«Їдьмо»: тепла історія волонтерства з Харкова - Накипіло
Події

«Їдьмо»: тепла історія волонтерства з Харкова

Волонтерська організація «Їдьмо» була створена командою небайдужих людей з Харкова ще на третій день повномасштабного вторгнення. Тоді активісти екстрено відгукнулись на потребу в допомозі містянам з евакуацією.

Ми зустрілись з Франкліном Езе та Олексієм Ткачуком, аби поспілкуватись про волонтерство, появу ініціативи «Їдьмо» та їхню діяльність. Франклін та Олексій є координаторами та співзасновниками ініціативи.

Історія ініціативи — цікавий кейс, як зовсім різні люди, які не волонтерили до війни, змогли об’єднати понад 100 небайдужих людей навколо волонтерства. Загалом команда «Їдьмо» допомогла виїхати близько 1 300 людям.

За весь час команда «Їдьмо» допомогла понад 3 000 людям з Харкова, доставляючи їжу та ліки. Кошти для допомоги волонтери збирають самостійно або ж шукають благодійні фонди, що можуть дати фінансування. 

Як сформувалась ініціатива «Їдьмо»

Почалось усе з компанії друзів, які допомагали одне одному виїхати з Харкова на початку вторгнення. Перші три тижні з цим були значні проблеми. Складно було виїхати через постійну небезпеку обстрілів, також не кожен має водійське посвідчення або власну автівку. Також тоді в місті були проблеми з заправками та чергами.

«Наша ініціатива спочатку була чатом в Telegram, де ми допомагали харків’янам виїхати з-під обстрілів, моніторили ситуацію на дорогах, допомагали з житлом», — розповідає Олексій.

Олексій Ткачук

Пізніше попит на евакуацію знизився, тому волонтери вирішили переорієнтуватися. Тоді команда «Їдьмо» почала співпрацювати з волонтерською організацією «Пекельна кухня», аби разом забезпечувати населення речами першої потреби. Волонтери об’єднали сили та разом готували для захисників(-ниць), і доставили допомогу більше ніж 6 500 людям.

Згодом організація почала співпрацювати з благодійним фондом «Старенькі» та долучилась до спільноти Волонтерської гарячої лінії від Української Волонтерської Служби. Зараз учасники ініціативи доставляють пакунки добра стареньким.

Як це працює? Літні люди або їх родичі залишають запит на допомогу в чатботі, кейсменеджери опрацьовують заявку та передають її волонтерам. Далі водії-волонтери купують усе необхідне та доставляють допомогу на адресу.

«Ми доставляємо ліки, продукти, одяг, побутову хімію та багато інших необхідних речей як молодим сім’ям, так і бабусям з дідусями», — описує діяльність команди Франклін.

Франклін Езе

«Раніше я не міг й подумати, що волонтерство — це про мене»

Зараз «Їдьмо» це більш ніж 30 волонтерів, які знаходяться по всій Україні та поза її межами. Серед них є айтівці, бухгалтери, лікарі, підприємці та навіть музиканти. Усіх їх об’єднало бажання допомагати людям.

Команда «Їдьмо» почала свій шлях у волонтерстві одразу з важкого завдання: координації великої кількості волонтерів.

«За декілька тижнів про нас дізналося багато людей, та відповідно зросла кількість запитів. Робота перетворилася на хаос: нові люди не могли приєднатися, бо не розуміли, що їм робити. Деякі завдання виконувались одночасно декількома людьми, а про іншу частину просто забували. Тоді ми почали перебудовувати роботу в команді. До війни наша компанія займалася саме автоматизацією рішень для бізнесу, тож схожі проблеми ми бачили неодноразово. Ми побачили процес, де є схожі за структурою запити, стадії виконання, та виконавців різних типів. За такою схемою бізнес-процесу ми й побудували роботу в команді волонтерів», — розповідає Франклін.

Історії, що зачіпають

Олексій згадує історію як одного разу їм подзвонила жінка з Харкова та попросила допомоги для своєї онкохворої сестри. Ситуація важка, закінчились гроші на знеболювальне та, взагалі, вона не знала, де їх тепер можна знайти, бо в місті на той час були щоденні обстріли. Тоді волонтери власноруч зібрали кошти серед своєї спільноти. Обдзвонили всіх знайомих лікарів, зібрали інформацію чи взагалі можливо наразі купити ті ліки в Харкові. І наступного дня волонтерка Христина з команди знайшла знеболювальні для жінки. Ліки доставили їй додому, а її подяка та враження ще довго гріли душу волонтерів.



Коли ми почали говорити про історії допомоги настрій та голос Франкліна змінились. Було видно, як сильного його чіпляють ці історії, як він співчуває людям.

«Я з Харкова, та мені трохи пощастило, бо війну зустрів не у місті. Коли спілкуєшся з людьми з розбитими долями, усвідомлюєш, що ти опинився в іншій реальності. Твої проблеми здаються мізерними у порівнянні з їх трагедією. Потім ти повертаєшся до реальності, де люди з-за кордону скаржаться на, умовно, зниження зарплатні. Для тієї людини наразі це реальна проблема, але в той самий час в Україні люди намагаються просто вижити. І коли ці два світи стикаються, важко це усвідомити», — розмірковує Франклін.

Допомога стареньким

Волонтери зі свого досвіду розказують, що старенькі дуже болісно переживають війну, адже, по-перше, більшість з них не мають родичів, тому ніхто не може подбати про них. І зараз усе, що вони роблять — це шукають ліки та базові продукти, аби жити далі. 

«Мене дуже захоплює витримка стареньких, яких ми евакуйовували, коли з теплом вони розказують, як сумують за своїми квітами у палісаднику. Вони тримаються. Та водночас стає моторошно від інших історій. Якось ми евакуювали бабусю, а за три тижні в її будинок влучив снаряд, тепер у неї нема дому», — ділиться Франклін.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

Оперативні та перевірені новини з Харкова

X