«Хорошие русские» — за русским кораблем - Накипіло
События

«Хорошие русские» — за русским кораблем

  • Євген Стрельцов
  • 24 июня
  • 7553

«Хорошие русские» — за русским кораблем


Про так званих «хороших русских» останній час багато сказано в українському інформпросторі. І про те, наскільки вони токсичні, і про те, що ми маємо позбутися їхнього ідеологічного впливу, і про те, що в нас різний шлях. Адже ці люди, попри війну росії проти України, продовжують говорити про якийсь спільний «хороший русский мир», який обов’язково об’єднає нас, коли путін зникне. 

На жаль, наша русофобія ще недостатня. Хоча б тому, що деякі українці продовжують читати та дивитися російських лібералів. Тож ми на прикладах покажемо, наскільки недолугі, маніпулятивні та шкідливі вислови громадсько-культурних діячів росії, які, нібито, проти путіна та за все добре.

дмітрій глуховскій

Відомий письменник. Відкрито й гостро критикує владу, пояснює, чому обраний путіним шлях є хибним. Нещодавно на нього на батьківщині завели кримінальну справу за паплюження честі армії. Він знаходиться за кордоном та дає багато інтерв’ю. Звісно, говорить про війну. Далі наводимо витримки з його бесіди з кореспондентами російської служби «Бі-Бі-Сі».

Вони спитали: чому відомі діячі, з одного боку, критикують владу, з іншого — кажуть, що росіяни не винуваті, бо не обирали війну? глуховскій відповідає, що підтримку курсу кремля народом не можна порівнювати з підтримкою Гітлера німцями.

«Нашу ситуацию с этим сравнить нельзя никак. Да, власть пытается изобразить эту поддержку. Да, все мы видели фотографии каких-то машин, где на пыльном стекле буква Z нарисована, или фотки семей, где детей наряжают в пилотки и георгиевские ленточки. Но насколько это массовое явление? Конечно, это усыпляет внимание и вызывает всяческие эмоции, но неужели каждый человек в нашей стране на своей машине эту Z написал?». 

А далі він каже, що треба шукати вихід.

«И сказать, что весь народ ответственен — значит, еще больше его в эту историю, в эту ловушку втолкнуть. Людям надо дать возможность подумать, сделать выводы, если они не готовы спорить, сопротивляться — по крайней мере, фигу в кармане держать, понимаете? И когда внешняя конъюнктура поменяется, надо дать им возможность, не становясь заложниками, из этой войны выйти и сказать: „Я был против, я ничего не мог сделать, — но, тем не менее, не поддерживал”.

А говорить: раз ты русский человек, живешь в России, и ты не вышел под дубинки ОМОНа и ничего не сделал, то уже по этому факту ты виновен в поддержке войны, — это значит лишить его этой возможности. И дальше он уйдет в оборонительную позицию».

Тобто глуховскій пропонує дати росіянам час подумати, коли їх армія знищує українські міста, ґвалтує та вбиває, коли очевидно, що народ голосував за путіна та підтримував його політику роками. Саме бажання привести до влади людину з жорсткою рукою, яка наведе лад в державі, дало право їх президенту діяти від імені всіх жителів росії. Чому ж, якщо ви проти, не забрати в нього це право? 

глуховскій розмірковує, що саме відбувається прямо зараз в Україні та приходить до таких висновків:

«Но самое удивительное заключается в том, что по факту, в особенности учитывая, что боевые действия ведутся на востоке Украины, русские люди убивают русских людей с обеих сторон. Одни из них — обладатели украинских паспортов, другие — обладатели российских паспортов, но те и другие русскоязычные, и те и другие думают на русском.

Фактически это гораздо больше напоминает войну гражданскую, где, по сути, конфликт разворачивается вокруг модели будущего, в котором все это русскоязычное пространство дальше должно развиваться. Должно ли оно каким-то образом двигаться в сторону в этой душной имперской модели, которую предлагает нам нынешняя власть? Или оно должно иметь возможность модернизации, превращения в современное открытое государство, где жители являются не подданными, а гражданами, где у них есть право голоса и возможность влиять на судьбу страны?».

Фактично людина відмовляє українцям в ідентичності, розповідаючи про громадянську війну, про єдиний російський простір. глуховскій артикулює наративи кремля. То чим він кращий, скажімо, за соловйова? Тим, що назвав війну війною, а путіна — агресором?

глуховскій не приховує свої імперські погляди та прямо каже: 

«С моей точки зрения, Украина — это вообще мажоритарный акционер в Российской империи. Где заканчивается Украина и где начинается Россия, вообще трудно сказать. Это сейчас проводится дифференциация между Киевом, Киевской Русью и Московией как наследницей Орды».

Завіса. 

максім кац

російський блогер, який перебуває в Ізраїлі замість того, аби боротися з режимом путіна на червоній площі. Його ідеї полягають в тому, що існує якийсь «хороший русский мир», у якому ми з вами, жителі України, обов’язково опинимося після поразки росії. Мовляв, розірвати зв’язки неможливо, центр культурно-етнічного новостворення, швидше за все, буде в Києві. Він наполягає: зв’язків у Львова та Харкова до незалежності України фактично не було, а на Сході нашої держави — скрізь «русские города». 

Меседжі каца прискіпливо розібрали у своїх відео активіст Сергій Стерненко та відеоблогер Віталій Гордієнко. Ми ж зупинимося на ньому лише тому, що максим зробив випуск про обстріли Харкова. Харків — рідне місто для мене, для нашого медіа та багатьох наших читачів. Тож це питання особисте.

«российская артиллерия бомбила русский город. Харьков — столица русскоязычного Востока Украины».

Не люблю наводити історичні приклади та цифри, бо вважаю, що не вони об’єднують людей, а цінності. Але доведеться. Що означає «русский город»? За даними перепису 2001 року, 62,8% містян назвалися українцями, 33,2 % — росіянами. Так, 65% тоді вказали рідною мовою російську. Понад те, в опитуванні проєкту «Стійка Україна» від травня 2021 року 60,9% опитаних назвали російську мовою неформального спілкування.

Це значить лише одне: Харків був частиною колонії, тому говорить переважно мовою колишньої метрополії. Це не робить його «русским», як не робить Вашингтон або Чікаго британськими те, що там говорять англійською. 


«Даже после аннексии Крыма, даже после войны на Донбассе Харьков оставался городом пророссийских настроений». 

Ок, повернемось до цифр, усе те ж дослідження «Стійкої України»: 54,4% харків’ян негативно ставилися до росії та лише 14,7% — позитивно. То які проросійські настрої? Де він взяв дані? Це знову повторення кремлівських наративів. 

«Давайте откроем гугл-панорамы одного из районов. Мы видим вывески на русском языке, разливное пиво». 

Що ж, відкриймо карту. Кац починає дослідження «русского Харькова» з вивісок на перехресті вулиці 23 серпня та проспекту Науки. Починає з пива. Але ж ми бачимо назву мережі магазинів «Пивобанк».

Штука в тому, Максиме, що українською «пиво» пишеться, як і російською. Сенс у тому, що промовляється воно як «пыво». Розумієте різницю? Так, поруч є вивіски російською. Так на Брайтон-Біч вони теж є! Вони взагалі є у всьому світі. То що, весь світ — росія?!

«Спальные районы Харькова выглядят так же, как спальные районы Рязани, Тулы или Москвы». А також як спальні райони Варшави, Вільнюса і навіть Східного Берліну, бо типова забудова — характерна риса пізнього совєцького будівництва. Так, там вони більш охайні та не обвішані кондиціонерами, але каркаси такі ж самі. І що тепер, вони теж «русские города»? 

«И вот, по этому русскому миру сегодня стреляли из российских „Градов“». 

Тобто людина ігнорує, що Харківська область у 1991 році на Всеукраїнському референдумі віддала 75% за незалежність, що у 2004 році місто здебільшого підтримало Помаранчеву революцію, а майбутній мер Кернес, якого Кац називає «пророссийским политиком», стояв на сцені харківського Майдану. 

каца взагалі не цікавить 30-річна історія незалежності України, для нього немає такої держави в цьому контексті. Харків — окремо, Україна — окремо. І тільки тому, що мова неформального спілкування міста — російська, блогер робить висновки, що Харків належить до «русского мира». 

ніколай солодніков

Автор відеоканалу «ещёнепознер» для так званих російських інтелектуалів. Він веде з гостями довгі бесіди про сенс життя, про «великую русскую культуру», часто зітхає та тримає великозначний та страждальницький вираз обличчя, наче щойно щось трапилось, наче він розмірковує над трагічною долею Всесвіту. Саме так, вочевидь, має виглядати «думающий русский», який переживає за долю своєї держави, за те, що вона перетворилася на монстра та вбиває сусідів. Мовчати та страждати, страждати та мовчати. Ну а що ще лишається порядній людині?

Нещодавно він розкрив свою сутність в інтерв’ю ще одному «хорошему русскому», юрію дудю. Говорили багато про що, переважно про особливості життя на росії. Але є фрагменти, які стосуються України. Серед іншого мова заходить про поета бродского та його вірш, присвячений нашій незалежності: мерзенний пасквіль у дусі войовничого імперіалізму. 

А ось що говорить про цей вірш ніколай солодовніков в інтерв’ю дудю: «Ну, там все конкретно совершенно понятно. Имперские такие нотки в нем, в хорошем смысле слова».

Імперіалізм в хорошому смислі. Ну, ви зрозуміли. 


солодніков розмірковує, що бродський був швидше республіканцем, ніж демократом, що в нього така була травма, виправдовує шовінізм поета тим, що всі люди різні, а світ не чорно-білий. 

Також солодніков розповідає, як пишається російськими офіцерами. Це відбувалося до 24 лютого. Пізніше дудь знову приїхав до нього та запитав, як він ставиться до російського офіцерства після початку повномасштабного вторгнення до України. Ось їх діалог:

— Изменилось ли твое отношение к русским офицерам за эти три месяца? 

— Глобально, если фундаментально, если не говорить только о текущей повестке, то, наверное, нет. Я знал, что ты об этом спросишь. А я понимаю, что корчить из себя могу все что угодно, но я как был кадетом ракетно-артиллерийского корпуса, так им и остался. Простым смоленским хлопчиком, который приехал в Петербург, и жизнь моя изменилась безвозвратно.

Бывает, когда тебе невыносимо стыдно. Да, бывает, особенно сейчас. Но готов ли я сказать, что я готов поставить крест на своем представлении о том, какими могут быть русские офицеры, какими были, какими будут, то нет, конечно. У меня один из сыновей учится в суворовском училище. И я верю, что он будет блестящим офицером. 

— Города наших соседей, города страны, в которой у нас живут или жили родственники, стираются с земли. 

— Да.

— Там погибают люди. 

— Да. 

— Судя по всему, осуществляются военные преступления. 

— Да.

— Издеваются над людьми.

— Да. Понимаешь, последнее, что я готов делать, — это всех офицеров брать и сваливать в одну выгребную яму. Я никогда в жизни этого не сделаю. Я уверен, что подавляющее количество офицеров соблюдают правила войны. 

ніколай говорить, що покидьки є в будь-якій армії світу та що злочинців з російської армії покарають. Тобто ані колективної провини народу, ані офіцерів він не визнає. 

А ще гість каже, що він «государственник», і коли може, не говорить погано про державу. Якби брав інтерв’ю у путіна, то питав би про відчуття росії в історії та в майбутньому, про історичне християнство, чому не продовжили перемовини та почали війну. Тобто людина готова говорити про якісь сенси та високі матерії зі злочинцем, з тим, хто дав наказ вбивати, ґвалтувати, грабувати, депортувати сотні тисяч українців до росії. солодніков навіть не задумується, що єдине інтерв’ю з путіним може бути лише в якості допиту на судовому процесі.

Майже в кінці інтерв’ю він каже: «Юра, мы занимались хуйней». І ви знаєте, щось в цьому є. Вони там усі, здається, цим займаються, але бояться собі зізнатися. 

Замість фіналу

Вважати, що путін напав на Україну через те, що на нашому Сході переважно говорять російською — наївно. Це ніби гітлер захопив Австрію тому, що вона говорила німецькою. Тирану приводи не потрібні. Приводами він намагається заспокоїти невпевнених керівників інших держав, які не хочуть давати миттєву відсіч агресору, сподіваючись, що воно якось само владнається. 

А нам треба визнати: ось такі каци, солоднікови, глуховські, свідомо чи ні, працюють на імперську ідеологію росії, яка вкорінилася в мізках десятків тисяч українців. Навіть під обстрілами, навіть побачивши злочини окупантів, дехто шукає підтримку в таких відео, шукає пояснення того, що відбувається. І поруч зі словами про визнання війни, що путінський режим — злочинний, стоять фрази про «хороший русский мир» і «народ не виноват». Це намагання лишити нас у своїй орбіті, показати, що у нас все одно спільне майбутнє. 

Але саме зараз, під час страшних випробувань, ми маємо шанс відвоювати справжню самостійність і право на національну ідентичність, повернути собі традиції та мову. А росія має пройти шлях очищення та покаяння на кшталт того, який пройшла свого часу Німеччина. Лише тоді можна буде говорити про спільне майбутнє на правах рівноправних сусідів. І не більше. 

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

Оперативні та перевірені новини з Харкова

X