Як працюють фізичні терапевти на передовій і чи можна до них долучитися

Фізичний терапевт — професія майбутнього, зважаючи на кількість людей у війську та цивільних, які переживають досвід війни у прифронтових містах. Адже тіло все відчуває та запам'ятовує, а згодом нагадує про пережите фізичним болем. 

Військовослужбовцям наразі дуже нелегко: крім складного морально-психологічного стану, травмувань і контузій, щодня їхні тіла випробовують важкість броні та різні навантаження. Багатьом необхідне відновлення не лише під час відпустки чи реабілітації, а безпосередньо на фронті. Адже набагато легше пропрацювати проблему на етапі її формування чи навіть попередити її, ніж потім довго й болісно лікувати.

Ми поспілкувалися з фахівцем, який у складі групи фізичних реабілітологів їздить на передову, аби попередити загострення чи незворотні хворобливі процеси в тілах бійців. Раніше така група була лишень одна на Сході нашої країни. Зараз їх більшає, що безсумнівно дарує надію на те, що багатьом бійцям бодай трохи стане легше виконувати їхню титанічну працю.

Знайомтеся: Артем Пархоменко, практикуючий фізичний терапевт, має у Харкові реабілітаційний центр. Нині здобуває ступінь магістра фізичної терапії. На третій місяць повномасштабного вторгнення він на базі свого центру запустив проєкт безкоштовної реабілітації військових, який швидко набрав значних обертів. 

Після Харківського контрнаступу кількість військовослужбовців у місті зменшилася, а система госпітальної реабілітації налагодилася, тож Артем почав шукати інші шляхи допомоги бійцям. Він долучився до мобільної групи фізичних терапевтів. 

Проєкт діє на офіційному рівні: це позаштатний підрозділ Оперативного угруповання військ «Харків». Мобільна група намагається відновлювати воїнів на передових позиціях від травм і ускладнень, не відволікаючи їх від несення бойової служби.

Артеме, розумію, що з одного-кількох сеансів повністю відновити бійців складно. Проте успіхи є?

На виїздах нам доводиться застосовувати методи так званої «екстреної фізичної терапії». Година такої терапії з бійцем дорівнює семи годинам із цивільною особою. Тобто ми робимо максимальний вплив на його організм, використовуючи методи апаратної фізіотерапії, ортопедичної мануальної, рухової терапії. Намагаємося за годину відновити. 

Звісно, не йдеться про постравматичні ситуації, де повинна працювати мульидисциплінарна команда фахівців: невролог, травматолог, фізичний терапевт. Той етап реабілітації починається від трьох місяців і може тривати пожиттєво.

Зачепилася за вашу фразу про екстремальну терапію. Чому тоді вся терапія не є екстремальною, а треба шість сеансів, якщо можна зробити один потужний?

Та, враховуючи рівень нашої команди, все складається благополучно. Наприклад, апаратна фізіотерапія: за спокійних умов людина з хронічною патологією через день відвідує по одній процедурі, а з військовослужбовцями ми можемо працювати від півтори до трьох годин.

З огляду на те, що ви транслюєте в соцмережах, географія ваших поїздок доволі широка. Де вже встигли побувати?

Раніше проєкт розповсюджувався лише на Харків і область. Згодом ми поїхали на Бахмутський напрямок у бік Дружківки, Костянтинівки, Часового Яру, Лиману. Ще наша команда їздила на Авдіївський напрямок. Географія — вся лінія зіткнення на Сході.

А Південь, до прикладу? Ваша група — всеукраїнська організація?

Ні, раніше ми взагалі були єдиною мобільною групою фізичних терапевтів. Десь пів року тому це почало потроху масштабуватися. З'явилися ще кілька груп у країні. 

До речі, яка кількість фахівців зараз у групі?

Спочатку було вісім спеціалістів. Але згодом ми почали навчати студентів, і тепер загальна кількість нашої команди — десь людей 60.

Днями я говорила з психотерапевткою, і вона поділилася думкою, що вся робота, яку вона виконувала раніше, не надто схожа на те, що вона робить нині. Як працювати з деякими видами травм у військових, не пояснюють у книжках. Ви як спеціаліст із реабілітації з якимись нюансами стикнулися вперше?

За час повномасштабного вторгнення єдине, що змінилося в підході тілесно орієнтованої терапії — це фактор психоемоційного стану людини, який впливає на фізичні відчуття. Концепція рухової терапії якою була, такою залишилася. Проте зараз вже трохи легше, бійці адаптувалися до умов.

Є такий клінічний діагноз: м'язово-тонічний больовий синдром. Це психоневрологічна дисфункція, яка несе скорочення м'язів і неспроможність самостійно розслаблятися. Це на тлі психічних моментів розвивається, спричиняє біль та обмеження руху.

Це, мабуть, поширена історія? Та й загалом, як можна зостатись зі здоровою спиною, коли стільки ваги на собі носиш щоденно.

Зі своїх спостережень вивів теорію, що є десь п'ять відсотків військовослужбовців, у яких, грубо кажучи, немає «війни головного мозку». Тобто вони ставляться до ситуації як до свого обов'язку, до роботи. Навчилися розподіляти війну та побут.

Під час відпустки боєць зовсім не розповідає, де він був, в які ситуації потрапляв. Ходить на процедури, до психотерапевта, на прогулянки, до кафе. Відпочиває. Стан опорно-рухового апарату в цих людей буде набагато кращим, ніж у тих інших 95%, які переживають важкий психоемоційний стан.

Із чим найчастіше стикаєтеся? Чи є якась найпоширеніша у військових травма? 

Це біль та обмеження руху — наслідки носіння бронежилета. Поперек, колінні суглоби. На виїздах ми намагаємося донести бійцю, що він повинен дотримуватись правильних патернів; за можливістю, уникати атипових поз під час відпочинку. Кожному бійцю кажу: час, відведений на сон — це твій відпочинок. Якщо його проводити у некомфортних для опорно рухового-апарату позах, тіло не відпочине і не відновиться. Але коли йде загострення під час постійних боїв і відсутності відпочинку — ми рекомендуємо медикаментозну терапію. Радимо додавати в раціон вітамінні комплекси.

Скільки фахівців виїжджає на одну локацію і скільки ви можете військових охопити за одну поїздку?

До шести терапевтів. Бувало, що їхали на Бахмутській напрямок і збирали всю команду. На одного спеціаліста за робочий день виходить до 13 військовослужбовців.

Ого, це ви безперервно 13 годин працюєте?

У нас є апаратна фізіотерапія, тож ми можемо працювати одночасно з кількома бійцями. Коли дуже велика потреба і мало часу, один спеціаліст може працювати одразу на три столи. Наприклад, одному зробив голкорефлексотерапію, іншого поклав на стимуляцію, когось паралельно консультує. Годин 12 триває такий робочий день. 

Яка методика найефективніша?

Мабуть, голки. Топ-1 роботи з військовими. Цей метод доказової терапії прийшов до нас із західних країн. Те, що можна зробити голкою за п'ять хвилин, із цивільною особою руками займає стільки ж годин. Голка може бути до семи сантиметрів.

Як взагалі реагують військові? Пам'ятаєте найяскравіший відгук про вашу роботу?

Найкраще — коли ми приїжджаємо повторно на позицію, і заходить боєць, що був минулого разу. Питаю: «Що турбує?», а він каже, що нічого, ми минулого разу йому надали правильну допомогу, і більше нічого не болить. Прийшов на профілактику. Ну це кайф, саме такі відгуки від бійців стимулюють працювати далі.

Але ситуації складні бувають. Приїжджаєш на позицію, підходить боєць із купою обстежень і просить пояснити, що з ним не так, чому все болить. Бо в шпиталі людині сказали, що загалом все нормально, тільки остеохондроз, а він ледве ходить. Потрібна незалежна консультація, і добре, що ми можемо її надати. Він дає список обстежень — я дивлюсь на хлопця, якому 20 років немає, а в нього стеноз хребтового каналу в трьох сегментах. Це найнеприємніша патологія хребта. Подивившись на симптоматику, можна подумати, що це дідусь 90 років. 

Ви в соцмережах написали лякаючу фразу, що на багатьох бійців, у яких зараз ніби все нормально, невдовзі чекатиме інвалідний візок. Як цьому можна запобігти та чому це відбувається? 

Запобігти цьому можна, запровадивши штатну посаду фізичного терапевта у війську, а також формуванням більшої кількості мобільних груп фізичних терапевтів. Треба працювати з проблемою на етапі її формування, бо не всі проблеми одразу дають про себе знати болем. Власне, сутність нашої мобільності — ми відпрацьовуємо з бійцем, аби попередити інвалідизацію. Не лікувати вже наявні хвороби, а попередити їх. 

Мій шлях у професії триває багато років. Десять років тому розпочалася війна, я стежив, як розвивається фізична терапія у війську в Україні. Ніхто за цей час не запровадив метод опрацювання проблеми на етапі формування. Реабілітація була після травм чи коли щось загострювалося. Не зайшла до війська й мобільність фізичних терапевтів, хоча в країнах НАТО така посада є, і там дотримуються цього методу. Фахівці працюють із бійцями, не відволікаючи їх від несення служби.

Чи часто ви бачите на виїздах бійців, які після шпиталю недолікувалися?

Постійно. І тут питання не в тому, що госпіталь у нас поганий, чи фахівці — ні. Це питання часу. Якщо є загострення патології хребта, цей процес фізіологічно може відбуватися від кількох місяців до пів року. На жаль, не можна бійця на пів року відлучити від несення служби. До речі, у нас зараз є потреба: набрати до нашого шпиталю 20 фізичних терапевтів. Бачите, потрошку процес просувається.

Ми торкалися теми, що ви даєте людям навички фізичної терапії. Розкажіть про це.

Командир нашого підрозділу створив навчально-діагностичний центр. Десь пів року тому ми заключили перший меморандум співпраці з Каразінським університетом. Група студентів медичного факультету, 15 майбутніх фахівців, забажали долучитися до реабілітації військових. Було десять лекційних занять і стільки ж практичних. Практичні заняття відбувалися на бійцях: виставили десять столів, і вони працювали. Щогодини бійці йшли конвеєром. Така команда надає допомогу до 80 військовим на день. 

Ми намагаємося навчити працювати з основними больовими синдромами, які мають 80% військовослужбовців. Інструментальні методи роботи з руховим апаратом, масажі, кінезіотейпування. 

Після випуску цієї групи ми далі масштабували навчально-діагностичний центр, заключили меморандуми співпраці з іншими харківськими вишами. Ми беремо робочий день і повністю присвячуємо навчанню: читаємо лекції, а потім до вечора бійці йдуть до нас. Зараз ми навчили десь 300 людей, вийшло зробити ще один костяк команди — 50 студентів, які щодня намагаюся долучатися до відновлення бійців.

В інтерв'ю на Радіо «Накипіло» ваші колеги розповідали, що це — професія майбутнього, зважаючи на рівень стресу й кількості військових. Якщо людина, яка не має стосунку до медицини, захоче цьому навчитися, скільки часу знадобиться?

Базового спеціаліста реально навчити, якщо екстремально, за місяць. У людини, яка має знання з медицини, присутнє глибше розуміння процесів, тому медикам легше. Але базового рівня фахівцем може стати кожен, треба лише практикувати багато. Щосуботи ми намагаємося залучити нових студентів, масштабувати цю цифру. Це вже справа совісті. 

Дехто з близьких військовослужбовців прочитають цей матеріал. Наприклад, дружина військового у відпустці захоче зробити йому масаж: класичні «рейки-рейки, шпали-шпали». Можна це робити, чи краще не чіпати спину людини, якщо ти не професіоналка?

Це дуже добре працює, із досвіду можу сказати. У нас у команді є масажисти й фізичні терапевти, є масажистка Галина. Ми приїжджаємо на позицію, я стаю перед бійцем і розпочинаю його голками, апаратами пропрацьовувати. «Легше?», — питаю. «Та ніби», — відказує. А поруч Галина робить тендітний чудовий релаксний масаж, опрацювання м'язів. Боєць встає — і я не знаю, мабуть, він після відпустки не настільки щасливий. Тому всі ці «рейки-рейки» мають чудовий вплив. 

Жінкам, які зараз у війську, ви теж допомагаєте поліпшувати стан. Є якісь особливості в наданні допомоги бійчиням?

Складно сказати. Хребет у всіх однаковий. У мене була реабілітація десь на третій місяць повномасштабного вторгнення, багато військовослужбовиць. Упродовж двох років я спостерігав, що у багатьох почалися проблеми у репродуктивній системі.

Ваш підрозділ фінансується з власних кишень чи вам можна кудись задонатити? 

Ми працюємо і навчаємо безоплатно. Коли їздимо до бійців — витрати на паливо вони беруть на себе. Діагностичний центр отримав невелике фінансування від госпіталю.

Найкращий донат — це залучення, розповсюдження нашої діяльності, аби наші центри працювали, і ми мали змогу більше допомагати. Все просто: у мене є реабілітаційний центр, треба платити комуналку та зарплату працівникам. Прибуток йде виключно з цивільних. Тож якщо ходитимуть цивільні — волонтерська діяльність і надалі зможе бути ефективною.

До речі, може ви щось порадили б цивільним, які страждають від прильотів, що почастішали останнім часом? 

Найголовніша порада — це дихати. Дихайте, люди. Приймайте холодний душ. Спіть у правильній позі. Ці прості поради дозволять не відчувати 60% розповсюджених проблем. Емоційний рівень буде спокійніший.

Клас, не знала про холодну воду; я спробую!

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.