Це партнерський матеріал
Новий закон «Про управління відходами» набирає чинності у липні. Документом закріплюється обов'язкове слідування ієрархії управління відходами. Першочергово ми маємо запобігти їхньому утворенню. Це базова практика європейських міст. Та як втілення цього закону може виглядати в Україні? Які передумови для його реалізації вже є, а що варто запровадити?
Це обговорили на вебінарі «Ієрархія у сфері відходів. Як вплине законодавча новація на управління відходами в Україні». Ми занотували ключові думки експертів та експерток.
Яніна Басиста, експертка з питань розширеної відповідальності виробника, голова ГО «Екосмарт»:
«Не можу це назвати повноцінною ієрархією управління відходами. Помилка криється вже у самій назві. Відповідно до цього закону, управління відходами не включає запобігання їх утворенню. Тобто говориться про ієрархією управління відходами, яка у статті включає це запобігання, але в законодавчому визначенні цього немає. Створюється така собі юридична колізія».
«Один із важливих принципів, на запровадження якого в Україні очікують спеціалісти та громадський сектор, — це розширена відповідальність виробника. За цим принципом управління ресурсами, виробник чи імпортер відповідає за весь життєвий цикл продукції. У тому числі за її зворотне приймання та управління відходами з цієї продукції».
«Можна довго сперечатися, хоче цього бізнес чи ні. Впевнена, багато бізнесів у нас будуть протистояти навіть розробці відповідних законів. Адже це додає їм витрат, тягне за собою зростання собівартості продукції. Це може вплинути на деяке зростання вартості товарів. Хоча зауважу: не завжди це зростання помічають саме споживачі».
«У закон додали конкретних суб'єктів: утворювача та власника відходів. І тут у мене виникають деякі побоювання. Адже виробники та імпортери продукції не завжди відносять себе до утворювачів відходів. На мій погляд, у цьому різнотлумаченні закладені ризики. Це може призвести до необов'язковості виконання вимог щодо розширеної відповідальності виробника».
«Сьогодні в Україні запобіганню утворення відходів приділяється найменша увага. Передусім через те, що досі не запроваджено принцип розширеної відповідальності виробника. Тому ми дуже очікуємо ухвалення нових законів щодо цього принципу».
«Згідно з принципами Zero Waste, будь-яке спалювання відходів — чи з виробництвом енергії, чи без — ставить цю діяльність на найнижчий рівень в ієрархії управління відходами. Бо навіть у сучасних сміттєспалювальних заводів є великі ризики викидів у повітря сірки, діоксинів та фуранів, що відносяться до канцерогенних речовин. Я закликаю спільноти уважно вивчати оцінку впливу на довкілля всіх майбутніх проєктів у ваших громадах: спалювальних заводів, установок механіко-біологічного оброблення відходів. Вважайте, що час, який ви витратите на це, стане вагомим запобіжником для збереження вашого здоров'я та здоров'я ваших дітей».
«В одному законі все втілити неможливо. Тож у фокусі має бути створення ринкових стимулів для запобігання видаленню відходів шляхом їхнього спалювання. Поки не буде стимулів у вигляді “зелених” публічних закупівель, розширеної відповідальності виробника, обов'язкового екомаркування — ця ієрархія не запрацює. На практиці ми бачимо лише уривки цієї ієрархії, які базуються на репутаційний відповідальності конкретного бізнесу та активності окремих громадян».
Роман Філоненко, директор департаменту з питань управління відходами та екологічної безпеки Міндовкілля
«Цей документ закладає законодавчу рамку, та, на жаль, не вирішує всіх питань. Тому необхідне прийняття інших секторальних законів, спрямованих на оптимізацію та вдосконалення процесів управління потоками відходів. Важливо запровадити передумови для створення інфраструктури, фіскальних та економічних стимулів».
«У 2021 році в Україні було прийнято закон про заборону пластикових пакетів. Наступний етап — доповнення законодавства про зменшення негативного впливу пластикових виробів. Тож новий закон передбачає заборону введення в обіг і розповсюдження одноразової пластикової продукції, а саме:
- гігієнічних паличок, соломинок, мішалок для напоїв, паличок для повітряних кульок;
- тарілок і столового приладдя;
- стаканів для напоїв із кришками та ковпачками для них, а також харчових контейнерів, у тому числі із пінополістиролу;
- одноразових та багаторазових виробів із оксорозкладного пластику.
Запроваджується обов'язкове маркування товарів. Споживачів інформуватимуть про наявність пластику в продукції, його негативний вплив на довкілля, сповіщатимуть про безпечні способи поводження з цими відходами та запобігання їх виникненню. Маркування стосується вологих серветок, гігієнічних засобів, тютюнових виробів і стаканів для напоїв».
«Хотілося б, аби змінилася наша поведінка як споживачів. Ми пропонуємо запровадити стимули, які мотивуватимуть людей перейти на багаторазові альтернативи. Це можуть бути знижки для споживачів, які приходять зі своєю тарою (із термочашками або
багаторазовими пластиковими чи скляними контейнерами). Також заклад може пропонувати багаторазову тару замість одноразової при реалізації такої продукції».
«На наш погляд, дешевше раз придбати багаторазову тару гарної якості, ніж постійно генерувати якісь одноразові вироби. Для споживача вони не мають суттєвих цінових переваг, та ще й призводять до збільшення обсягів відходів».
«Ми розуміємо, що у будь-якій реформі важлива комунікація. Тому вважаємо за доцільне проводити інформаційні кампанії, бо зусилля громадянського суспільства та правове регулювання краще сприймаються людьми. Щоби вони розуміли, для чого ми це робимо. Варто пояснювати негативний вплив одноразової пластикової продукції на здоров'я та довкілля, розповідати про безпечні способи утилізації відходів, і найголовніше — про доступні багаторазові екологічні альтернативи».
«Мають бути і фінансові стимули. У законопроєкті ми пропонуємо закласти державну підтримку. Вона може спрямовуватися на фінансування виробництва або переходу на виробництво багаторазової продукції на заміну пластикової одноразової тари. Проаналізувавши сьогоднішні ціни, колеги побачили, що вартість багаторазових альтернатив не набагато вища. Зважаючи на обсяг проблеми в масштабах держави, хотілося б, щоб цей перехід був швидшим, аби така продукція стала доступна людям у багатьох торгівельних мережах, і щоб ціна на неї вирівнялась».
«Щодо контролю за дотриманням законодавства, тут ми пропонуємо депутатам розглянути залучення Держпродспоживслужби в контексті захисту прав споживачів (контроль за маркуванням), а також Митної служби — для контролю імпорту в Україну».
Андрій Романов, начальник відділу економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій виконавчого комітету Решетилівської міськради
«Що ми робили, аби в нашій громаді відходів стало менше? Крутили гайки з двох сторін. Перше — це просвітницька робота. У двох районних газетах і на радіо пояснювали людям, чому вони мають розподіляти відходи по відповідним фракціям, що треба заключати угоди на вивезення сміття: аби в них на території було чисто, щоб їм чистіше дихалося. Ще додали “плюшку”: громада, яка заключить подібних договорів найбільше, отримує фінансову винагороду. Бюджет розподілявся так, аби всі “хорошисти” та “відмінники” отримали бонуси, і люди активно цим скористалися».
«Друге — це санкції. При виконавчому комітеті ми створили інспекцію з благоустрою і відповідним посадовим особам надали повноваження складати протоколи про адмінправопорушення. Коли люди знають, що прийде інспектор і випише штраф, то оперативно прибирають і в подальшому вже не смітять».
«Ми внесли зміни до двох місцевих програм. Перша — це програма житлово-комунального господарства. Зокрема додали пункт щодо роздільних сміттєвих баків та забезпечення технікою комунальних підприємств».
«Ми також займалися ліквідацією стихійних сміттєзвалищ. Проводили суботники з нашою молодіжною радою. Люди активно приходили, навіть попередньо не реєструючись, просилися прибирати. Населення зрозуміло: із розподіленої вторинної сировини можна і собі на хліб з маслом щось отримати. Деякі наші мешканці цим і займаються у своїх селах».
«У громаді дійсно мають бути люди, які “горять” екологією, яких турбує чистота проживання на їхній території. Важливо мати базову програму (може, і не одну) для соціально-економічного розвитку громади. Або, відповідно до наказу №265 Мінрегіону, — стратегію поводження з відходами. І не просто “для галочки”. Ви повинні чітко розуміти, який захід хочете впровадити у громаді, де братимете фінансування (районний, державний бюджет, грантова допомога чи щось інше). У паспорті вашої програми має бути вказано, що не лише місцевий бюджет це все тягнутиме, але й якесь зовнішнє фінансування включене для вирішення проблем з екологією».
«Якщо говорити про наше сільське населення, то люди зрозуміли, що краще платити щомісяця 18 гривень за куб сміття, аби згодом не було стихійних сміттєзвалищ. І коли будуть приїжджати діти й онуки, у них буде чисто, гарно та безпечно».
Ольга Машкова, голова правління ГО «Екологічні новини» (Херсон), представниця Zero Waste Alliance Ukraine, менеджерка проєктів у Društvo Ekologi brez meja (Словенія)
«Ось що ми радимо закладам. По-перше, перш ніж приймати якесь рішення, подумайте: чи це екологічно? По-друге, співпрацюйте з фаховими екологами, не піддавайтеся грінвошингу (маркетинговий прийом, коли бренд позиціонує себе як натуральний, хоча не є таким насправді — ред.). Коли все тільки забороняють, люди на місцях кажуть, що не мають, чим замінити речі. Тому пропонуйте альтернативи. Розповідайте відвідувачам і покупцям про впровадження екологічних підходів у своєму закладі. Повірте, це гарний маркетинговий інструмент.
Якщо у вас немає свого закладу, не думайте, що не можете вплинути на ситуацію. Ви голосуєте грошима. Тож обирайте заклади, які впроваджують “зелені” зміни, частіше розповідайте про них іншим».
Тетяна Жовківська, власниця першого в Україні магазину без пластику «Зелена крамниця» (Ужгород)
«Часто виробники та продавці перекладають відповідальність на споживача. “Це споживач купує пластик”, “Це споживач трубочку просить”. Та насправді сам рітейл створив умови, в яких люди не мають вибору. Я з цим стикнулася, коли вирішила перейти до життя без пластику. Інколи в супермаркетах немає можливості купити щось не у пластику, висять пластикові пакети, незважаючи на закон про їхню заборону».
«Саме це мене надихнуло створити власний магазин. Тепер одна з моїх місій — надати людям можливість купувати їжу без пластику. Я називаю це “прихованим попитом”: хтось купує в мене продукти без пластику, тоді йде до супермаркету, на ринок, і там намагається купувати їжу та речі без пластикових упаковок. Тобто покупцю показали альтернативу, і він починає її шукати скрізь».
«Люди рідко сортують відходи, бо для цього немає умов. Треба бути трішки “екологічно сдвинутим”, аби власноруч налагодити таке сортування. У мене в місті, наприклад, немає жодної урни для роздільного збору. Є лише дві громадські ініціативи, куди я можу віднести відсортоване. Але перед цим я повинна знати, як правильно відсортувати відходи, і чому вони мають бути чистими».
«Як би ми не боролися, частина продукції надходить у магазин у пластику. Звісно, на етапі відбору виробників я намагаюсь зменшити цю кількість. І хоча багато імпортної продукції надходить у мішках, дещо все одно у пластику. З нашого магазину нічого не потрапляє у смітник. У нас є компостна яма для органічних відходів. Ми сортуємо папір, скло, метал, пластик, шуршик. Останній, якщо не переробляється, відправляємо за власні кошти до Києва на високотемпературне спалювання. Розумію, що це не екологічний варіант, але є реальність, в якій живе Україна».
«Можна бути Zero Waste бізнесом, а заробляти та розвиватися як традиційний. На своєму прикладі ми це довели. Ми працювали під час локдауну та продовжуємо роботу в умовах повномасштабної війни. Наразі у нас дві крамниці в Ужгороді. Сподіваюся, будемо розширюватись і в інших містах. Навіть розробили документи для франшизи напередодні масштабного вторгнення, та поки нових кроків у цьому напрямку не робили. Я сподіваюся, що ми знайдемо екологічно свідомих партнерів в Україні, з якими могли б поділитися досвідом».
Евелін Рат, активістка у сфері довкілля, членкиня правління Zero Waste Austria
«Мешканці наших міст звикли сортувати відходи. У них біля будинків є контейнери, де вони збирають скло, алюміній, тканини. Також налагоджена система збору відходів “від дверей до дверей”: сюди відносяться відходи з приготування їжі, папір, упаковки, органіка. В Австрії за останні 40 років це все дуже розвинулося».
«Проте ми стикаємося з викликом на рівні муніципалітетів. До прикладу, Відень, Ґрац та декілька інших міст мають свої організації, які впроваджують власні асоціації з управління відходами. Саме вони приймають рішення щодо оподаткування заходів, які стосуються поводження з відходами. Часто вони навіть мають власні заводи з переробки. Та здебільшого в австрійських містах немає організацій, які б цим займалися, і муніципалітети організовують свої асоціації, які збирають всі відходи. Зазвичай вони підпорядковуються мерії та спільно приймають рішення: з яким приватним підприємством із переробки відходів вони співпрацюватимуть. Коли ж починаються громадські обговорення в містах, які хочуть жити за принципом Zero Waste, це стає складніше. Все треба узгоджувати з міською радою».
«Zero Waste ініціативи працюють із муніципалітетами, та саме з ними ситуація найскладніша. Вони всі об'єднані в свої альянси, і з точки зору цих альянсів відходи — не проблема. Вони ніби зацікавлені Zero Waste рухом, але реальної віддачі немає. Вони не зацікавлені стратегічно підходити до цього питання, а сфокусовані на відновлюваній енергії, мобільності, на кліматичних програмах. Це для них цікавіше, ніж проєкти, пов'язані з розвитком міст “нуль відходів”».
«В Австрії стиль життя Zero Waste став популярним, у тому числі за межами великих міст. Однак наразі ціни на продукти та інші товари створюють перешкоди, аби люди могли побудувати життя за принципами Zero Waste. Значна частина населення не може собі дозволити витрачати гроші на речі, що мають меншу кількість пакування. Вони змушені вчергове купувати товари в упаковках, які важче переробити».
«Від квітня 2022 року у нас пропонується бонусний ремонт електротехніки. Наприклад, якщо кавова машина зламалася, ви можете не викидати її, а віднести до спеціального магазину в ремонт і сплатити 50% від вартості. Достатньо знайти відповідну форму онлайн, заповнити, роздрукувати її та принести до магазину. Наразі такий бонус діє для дрібної електротехніки, та людям це дуже подобається. Єдина складність — не вистачає майстрів, готових лагодити таким чином техніку».
«У нас багато закладів фудшерингу, де можна поділитися їжею з іншими. Проводяться воркшопи з компостування. Маємо на вулицях багато безкоштовних книжних поличок, і такі ж — у магазинах. Ще одна цікава ідея — кафе для шиття. Суть не в тому, аби пошити собі щось нове, а відремонтувати чи перекроїти речі, які маєш. Люди зустрічаються, приносять каву, спілкуються, приходять у такі місця за атмосферою».
«На мою думку, ресайклінгу сьогодні недостатньо. Ми маємо не лише давати раду з наявними відходами, але й забезпечувати щорічне зменшення їхньої кількості. Тож ми в Австрії сфокусовані не стільки на утилізації відходів, скільки на попередженні утворення. Ми маємо запровадити звички, які дозволять продукувати менше сміття».
Спонукати виробників платити за відходи: чи реально це для України?
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
