Сьогоднішня «Станція Держпром» — про частинку Нобелівської премії миру для харківʼян. Минулого року, уперше в історії, Нобелівську премію миру присудили Україні, де триває війна. В Норвегії, в Осло, її отримувала очільниця Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.
Марія Малєвська: Ми сьогодні розповімо про харківських правозахисників — тих, хто методично, ретельно, щодня збирає докази злочинів росії проти України. Саме тому Харківська правозахисна група, яка від весни почала створювати базу даних постраждалих від повномасштабного вторгнення, отримала частину Нобелівської премії миру й розподілить гроші серед тих, хто втратив у цій війні рідних.
Олександр Бринза: Невеличкий офіс на вулиці Ярославській 21в. Тут кілька кімнат. У першій двоє дівчат — це адвокатка Харківської правозахисної групи Таміла Безпала та її помічниця Дар’я Пивовар. Про Дар’ю ми згодом випадково дізнаємося: вона тут не просто юристка, а і постраждала також.
Олександр Бринза: Таміла говорить телефоном, і увесь день, поки ми знаходились тут, сюди йшли люди, дзвонили мобільні телефони — усе це постраждалі.
Таміла Безпала: До нашої організації можна звертатися абсолютно з усіма видами воєнних злочинів, від яких постраждало населення в Україні. Ми працюємо в більшості, звичайно, це Харківщина, але приймаємо людей з абсолютно всіх регіонів. Мова йде… Ну, в більшості випадків це майно пошкоджене, зруйноване, це поранення, це смерті, це катування і це перебування в полоні. Катування мається на увазі, якщо людина перебувала й повернулася з полону. Зазвичай у 99% це рівнозначна ситуація: якщо ви були в полоні, то зазвичай катування застосовувалися. Ну, і, відповідно, ми працюємо з тими, хто зараз в полоні. До нас приходять їхні рідні, і ми займаємося підготовкою документів до Комітету з прав людини, до робочої групи ООН по насильницких зникненнях і таким чином сприяємо або тому, щоб цю особу було визнано країною-агресором, або навіть поверненнями.
Марія Малєвська: Саме з таким зверненням сюди прийшла Дар’я Пивовар. Її батько в полоні.
Таміла Безпала: Я кажу: «Ви юрист?». Вона каже: «Так». Кажу: «Вам робота потрібна?». Ну, я просто шукала людей.
Марія Малєвська: «Юристів у Харкові знайти ще пару місяців тому, — каже Таміла, — було вкрай важко». Від весни лишалася й фіксувала звернення вона сама. Тепер Тамілі допомагає Дар’я з передмістя Харкова — Циркунів. Вони були окуповані.
Дар‘я Пивовар: Моя найбільша мотивація — це вести діло батька, бути в курсі всіх подій. Я буду стежити, коли й куди направляють які документи. Я буду в курсі, тому це основна моя мотивація.
Марія Малєвська: Розкажіть, будь ласка, що трапилося з батьком. Коли він потрапив у полон і за яких обставин?
Дар‘я Пивовар: 30 березня прийшли військові рф додому і забрали його і ще чотирьох чоловіків. Всі були в нас вдома, бо 25 березня нам влучив снаряд в дах і розбирали завали, тому всі були. Всіх і забрали — всіх, хто там був. Прийшли, я так розумію, за ним ціленаправлено, тому що він колишній військовий, а забрали всіх.
Марія Малєвська: Що вони казали при цьому? Що мама згадує?
Дар‘я Пивовар: Первое, что они сказали: «Почему вас здесь так дох*я? Пакуем всех». Всё. То есть одели мешки на головы и всех повели.
Марія Малєвська: Чи били вони? Чи застосовували силу?
Дар‘я Пивовар: Да. Как только они перепрыгнули через забор, они сразу ударили папу прикладом в живот. Только об этом я знаю. Я не знаю, возможно, мама чего-то не договаривает.
Марія Малєвська: Де він зараз перебуває? Що відомо про нього?
Дар‘я Пивовар: На территории россии. Я писала обращение на администрацию президента российской федерации. Они это передали в министерство обороны, а министерство обороны мне прислало ответ, что он находится на территории российской федерации и проходит проверку на причастность к преступлениям против их государства. Сказали: состояние здоровья удовлетворительное, но это стандартный текст. Так написали каждому.
Марія Малєвська: Де саме, у якому місці?
Дар‘я Пивовар: Больше они не уточняют, нет.
Марія Малєвська: Більше про нього у Вас нема відомостей? Ви знаєте лише, що він живий і в полоні, і все?
Дар‘я Пивовар: Так. Больше ничего.
Олександр Бринза: До кімнати, де працюють Дар’я та Таміла, заходить чоловік. Він приїхав на прийом аж з Полтавщини, де тепер мешкає. До сьомого березня Олександр жив у селищі Слатине Дергачівської громади.
Таміла: У Вас троє дітей, да?
Олександр Лупандін: Так.
Марія Малєвська: Олександр може претендувати на частину Нобелівської премії миру, що її отримала Україна. Він має тяжке поранення.
Марія Малєвська: Лікування триває і досі?
Олександр Лупандін: Ну, рана вже загоїлася як би. Ну, ще є. Рубець остався на все життя, кажуть. Ну, виділення крові. Таке от, а так рубець завеликий.
Марія Малєвська: Коли і як Ви отримали це поранення?
Олесандр Лупандін: Це було сьоме березня. В принципі все пам’ятаю, як воно було. Це вже було… Ну, дні війни були. До сьомого березня я з села не виїздив. Вирішили поїхати по харчові набори сюди, до Харкова, тому що в селі вже магазини не працювали: були закриті. Купили харчі, поверталися вже назад на Дергачі. Стоячи на перехресті, мені задзвонив телефон. Я стояв з хлопцями, троє хлопців було. Задзвонив телефон — беру так телефона, відходжу, ну там з кимось балакаю. Чую вибух десь ззаду. Позаду мене пролунав вибух. Ну, я впав, втратив свідомість, підірвався. Повертаюсь назад, дивлюсь — хлопці лежать. Ну, телефона не знайшов. Це той самий телефон, він розбитий. Мені його потім повернули. Оце пробило тут до кістки, кров йшла. Рана була дуже така глибока. Ну, мені здається була аж до кістки. Видно було так, що шмат м’яса, зі штанами воно висіло. Двоє одразу померло на місці. Ну, ті, які ми в чотирьох стояли.
Марія Малєвська: Ваші знайомі, друзі?
Олександр Лупандін: Так, знайомі. Це односельці, з нашого села. У нас даже діти ходять там в один клас. Ну, так сталося ось, що мені, дякувати Господу-Богу, що я відійшов телефоном поспілкуватись.
Олександр Бринза: Яку допомогу може отримати Олександр Лупандін, розповідає адвокатка Таміла Безпала, яка фіксує його звернення.
Таміла Безпала: Від нашої організації найближчим часом Олександр отримає грошову допомогу в сумі 3000 гривень та гуманітарний набір. І в подальшому заява до ООН, яку ми подаємо, там суми різняться. Раніше практика була там, це було від 15 до 20 тисяч євро. І, звичайно, також ми подаємо до Міжнародного кримінального суду. Якщо чесно, я не уявляю, які це будуть суми, тому що там дуже багато факторів: і в залежності від часу, коли це буде, там же ж і індексація, і курс враховується. Всі ці компенсації, вони йдуть на міжнародних органах. В євро обліковуються і враховуються всі ті докази, які додаються відповідно.
Марія Малєвська: Чому важливо зараз людям ну, як би не зневірюватися? Багато ж хто каже: «Та ну що я, Господи? Воно ж нічо не дасть». Чому важливо все одно прийти зафіксувати, подати, щоб у міжнародному суді...
Таміла Безпала: Найперше, що ми маємо зробити, чому потрібно фіксувати, — потрібно заявляти, тому що міжнародні органи. Вони завжди ставлять під сумнів взагалі факт воєнних дій, війни. І наші правоохоронні органи, такі організації, як наша, повірте мені, будуть довго й важко битися, щоб довести те, що, дійсно, Україна і її громадяни постраждали саме від воєнних дій агресора. Ми вбачаємо в цих діях геноцид, наприклад, тому кожне звернення, кожна заява — це є, знаєте, це такий доказ. Мені здається дивним, якщо ви постраждали, і просто опустити руки й нічого не робити. Я не знаю, я не сумніваюсь, наприклад, в перемозі і що ми змусимо агресора змусити виплатити. Да, це, звичайно, ніяк не компенсує тих страждань, да, там де ті ж поранення, ті ж загиблі, та й майно. Для когось кожне своє горе — це свій стрес. Але хоч колись, хоч якось, чому ні? Це не швидко, це, звичайно, вже буде після війни, але ж вона скоро закінчиться, і буде мир, буде перемога. Я думаю, треба, треба не чекати, не сидіти.
Марія Малєвська: «Чому Олександр отримує трошки понад 3000 гривень від Нобелівської премії — математика складна», — пояснює медіадиректор Харківської правозахисної групи Денис Волоха.
Денис Волоха: Рішенням «Міжнародного Меморіалу» було вирішено, що половину Нобелівської премії, яку отримує «Меморіал», передадуть Харківській правозахисній групі. Це рішення прийняло правління, оскільки Харківська правозахисна група, власне, від самого заснування і донині є частиною «Міжнародного Меморіалу». Спочатку Нобелівський комітет сказав, що премію отримає російський «Меморіал», але потім уточнив у листуванні, що отримують її всі меморіальні організації, яких доволі багато і в самій росії, і в Бельгії, у Франції, Німеччині, і ХПГ як єдиний діючий, єдине діюче відділення в Україні. ХПГ отримає 1.666.666 шведських крон. Таке дещо дивне число, тому що сама премія 10.000.000 шведських крон, приблизно мільйон доларів, ну і вона поділена двічі спочатку на три рази на трьох лауреатів, ну і потім на два для ХПГ і для інших «Меморіалів».
Всю цю суму ми спрямуємо на допомогу тим, хто постраждав від війни. Таких, очевидно, дуже багато. Ми, як відомо, ведемо з перших днів війни документування воєнних злочинів. Наші ініціативи T4P разом з іншими організаціями. І от в нашій базі даних закритій нараховано зараз шість тисяч, понад 6300 людей, які лише загиблі, тобто лише загиблих. Якщо взяти це число і поділити суму премії, то там виходить не така значна сума. Ми плануємо надавати по 3333 гривні на кожну родину, де є цивільний загиблий. Чому така сума? Тому що просто простіше ділити в такому випадку. І виходить, що її отримує 2000 або навіть менше людей, тобто це, насправді, менше, ніж навіть третина від тих людей, які в нашій базі внесені. І це лише ті люди, які внесені в нашій базі даних. Звичайно, що їх значно більше.
Олександр Бринза: «Звернутися до Харківської правозахисної групи можна як особисто, прийшовши на Ярославську 21в з 08:30 до 16:00, так і онлайн через сайт, або подзвонивши за номером 050 505 14 15», — доповнює Таміла Безпала. Вона сама фіксує чергове звернення до їхньої приймальні.
Таміла Безпала: Безумовно, підпадають в першу чергу там, де є вбиті, там, де є поранені, там, де є полон, катування. Це апріорі. З майном ситуація дещо інша: по-перше, має бути акт або про пожежу або фіксації пошкодженого майна. Крім того, в нас надається безкоштовна психологічна допомога всім постраждалим від воєнних дій онлайн та офлайн. Офлайн ми приймаємо в Харкові на вулиці Ярославській 21в, онлайн — для тих, хто зараз за кордоном чи в іншому регіоні. Є райони Харкова, які наші психологи, наприклад, обслуговують офлайн, якщо це люди, які мають інвалідність або люди похилого віку.
Марія Малєвська: Тобто ви виїжджаєте?
Таміла Безпала: Психологи виїжджають, і ми також виїжджаємо працювати з тими, хто не може пересуватися.
Малєвська: Окрім грошової допомоги, гуманітарного набору вартістю приблизно в 1500 гривень, тут можна отримати безкоштовну психологічну допомогу. Психологиня Харківської правозахисної групи Наталія Захарченко ділиться найпростішими способами, як подолати тривогу.
Наталя Захарченко: При страхах, тревогах активизируется правое полушарие, которое отвечает у нас за образы, и есть много научных досліджень на цю тему. Нужно, чтобы выйти из этого состояния тревоги, ну как, как вспомогательные техники или как основные техники нужно, сделать математические действия такие чуть-чуть посложнее, чем совсем простые.
Марія Малєвська: Наприклад?
Наталія Захарченко: Обычно я даю умножить на пять трехзначное число любое.
Марія Малєвська: Обов’язково працюють із психологами і самі працівники, бо ж їм щодня уже багато місяців поспіль треба вислуховувати історії нескінченного горя. Уявіть лише ці цифри, які озвучує медіадиректор ХПГ Денис Волоха.
Денис Волоха: У нас зафіксовано десь майже 30.000 епізодів воєнних злочинів: це і бомбардування, і вбивства, і насильницькі зникнення. Здається, те, що ми називаємо людськими втратами, їх більше 15.000 зафіксовано. Ми недавно вирішили окремо розрізняти дітей, і із того, що я дивився, дітей було понад 200 загиблих. Це лише загиблі. Наш критерій головний — це родини, в яких загинув цивільний.
Звичайно, що діти також попадають під цю категорію. Інформація по Харківщині і по Маріуполю, вона складає більшу частину загально зібраної інформації, тобто наша організація серед інших зібрала найбільше даних, охоплюючи тільки Маріуполь і Харківську область.
Олександр Бринза: Сьогоднішній гість приймальні ХПГ Олександр Лупандін мав у селищі Слатине власний магазин. Він розбитий, працювати ніде. Живе поки на Полтавщині, продовжує лікування.
Марія Малєвська: От зараз Таміла збирає там Ваші дані й інших людей, щоб подати це до ООН по репарації.
Малєвська: Наскільки для Вас важливо отримати хоч якусь компенсацію за те, що Ви пережили?
Лупандін: Та ну як, важливо, звісно, бо на лікарню дуже пішло. Компенсацію, звісно, б хотілося, щоб якусь там хотяби матеріальну, чи якусь там.
Малєвська: Моральну.
Лупандін: Моральну теж. Я не знаю, як морально можна компенсувати. Моє здоров’я — це одне. Життя тих хлопців, які повмирали, я не знаю, як це взагалі можна компенсувати. Тим дітям… Ну, в мене там діти й цих хлопців діти ходять в один клас. Ну, я не знаю, чесно кажучи. Я був на кладовищі, де всі похоронені. Ну, в мене у друга дата народження — це сьоме березня, в них дивишся, їх троє там лежать, в них дата смерті 7 березня от. Це так от не по собі бачити.
Марія Малєвська: Ми часто буваємо на деокупованих територіях, часто спілкуємося із людьми, які пережили обстріли, втратили рідних, зазнали поранень, втратили будинок. Мало хто з них звертається до правозахисних організацій. Чому це так важливо, питаю в медіадиректора ХПГ Дениса Волохи.
Денис Волоха: Ми переконані в тому, що насправді те, що відбувається зараз, те, що коїть росія, сталося саме через те, що не були засуджені злочини комуністичного режиму. Відбувся Нюрнберг щодо нацистів, але не відбулося такого процесу щодо злочинів, які вчиняли комуністи, режим сталіна та в інші періоди існування радянської росії. І саме тому це зараз є можливим знову, і саме тому нам треба припинити, перервати це коло безкарності, провівши розслідування і легітимно засудивши всіх винних у цьому. Якщо відбудеться процес, то рано чи пізно люди все одно отримають відшкодування за ті стражданні, які вони понесли.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
