Роми — одна з найчисленніших етнічних груп в Україні та водночас одна з найбільш закритих. Ця відстороненість значною мірою обумовлена упередженим ставленням до ромів. Соціальне напруження відчутне й нині.
За даними Minority Rights Group, до 24 лютого 2022 року чисельність ромського населення в Україні коливалась у межах 200–400 тисяч осіб. Найбільші ромські громади були в Закарпатській, Одеській, Донецькій та Харківській областях. Від початку ракетних обстрілів з боку росії щонайменше 100 тисяч ромів виїхали до сусідніх Польщі, Молдови, Чехії, Словаччини, Угорщини. Міжнародна благодійна організація «Чіріклі», котра опікується правами ромів в Україні, рахує, що це 25% від усієї ромської спільноти.
Суттєво потреби ромів-переселенців з України не відрізняються від потреб інших співгромадян
За кордоном це — ті самі питання працевлаштування, пошуку житла, оформлення дітей до школи, медична, психологічна, юридична допомога. Та моніторинги різних міжнародних організацій показали: для ромів отримати законний прихисток чи іншу підтримку стає справжнім випробуванням.
Раніше активісти зазначали, що приблизно 30 тисяч ромів в Україні не мають документів. Для переміщених членів громади це призводить до серйозних наслідків. Без паспорта немає доступу до притулку, а подекуди — і гуманітарної допомоги.
Відсутність документів і до війни перешкоджала ромам отримувати освіту, роботу, житло, медичне обслуговування та інші державні послуги.
Розповідаючи про цю проблему, Земфіра Кондур, координаторка проєктів програми Ради Європи з прав меншин, наводить приклад щодо медичної допомоги.
Реформа системи охорони здоров'я заслуговує великої відзнаки. Люди можуть обирати сімейних лікарів. Гроші йдуть за пацієнтами, і це підвищує конкуренцію між фахівцями та якість послуг. А разом із тим — викорінює корупцію. Однак ви не можете отримати базових медичних послуг без документа, що посвідчує особу. Я розумію: це зроблено, щоб уникнути шахрайства. Проте в Україні тисячі людей не мають дійсного паспорта, і я зараз кажу не лише про ромів. Сюди відносяться люди з радянськими паспортами, переселенці, які не можуть відновити документи, оскільки всі записи знаходяться на окупованій території. Їх неможливо ідентифікувати. Залишаючи всіх цих людей осторонь, держава створює серйозні ризики для громадського здоров'я. МОЗ повинно мати план “Б”, який би враховував життєві обставини цих громадян.
У дослідженні Central Council of German Sinti and Roma автори проаналізували умови життя ромських біженців у Польщі. За їхніми спостереженнями, неодноразово на центральному залізничному вокзалі Варшави поліція вимагала ромів представитися, не вживаючи подібних заходів щодо інших громадян України. У центрах прийому біженців ромів підозрювали у наданні неправдивої інформації, «прикиданні» переселенцями або в надмірному використанні гуманітарної допомоги. Наприклад, що вони набирали її більше, ніж належало взяти кожному.
Також зафіксовані випадки, коли польські волонтери-роми зазнавали расистських словесних нападок з боку неромських польських чи українських волонтерів:
Серед груп, з якими ми контактували, переважають діти, люди похилого віку та жінки, які часто переживали травматичний досвід, але не хотіли про це говорити. Ми отримували повідомлення, що внутрішньо переміщених осіб ромської національності не пускали до поїздів або викидали з потягів в Україні. Через дискримінацію вони були обмежені в отриманні консультацій, де знайти житло, роботу, лікарів. Це лише посилює їхнє відчуття ізоляції.
У тому ж дослідженні зазначено, що більшість ромських дітей-біженців не були офіційно влаштовані до польських шкіл. Основна причина — недовіра до інституцій. І виникла вона ще вдома. Потрапити до шкіл за місцем проживання ромам майже неможливо.
Лола Кульчар, директорка Закарпатського обласного благодійного фонду «Благо»:
Багато ромів живуть сегрегованими кварталами. Лише на Закарпатті таких поселень близько 100, а в масштабах держави — понад 400. Житлова сегрегація ромів є реальністю в Україні. Це має розуміти і влада. У тих місцях, де є сегреговані ромські поселення, потрібен інший підхід, який би усунув сегрегацію ромських дітей у школах.
Однак нинішні норми, які зобов'язують школи спочатку брати на навчання всіх дітей свого району, і лише потім розглядати інших бажаючих, якщо є місця, — практично унеможливлює боротьбу із сегрегацією. Тепер українські школи мають виправдання, аби не брати до себе ромських дітей: “Немає вільних місць”.
Неприємні ситуації спіткали ромів, які виїхали до Молдови. Представники Європейського центру з прав ромів відвідали три центри прийому ромських біженців у Кишиневі. Результати перевірок опубліковані на сайті. В одному з невеликих приміщень тіснилися 70–80 осіб (у тому числі багато дітей), іноді по 15 людей у кімнаті. На першому поверсі був один спільний туалет, без умивальників. Люди казали, що отримали трохи їжі ввечері першого дня після прибуття. Через три дні їх перевезли автобусом до румунського кордону. Подальша доля цих людей невідома.
У жовтні минулого року Європейський центр із прав ромів подав судовий позов від імені ромських біженців за расову дискримінацію. Причиною став напад із боку охоронців притулку в Кишиневі. Служба безпеки застосувала сльозогінний газ, порушено кримінальну справу. Правозахисники кажуть, такі моніторингові місії відбуватимуться, поки триває війна в Україні. Адже подібних випадків десятки, і всі вони потребують розголосу та вирішення.
Упереджене ставлення до ромів — коли буквально оцінюють за зовнішністю
Про поширені факти дискримінації в Україні нам розповіла представниця громадської організації «Сумнакуно Петало» з Торецька, Анжеліка (прізвище не вказано на прохання співбесідниці). Разом з іншими активістами жінка опікувалася ромською громадою в Донецькій області. Наразі всі роз'їхалися, але де б хто не був — проблеми мають ті ж, що були до повномасштабної війни.
Одна наша дівчина з Торецька — багатодітна мама, що має чотирьох діток. Вона розповіла, як після початку масштабної війни шукала тимчасове житло. Як і раніше, тим, у кого багато дітей, відмовляють, не роздумуючи. Якщо погоджуються поселити ромів, то лише дорослих, і то не кожного. Врешті-решт цій дівчині вдалося знайти житло з підселенням, вона живе з господарем. Але такі ситуації непоодинокі. Проблема нікуди не зникає та торкається багатьох вимушених переселенців, не лише ромів.
Я й на собі це відчула, — продовжує Анжеліка. — Коли дзвониш і домовляєшся з хазяїном житла — все нормально. Щойно доходить до зустрічі, одразу кажуть: “Квартира зайнята, вибачте”. Хоча раніше чомусь не попередили. Трапляється і зовсім відкрита дискримінація, безпосередньо в оголошеннях. Так і пишуть: здаємо житло всім, окрім людей ромської національності.
Без явних доказів правопорушення немає
Прокоментувати та порадити, що робити в подібних випадках, ми попросили керівника ромської громадської організації «Чачімо» Миколу Бурлуцького. Він займається освітнім і правозахисним напрямками інтеграції ромів, зокрема в Харкові та області.
За його словами, згадані історії — ніщо інше, як стаття 161 Кримінального Кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками». Але це правопорушення складно довести. Зазвичай постраждалі ніяк не документують дискримінацію за національною ознакою, тобто фактично доказів немає.
Микола Бурлуцький:
Одна з причин, чому так мало рішень суду виносяться за 161 статтею, — відсутність або нестача доказової бази у слідчому процесі. Тому за можливості раджу потерпілим фіксувати всі випадки порушення прав людини (на фото та відео). Вимагайте від державних служб та роботодавців письмові відмови, де вказана конкретна причина.
В Україні 161 стаття дуже непопулярна. Часто її перекваліфікують на 269, списують на “хуліганку”. Хоча у моїй практиці була низка випадків порушення саме 161 статті. Починаючи від прояву дискримінації за національною ознакою від роботодавця та закінчуючи вбивством ромського лідера Миколи Каспицького у Вільшанах. Та наразі мені невідомий жоден прецедент, коли за злочин, скоєний проти представників ромської національної меншини за 161 статтею, був хтось засуджений.
Єдиний випадок все ж був — за погром ромського поселення на Одещині у 2002 році. Європейський суд з прав людини визнав українську владу винною у погромі та зобов'язав виплатити місцевим жителям 11 тисяч євро моральної компенсації, кожному із 12 постраждалих.
Микола Бурлуцький:
Існує стереотип, що в нашій країні правди не доб'єшся. Проте якщо правильно, наполегливо діяти та мати підтримку з боку правозахисників і адвокатів, спільно ми зможемо подолати цю тенденцію.
Куди звертатися за допомогою?
У Харкові серед правозахисних організацій, які можуть зарадити в подібних ситуаціях, працюють:
- «Право на Захист»
- «Харківська Правозахисна Група»
- «Чачімо» (тел. 066 029 62 72).
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
