Оксана Забужко про голос і суб'єктність України 

«Нарешті відбувається серйозна ревізія російсько-українських відносин в історичному контексті»

Друга за розміром медіаконференція в Європі відбулася 25-27 травня у Львові. 

Відкрила програму LMF 2023 Оксана Забужко, українська письменниця, філософка, поетка й соціальна активістка. ЇЇ промова називалася «Що скажуть історики про цю війну через 100 років?» і була присвячена тому, як Україну починають чути й сприймати як суб’єкта.

Ми підготували основні ідеї цього виступу.

«Захід ігнорував Україну протягом багатьох десятиліть. Навіть поява нашої країни на політичній мапі у 1991 році не допомогло зробити її більш впізнаваною. У західному наративі просто не було місця для України до тих пір, доки російська історія залишалася не переглянутою». 

«Україна існувала в західних медіа, але на периферії. До 24 лютого 2022 року її розглядали як передмістя великої росії або навіть “легальну околицю росії”, вираз, який прозвучав, хоча і напівжартома, у дискусії, яку в січні 2022 року організували британські медіа. Двоє інтелектуалів обговорювали, як причесати українську конституцію, щоб заспокоїти путіна. І редактор поважного медіа, який надіслав мені запрошення на дискусію, навіть не усвідомлював, наскільки імперіалістично це звучить». 

«Чому ж видатні професори вважають, що вони краще за українців знають, яке рішення підійде найбільше? Для них Україна досі не має власного голоса. Вони  все ще сприймають її, використовуючи слова Ґаятрі Чакраворті Співак, як “підлеглого суб’єкта, який не може говорити за себе”».

«Країну починають розуміти не тоді, коли вона потрапляє в новини. Щоб країну дійсно почули як суб’єкта власної історії, потрібно стати відомою за свою культуру».

«Якщо американський критик не може знайти в гуглі жодного українського класичного чи модерністського роману, перекладеного англійською, він не думає, що вони просто не були перекладені. Він вважає, що їх не існує. Україна сприймається як країна без історії, культури, традиції, минулого, без свого голосу. Можливо, в неї є надії на майбутнє, молоде й активне громадянське суспільство, але це все одно лише підлеглий, який лише вчиться говорити про себе, тож не можна сприймати це серйозно. Голос путіна буде голоснішим: коли він виголошує на міжнародній сцені свої історичні есеї про минуле України, це сприймається так, ніби він має на це право, тому що його історія відома».

«Що змінюється після початку повномасштабного вторгнення і над чим треба працювати, щоб змінити наративи? Нарешті відбувається серйозна ревізія російсько-українських відносин в історичному контексті. Нарешті не живі, а мертві українські автори почали виходити в перекладі основними європейськими мовами, і це має комерційний успіх».

«Саме завдяки цьому нас можуть зрозуміти, бо культура працює на особистому рівні. Якщо ви ототожнюєте себе з персонажами книги або фільму, якщо слухаєте музику, тоді ви можете дійсно зрозуміти країну, і не як проблемного підлеглого з новин, не як місце, де відбувається щось погане — або хороше, неважливо. Тоді це справжній діалог і обмін думками, це демократія, це світ, в якому ми всі хочемо жити».

Повністю виступ Оксани Забужко можна переглянути на Youtube-каналі чи Facebook-сторінці Lviv Media Forum.