Небесна Сотня: історія відважних - Накипіло
Історії

Небесна Сотня: історія відважних

  • Віктор Пічугін
  • 20 Лютого

Дні з 18 до 20 лютого 2014 року закарбувалися як одні з найтрагічніших в українській історії. Відео, на яких беззбройні люди з дерев'яними щитами падають під кулями снайперів, облетіли й шокували весь світ. До Дня Героїв Небесної Сотні ми згадуємо безстрашних українців, які загинули у боротьбі за краще майбутнє нашої країни.

У листопаді 2013 року Віктор Янукович, на той момент президент України, відмовився підписувати Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом. По всій країні розпочалися акції протесту, і найбільша — на Майдані.

У ніч на 30 листопада стався переломний момент: понад 2 000 бійців спецпідрозділу МВС «Беркут» о четвертій ранку оточили й жорстоко побили мітингувальників. Наступними днями на київський Майдан вийшов майже мільйон людей.

Під час двомісячного протистояння тривали сутички силовиків із протестувальниками, з обох боків були поранені. «Беркут» стріляв у євромайданівців гумовими кулями та закидав світлошумовими гранатами.

21–22 січня все змінилося: загинули перші майданівці

 Юрій Вербицький

У ніч із 20 на 21 січня 2014 року Юрій Вербицький, львівський сейсмолог, розносив чай протестувальникам на вулиці Грушевського. Він був поза зоною зіткнень майданівців із «Беркутом», проте потрапив під обстріл. Одна з гумових куль пошкодила Юрію око. Медики Майдану доставили Вербицького до Будинку профспілок, де була медслужба. Поранене око промили, але самостійно з травмою не впоралися, тож активіст Ігор Луценко повіз Юрія до лікарні.

Iuryi Verbytskyi
Юрій ВербицькийВікіпедія

21 січня до офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні у Києві увірвалися десятеро людей, скрутили й побили Луценка й Вербицького, кинули на підлогу мікроавтобуса, одягнули на голови мішки та кудись повезли. Спочатку — до гаража на вулиці Зрошувальній, де били і тримали кілька годин на залізній підлозі, згодом — у ліс біля села Гнідин під Києвом. 

У лісі викрадачі жорстоко катували Юрія та Ігоря. Катів цікавило, хто фінансує Євромайдан, хто командує, адреси мітингувальників. Вербицького били сильніше, бо він був львів'янином і розмовляв українською. Луценка відвезли до лісу з мішком на голові, поставили навколішки біля сосни й наказали молитися. Через деякий час викрадачі пішли, і Луценко дивом зміг доповзти до дороги.

17375328 605
Юрій ЛуценкоDW

22 січня Юрія Вербицького знайшли місцеві лісники — він був мертвим. На тілі активіста були численні гематоми, зламані майже всі ребра та лівий лікоть, перебиті ноги. Руки й голова загиблого були перемотані скотчем. За висновками судмедекспертів, причиною смерті стало переохолодження.

«Він ходив Майданом і закликав людей до світу, а його внутрішній спокій дратував нелюдів, які його катували. Його вбили за те, що він львів'янин. Ми для них — вороги», — сказав Роман Глов'як, друг Юрія Вербицького.

На честь Вербицького у Львові назвали сквер і школу, де він навчався. У Гнідині, містечку під Києвом, біля якого загинув Юрій, одна з вулиць тепер має його ім'я.

Сергій Нігоян

20-річний Сергій Нігоян із села Березнуватівка на Дніпропетровщині приїхав на Майдан потай від батьків. 7 грудня 2013 року до Дніпра його підвіз односелець, а потім Сергій сів на поїзд до Києва. Додому зателефонував уже з Майдана. Батько Гагік Нігоян попросив берегтися та не влазити в сутички з «Беркутом».

Sergij Nigoyan 1
Сергій НігоянUAINFO

Майданівці згадували: Нігоян був простим, спокійним, усміхненим, чергував щоночі в охороні біля Лядської брами й допомагав на Мальтійській кухні. На початку січня з'їздив на кілька днів додому. Батьки благали залишитися, але Сергій повернувся до Києва.

«Прийшов до штабу Євромайдану, сказав, що хоче допомагати. “І не побоявся?, — запитав я. — Один, без друзів, у чужому місті…”. Сергій відповів: “Не треба боятися. Якщо ми самі не боротимемося за свої права, хіба хтось це зробить за нас?”», — пригадує художник Борис Єгіазарян.

Під час боїв на Грушевського Нігоян допомагав пораненим, відводив до лікарів. 21 січня він востаннє зателефонував додому: заспокоював рідних, говорив, що барикади стоять, а «Беркут» перестав стріляти. Та приблизно о 6 годині ранку 22 січня, коли між «Беркутом» і протестувальниками діяло перемир'я, Сергій загинув від трьох вогнепальних поранень: у голову, шию та груди.

На честь Нігояна названо проспект у Дніпрі, у рідному селі герою встановлено пам'ятник.

Михайло Жизневський

Михайло Жизневський народився у білоруському місті Гомелі; він переїхав до України у 2005 році. На Євромайдані був із самого початку: входив до Самооборони, охороняв намети та збирав матеріали для газети «Соборна Київщина».

image 1
Михайло Жизневський

Він помер від прямого влучення в серце бронебійної кулі, призначеної для зупинки транспорта. У міліції наступного дня заявили: таких куль на озброєнні підрозділів МВС немає, а вбивство Жизневського — провокація, мета якої — ескалація конфлікту та виправдання застосуванню зброї майданівцями.

На честь Жизневського назвали вулицю у місті Овруч Житомирської області та українсько-білоруську літературну премію. На вулиці Грушевського встановлено меморіальний пам'ятник Михайлу.

Роман Сеник

Роман Сеник із міста Турка на Львівщині приїжджав до Києва на Майдан тричі. Він входив до 29-ї сотні Самооборони Майдану, охороняв протестувальників.

125047
Роман Сеник
«Уперше я побачивши Романа на Майдані з прапором у руках, на якому було написано “Турка”. Ми його так і назвали: “Турківський прапороносець”. Це була його єдина зброя», — розповів Геннадій, сотник 29-ї Сотні Самооборони Майдану.

21 січня Роман купив квитки на потяг, аби через кілька днів вирушити додому. Наступного ранку, закінчивши чергування, він збирався йти відпочивати, але почув, що «Беркут» перейшов в атаку і зніс одну з барикад. Роман повернувся на передову і захищав протестувальників, що намагалися втекти від силовиків.

Така сама куля, як та, що вбила Михайла Жизневського, пробила Роману легеню і спину. Він втратив багато крові, на шляху до лікарні в нього двічі зупинялося серце. Того ж дня понад 200 киян приїхали, аби здати кров для Сеника. Роман переніс кілька операцій, ампутацію руки. Врятувати хлопця не вдалося: 25 січня 2014 року Сеник, не приходячи до тями, помер.

У Турці встановлено меморіальну дошку на згадку про Романа.

Після жорстоких боїв 21–22 січня на кілька тижнів настало перемир'я. Майдан звільнив кілька адмінбудівель і частково розібрав барикади, силовики залишили позиції в Українському домі. Микола Азаров подав у відставку з посади прем'єр-міністра, а Верховна Рада частково амністувала мітингувальників і мала повернути Конституцію України зразка 2004 року.

NVV 2225 1
18 лютого 2014Віталій Носач

Зчинилася паніка, тисячі людей побігли назад, але через завузькі ворота барикади почалася тиснява. Частина майданівців побігла до метро «Хрещатик» і просила працівників метрополітену пустити їх усередину, але двері ніхто не відчинив.

За кілька годин неподалік входу на станцію знайдуть тіла 61-річної Антоніни Дворянець із Броварів, яка загинула під палицями донецького «Беркута», і 53-річного Зураба Хурція, у якого не витримало серце.

Самооборона Майдану не втримала верхню барикаду на Інститутській і відступила. Силовики закидали Майдан коктейлями Молотова, щоби підпалити намети з теплим одягом і дровами. Протестувальники відступили на барикади навпроти Будинка профспілок. Пізніше євромайданівці запалили сотні покришок, бо дим і вогонь уповільнювали просування спецпідрозділів і загонів внутрішніх військ. 

GUD1430
Андрій Гудзенко

О восьмій вечора силовики з гучномовцями наказали жінкам і дітям покинути Майдан «у зв'язку з проведенням антитерористичної операції», і почався новий штурм. Кілька БТР врізалися в барикаду, за ними йшли «беркутівці», бійці внутрішніх військ і тітушки, серед яких були бійці харківського клубу «Оплот». Протестувальники підпалили одну бронемашину.

Майдан із боку Інститутської був повністю охоплений вогнем та димом. Загорівся Будинок профспілок. Протестувальники евакуювали звідти людей, заблокованих на дев'ятому поверсі. Врятувати вдалося 50 людей, двоє загинули у пожежі.

25-річний Олександр Клітинський, стримуючи наступ «Беркуту», отримав наскрізні кульові поранення обох ніг. Медики доставили його до Будинку профспілок, і там він згорів живцем, знерухомлений тяжкими пораненнями.

Імена тих, хто підпалив Будинок профспілок, досі не названі.

19-річний Дмитро Максимов, призер Дефлімпійських ігор-2013 із дзюдо, прикрив своїм тілом поранених і врятував їх від вибуху.

18 лютого журналіст газети «Вісті» В'ячеслав Веремій, поранений 19 січня під час висвітлення протистояння на Грушевського, вийшов на свій перший робочий день після лікування. Він залишався в редакції до третьої ночі 19 лютого і вже їхав додому, коли помітив тітушок на розі Володимирської та Великої Житомирської. Він намагався сфотографувати їх із машини. 

veremij vyacheslav
В’ячеслав Веремійglavcom.ua

Найманці напали на авто, побили Веремія з криками «Кого знімав? Навіщо знімав?», після чого вистрілили у спину. Співробітники міліції, які бачили напад, вдали, що нічого не помічають. В'ячеслава забрала швидка, він помер на операційному столі.

МВС озвучило ім'я гіпотетичного вбивці — Джалал Алієв. Через рік після загибелі Веремія Алієв зателефонував до редакції «Вістей» і сказав, що вбивця не він. Згодом Джалал Алієв воював на боці «днр» і був убитий у Горлівці у 2015 році.

1519023820 9029
19 лютого 2014ukrinform
nakonechnuy
Іван НаконечнийМузей Революції гідності

Під час сутичок на Інститутській поранено 83-річного Івана Наконечного, колишнього офіцера ВМС, який був на Майдані з моменту розгону студентів. Родичі вмовляли його не брати участь у протестах, але він відповідав, що давав присягу захищати свій народ. Його побили невідомі, і 7 березня 2014 року Іван помер у лікарні від отриманих травм, так і не вийшовши з коми. Його син, який живе в Росії, відмовився приїжджати на похорон, боячись «бандерівців».

Ранком 20 лютого протестувальники перейшли в наступ, захопили будівлі Мінагрополітики, Жовтневий палац та Український дім. Силовики на Інститутській стріляли у майданівців бойовими патронами. На дахах готелів «Козацький» і «Україна» розташувалися снайпери, які відкрили по людям прицільний вогонь на поразку.

0 19voytovych
Назарій ВойтовичМузей Революції гідності

Назарій Войтович приїхав на Майдан о 8 ранку 20 лютого. О 10 годині ранку йому зателефонувала мама, але трубку замість Назарія взяла медикиня, волонтерка Юлія Вотчер. Вона й повідомила, що Назарія вбито на Інститутській. Снайперська куля потрапила йому в обличчя, вийшла через хребет, і він помер миттєво. 20 лютого 2014 року Назарію Войтовичу було 17 років.

О 9 годині біля Жовтневого палацу помер 28-річний викладач Українського католицького університету Богдан Сольчаник. Куля снайпера прошила його, він зміг пройти ще майже 30 метрів і впав.

csm Solchanyk 1 875a14fc81
Богдан СольчаникЦифровий Архів Майдану

Смертельних поранень на Інститутській 20 лютого зазнали троє харківців

47-річний Юрій Паращук без щита і бронежилета відтягував поранених з Інститутської. Куля снайпера потрапила йому в потилицю.

unnamed
Юрій Паращук

Євген Котляр виносив поранених протестувальників до готелю «Україна» та прикривав металевим щитом інших майданівців. О 9:55 20 лютого його поранили у стегно навиліт, а згодом снайпер добив його пострілом у шию. Юрію надали першу допомогу в готелі «Україна», проте він помер від отриманих ран у швидкій.

img 8635
Євген Котляр

22-річного Влада Зубенка було поранено в живіт кулею з АК-74 калібру 5.45, коли він прикривав щитом і своїм тілом іншого пораненого. Куля зачепила печінку, легеню, нирку та нервові закінчення хребта, пробила діафрагму. Влада евакуювали до лікарні. Він боровся за життя вісім днів, приходив до тями, встиг почути, що Янукович втік із країни. Та 28 лютого 2014 року о 16:45 серце хлопця зупинилося. 

Zubenko Vladyslav Vitaliiovych
Владислав ЗубенкоВікіпедія

Убивць Влада досі не знайдено. Як і досі не розкриті вбивства Нігояна, Жизневського, Сеника та інших героїв Небесної Сотні. Минуло 10 років від тих трагічних подій, розглянуто тисячі справ про побиття, вбивства, каліцтва та викрадення людей, про видачу тітушкам зброї та злочинні накази. Проте за найрезонансніші злочини часів Революції Гідності винесено лише кілька десятків вироків. 

Хто і коли буде покараний за злочини під час Майдану — питання відкрите, адже багато підозрюваних у причетності до них і досі працюють в українських правоохоронних органах.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

Оперативні та перевірені новини з Харкова