать іншого виходу, не хочуть рухатися далі. Люди не виїжджають, бо їм дуже страшно. Деякі залишаються, тому що в них немає шансів виїхати, бо немає грошей. Не всі можуть зв’язатися з волонтерами, які допомагають просто безкоштовно, а перевізники на цьому наживаються.
Скільки в середньому коштує, наприклад, виїхати з Маріуполя до Запоріжжя?
Коли я ще читала про це в червні, було так: мені треба було з Маріуполя поїхати до Бердянська, а з Бердянська там була сума в 15 тисяч гривень з однієї людини. Бувало і менше, але в принципі це десь 10-20 тисяч гривень на той момент коштувало. Це тільки до Запоріжжя. Тобто є блокпости, як мені розказували, де треба було платити гроші, тому так ціну завищували.
Як особисто тобі вдалося виїхати?
Коли вдома вже з’явився інтернет і я змогла спілкуватися через соцмережі, мені допомогли. Я писала, що хочу виїхати, і на це відгукнувся мій начальник, у якого я працювала до війни. Він мені допоміг. Взагалі це був шанс на мільйон, що мені так пощастить.
Коли люди вирішують піти працювати на окупованих територіях, вони намагаються вибирати діяльність, яка за законом не буде вважатися колабораційною, чи це не так важливо?
Ну, люди часто просто приймають факт того, що вони залишаються, бо хочуть жити у своїх домівках, тому багатьом все одно, куди йти. Деякі, наприклад, як я, йдуть, щоб просто заробити гроші на виїзд, тож особливої нагоди вибирати немає. Ти ж не будеш писати, щоб тобі з миру по нитці скинули грошей чи взагалі, може, в тебе ні в кого їх просити.
Які взагалі існують варіанти працевлаштування в Маріуполі?
Це починається від розбору трупів, тобто викопування їх з могил, які знаходилися у дворі. Ти викопуєш тіло, потім везеш в ритуальні послуги, і знову їдеш на кладовище й закопуєш його. Ця робота дуже складна. За неї, наскільки мені відомо, платили 35 тисяч рублів, але один хлопець сказав, що йому заплатили 9000 і давали пайки через день чи три дні. У мене знайома працює на завалах, тобто вони розгрібають завали, прибирають сміття. Десь 30–35 тисяч платять, але це ти весь день на сонці.
Наскільки я чула, люди ще й підриваються.
Взагалі я не чула такого, щоб люди підривалися, коли прибирали місто, але, якщо ми беремо приклад комбінату імені Ілліча (імені Зота Ілліча Некрасова — ред.), то там були такі моменти.
А ще є якісь варіанти роботи?
Є ще школи й дитячі сади. У школах ставка 15.000 рублів, нянечкам у садочках платять 13.000. Комунальників зазвичай набирають з тих, хто до цього там працював. Деякі люди самі пропонують свої послуги через оголошення. Бачила такі від репетиторів англійської й математики.
А щодо торгівлі? Бачила відео, де вулиці Маріуполя перетворилися на стихійні ринки.
Коли почали з’являтися ринки, деякі люди стали їздити до Старого Криму чи Новоазовська до магазинів, там скуплятися і потім перепродавати це в місті. Але це можуть робити лише ті, у кого є хоч якісь гроші для початку й машина, але її теж треба зареєструвати, отримати пропуск на конкретну кількість людей та обов’язково змінити номери на днрівські.
А щодо будівництва цих нових будинків? Туди людей запрошують?
Я чула, що приїжджають пітерці і будують. Наших людей, наскільки я знаю, не беруть, але деякі будували їм наметове містечко біля ПортCity.
Чи достатньо зароблених грошей для життя?
Я не розумію цю «валюту», тому не можу сказати точно… Ось ти йдеш із цією тисячею рублів на ринок, можеш майже нічого не купити, а вона хоп-хоп і розійдеться. Якщо там комунальні послуги підключать, хоча багато хто кричить, що вони будуть менші, ніж в Україні, і не буде більше цієї гуманітарної допомоги, це, напевно, мало.
Чи правда, що інколи людям платять їжею?
Їжею платили десь у квітні–травні. Я от казала про трупів — там платили і гроші, і давали цю гуманітарну допомогу раз на три дні, здається. І так само в школі — повинні були давати раз на тиждень взагалі, але нам дали лише один чи два. Коли ми готували школу до приходу дітей, підписували договір, що працюємо підсобними робочими. За два тижні роботи нам заплатили 10 800 рублів і дали депутатський пайок — там ще були кава, чай і солодощі, але він менший, за звичайний.
Чи вважаєш ти себе колаборанткою через те, що працювала в школі за російською програмою?
Мені зараз дуже соромно казати, що я працювала там, але я скажу так: я працювала для того, щоб приїхати до України. Я розумію, що це гроші іншої країни, але я б не сказала, що працювала за їх програмою. Взагалі-то цей місяць роботи був дуже складним, тому що все не зрозуміло, не вибудувано. Єдиної програми не було. Були методички, які нам видавали, а ми їх потім повертали. Тобто ти переглянув її, і повинен по ній працювати. Я ж працювала за тим, що знала й уміла.
Деякі можуть вважати себе колаборантами, тому що так воно і є. Вони так і кажуть, що в Україні їм робити нічого. Вони не говорять, що Україна погана чи ще щось, але є така вчителька, яка каже: «Мені в Україні дадуть десять років за це. Ну що мені там робити?» Я, звісно, розумію людей, які так думають, тому що їх залякали.
Я не буду вважати себе колаборанткою, тому що мені були потрібні ці гроші. Але скажу так: я відпрацювала, але зарплатню не отримала, тому що змогла виїхати раніше. Її замість мене отримали мої родичі, які залишилися в Маріуполі.
Освіта в Харківській області: до чого готуватися школярам і студентам у новому навчальному році
Якщо не секрет, скільки тобі заплатили?
35 тисяч рублів, але я взяла класне керівництво й 30 годин на тиждень. Якщо брати вчителів, то там кажуть, що це дуже престижна професія в росії, тому, може, вони платять зараз так. Але я скажу, що це тільки початок. На зборі профспілки якось така фраза прозвучала, що «ми в Донецьку (чи де, я не пам’ятаю) дев’ять місяців працювали без заробітної плати».
Думаєш, вони так ґрунт готують?
Так. І, може, те, що вони нам заплатили, — лише початок. Потім ніхто ж не дає гарантію, що буде завтра.
Як відбувається набір кадрів? Люди самі приходять за оголошеннями чи їх змушують?
Про примус я не чула. Приходили самі. Мені сказала моя вчителька, що відкривають школу. Зрозуміло, мені потрібні були гроші й робота, щоб десь їх заробити, тому я пішла. Я спочатку спитала, чи можна. Це залежало від директора. Ну, на перший день вона мені нічого не відповіла, а на другий я прийшла, і вона сказала: «Так, я тебе візьму». Якось так. Щоб когось примушували, я не чула. Є такі вчителі, які досі сидять у Маріуполі, і вони не пішли працювати до школи, але є ті, хто пішов.
Як до тебе ставилося нове керівництво?
Приходив якось до нас чоловік начебто з «міністерства освіти». Він подивився, як ми починаємо роботу, і сказав: «Якщо у колективі будуть знаходитися люди, які не зовсім адаптувалися до того, що відбувається, їм буде важко працювати». Вони натякали на те, на мій погляд, що, якщо не приймемо того, що ми вже типу росія чи днр, нам буде дуже важко, будуть супротиви проти роботи. Якщо ти не хочеш приймати це, то краще, звісно, піти. Це він натякав взагалі директору, щоб вона бачила, хто в колективі приймає це і буде спокійно працювати, а хто ні. Тобто мені здається, що вони взагалі бояться, що хтось буде вести, на їх погляд, пропаганду України. Я думаю, це так звучало з його вуст.
Який настрій панує серед людей у Маріуполі?
Багато з тих, хто залишився, втрачає надію. Коли ти сидиш у Маріуполі, то звикаєш до того, що навколо тебе руїни, ти звикаєш бачити спалені домівки, цей бруд навколо. У місті дуже багато пропаганди, якій важко протидіяти. Про це складно говорити, але є ті, хто підтримує цей руський мир. Є і проукраїнські люди — ті, хто вірить у повернення України. Мій дідусь такий: він вірить і лається з усіма, хто каже, що місто обстрілювали ЗСУ чи Азов. Я розумію, що йому не можна це на вулиці робити через небезпеку, але поважаю за це.
Тобі вже вдалося тут знайти роботу? Як ти взагалі влаштувалася?
Так. Зараз я працюю зі своїм начальником, з яким раніше працювала в Маріуполі. До того, як він відкрив тут (в одному з міст-сателітів Києва — ред.) свою справу, я працювала в столиці, і знайти роботу там було не складно. Робота є. Існує дуже багато оголошень, і все залежить тільки від того, на що ти розраховуєш. Знайти житло можна спокійно. Зараз я винаймаю квартиру. Ціни адекватні, насправді, і квартири не вбиті. У нормальному стані можна зняти... Я в секреті нічого не тримаю: знімаю однокімнатну квартиру за три тисячі гривень. Це мені пощастило, поки люди не повернулися. У Києві за шість-сім тисяч можна нормальну квартиру знайти зі зручностями. У цьому немає проблеми. По приїзді майже одразу оформила ВПО, але виплата мені поки не прийшла. Обіцяли, що потім просто нарахують одразу за два місяці, тож я поки чекаю.
Усе чудово, всього вистачає. Якщо порівнювати те, як зараз у Маріуполі, і те, як тут, на неокупованій території, — це небо і земля. Тут набагато комфортніше, набагато спокійніше, навіть з урахуванням того, що можуть літати ракети чи виє повітряна тривога. Тут дуже затишно: відчуваєш, що ти вдома. І ще раз наголошу — робота є. Вся справа в людях: якщо вони хочуть, вони йдуть і працюють.
Чи віриш особисто ти в повернення додому?
Я б хотіла повернутися додому. Звісно, кожен хоче. Навіть ті, хто поїхав до росії, хочуть повернутися до Маріуполя, навіть, коли домівки вже немає. У мене є, куди: слава Богу, квартира ціла, лише вікон немає. Я хочу туди повернутися, тому що це була українська земля і так буде завжди.
«Пальоні» турнікети, вартість аптечки, міфи про допомогу: інтерв‘ю з інструктором тактичної медицини
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
