Микола Пильчиков, «Харківський Тесла»: геніальні відкриття та загадкова смерть

21 травня 1857 року народився Микола Дмитрович Пильчиков — фізик, винахідник, експериментатор. 

Нині ми повертаємо імена незаслужено забутих українських учених, які за життя зробили вагомий внесок у розвиток світової науки. До них належить і Микола Дмитрович Пильчиков: це геніальний фізик, чия творчість уславлює наш Харків.

Микола Пильчиков — випускник фізико-математичного факультету Харківського університету. Він проводив дослідження у різних галузях фізики, електрохімії, електрофотографії, метеорології, геофізики. Уже на другому курсі талановитий студент винайшов електричний фонавтограф — прилад для вивчення звукових коливань. Цим він випередив на кілька десятиріч зарубіжних дослідників, навіть самого Едісона. 

У Харківському університеті Микола Дмитрович працював 14 років. Дослідження Пильчикова відбулися в галузях, найважливіших для прогресу науки. Творча спадщина вче­ного — 100 праць, понад 25 оригінальних приладів та установок.

Він сконструював оригінальні прилади: рефрактометр, термостат, рентгенівську фокус-трубку Пильчикова, однонитковий сейсмограф, запропонував ідею висотного скафандра. Створив протектор, що захищає прилади — телефони, маяки, семафори, гармати, міни — від дії електричних хвиль стороннього походження. 

Якийсь час Пильчиков працював у Одесі, але згодом повернувся до нашого міста в Харківський технологічний інститут. Там фізична лабораторія під його керівництвом стала найкраще оснащеною серед навчальних закладів російської імперії. 

У 1904 році Микола Дмитро­вич власним коштом встановив на території інституту стаціонарну радіостан­цію з 25-метровою щоглою для кріплення антени, першу в Харкові. Там вів дослідження з радіозв'язку. А згодом дослідник створив ще одне технічне диво: обладнав рухомою радіостанцією  власний автомобіль і з нього підтримував радіозв'язок з інститутською радіостанцією.

Пильчиков був справжнім енциклопедистом, ерудитом і гуманістом. Учні й студенти шанували його за освіченість, кругозір та український патріотизм. До речі, свої кошти вчений ще за життя заповів на премії студентам за кращі дипломні роботи.

А коли в 1904 році з ХТІ відрахували 213 студентів за участь у масових заворушеннях, та були звільнені викладачі, лаборанти, які висловили протест проти адміністрації — Микола Дмитрович боровся за їхнє виправдання. Результатом стало повернення в ХТІ звільнених студентів і викладачів.

На фото: Реле Миколи Пильчикова

У 1893 році на ділянці Університетського саду, що нині виходить до площі Свободи, для любителів велосипедного спорту був побудований циклодром. Головою міського товариства велосипедистів-любителів якийсь час був і професор Пильчиков. 

Вчений займався живописом, віртуозно грав на скрипці. Він знав сім мов, писав і друкував вірші українською в часописі «Складка» під псевдонімом, бо українська мова була небажана в російській імперії. 

Микола Дмитрович входив до просвітницького руху на Харківщині, до якого належали Христина Алчевська, М. Микола Бекетов, Василь Данилевський, Олександр Потебня. Разом із Гнатом Хоткевичем, Алчевськими та Михайлом Міхновським він пропагував українську національну ідею. 

Пильчиков трагічно загинув 19 травня 1908 року. Його смерть була передчасною, дивною та схожою на сюжет детектива. Вчений попросив шпиталізувати його, лікарі обстежили професора, не знайшли нічого небезпечного, але прохання задовольнили. 

За якийсь час у палаті пролунав постріл. Лікарі зламали двері та знайшли вченого мертвим. Але револьвер лежав на столику поруч. Поліція вважала смерть Миколи Дмитровича суїцидом, хоча багато хто питав: як людина, що вистрілила собі в серце, могла акуратно покласти револьвер, лягти на ліжко та ще й схрестити руки.

Дехто припускав, що Пильчикова могли застрелити ворожі агенти чи чорносотенці. Хто ж насправді натиснув на гачок револьвера? Це залишилося таємницею назавжди. Сумнівів до версії самогубства додає те, що поліція не проведела дактилоскопію.

Могила Миколи Пильчикова на міському цвинтарі № 13, де перепоховані видатні харківці

Смерть забрала видатного вченого Харківщини світового значення. Його називали «українським Едісоном» і «харківським Теслою», а згодом якось забули. Нині ми хочемо згадати про нього, щоб український народ знав і пам'ятав своїх геніїв.

Усі фото в матеріалі: Кафедра експериментальної фізики фізичного факультету ХНУ імені В. Н. Каразіна.